Чи можемо ми з нашими науково-природничими знаннями про виникнення світу вірити ще біблійній історії сотворення? Вона розповідає про сотворення світу та всіх живих істот протягом шести днів. Для нас сьогодні є незаперечним те, що виникнення нашого світу тривало мільйони років. Вік Землі становить від 5 до 10 мільярдів років. Люди на нашій планеті існують 400-500 тисяч років [1]. Дані окремих природознавців ще коливаються, але одне є точним: вік Землі та людства знаходяться у цьому вимірі. Що ж тоді з біблійною історію сотворення? 
    Блез Паскаль, французький філософ і природознавець XVII ст., каже: «Кінець речей та їхній початок остаточно заховані у недослідимій таємниці». Дійсність буття глибша, аніж природознавство могло б дійти до останньої, основної підстави. На питання: Звідки походить світ? – Куди йде світ?, природознавство не має відповіді і не може з цим впоратися. Нам слід звертатися з цим питанням до гуманітарних наук, філософії або богослов’я.

Провідний антрополог минулого століття Кліффорд Ґірц стверджував, що «культура – це система успадкованих концепцій, виражених у символічних формах, за допомогою яких люди спілкуються, увіковічнюють та розвивають свої знання про життя та формують наставлення до життя». Щоби зрозуміти певну культуру, потрібно навчитись відчитувати ці символи і найкраще це можна зробити «зсередини» – себто поселитися в обраному культурному середовищі, вивчити мову, звичаї, релігійний світогляд, соціо-економічний устрій, політичні відносини тощо. Однак, постає логічне запитання: а як можна дослідити «зсередини» давнє культурне середовище, що існувало дві тисячі років тому, як-от, до прикладу, середовище Біблії? Як можна зрозуміти біблійні ідеї, представлені авторами книг, написаних близько двох тисячоліть тому, і актуалізувати їх в сьогоденні? Тут біблістам стають у пригоді порівняльна лінгвістика та література, археологія, історико-критичні методи, ентографічні дослідження та інші надбання гуманітарних наук. З іншого боку, кінематограф, архітектура, мистецтво, література, музика, театр також відтворюють і, завдяки уяві, допомагають зрозуміти і пережити зміст біблійних текстів. У цій статті хочу представити на прикладі кількох відомих творів, як мистецтво різних епох пояснює біблійні тексти крізь призму сучасної для себе культури і в такий спосіб намагається виразити переживання, зацікавлення своїх сучасників.

Живий досвід божественної присутності в історії – основа віри народу Божого: «Рабами були ми в фараона в Єгипті, та Господь вивів нас потужною рукою з Єгипту» (Втор. 6, 21). Розмірковуючи над історією, можемо збагнути минуле і побачити Божу дію від початку: «Блукаючим арамієм був мій батько» (Втор. 26, 5); а Своєму народові Бог каже: «Я взяв батька вашого Авраама з краї­ни, що по той бік ріки» (Іс. Нав. 24, 3). Це дає нам надію на майбутнє, завдяки Божій обітниці та завіту, що його постійно оновлює Господь.

Під час відправи в єрусалимському храмі соліст встав і заспівав стародавнє «Вірую» Ізраїлю. Це був «Великий Галлел», найгарніша Хвала зі всіх,

Псалом 136:

Хваліте Господа, бо добрий…
Він мудрістю створив небо…
Розстелив землю над водами…
Витворив великії світила…
Сонце, щоб днем правило…

Місяць і зорі, щоб правили ніччю…

А народ на кожне прохання відповідав: «Бо милість Його вічна».

Старозавітні пророки, як посланці Бога, небесного Царя, мали завдання контролювати і перевіряти діяльність земних царів та їх адміністрацію, напоумлювати та вказувати на провини, радити і підтримувати у складних обставинах. Цей мандат пророки одержали від Бога, оскільки саме з діяльністю пророка Самуїла Біблія пов’язує створення монархії і помазання Саула та Давида першими царями. З перспективи століть, перехід до монархії був для Ізраїльського народу благом, у порівнянні з періодом анархії і безладдя, про які свідчить автор книги суддів: «Того часу не було в Ізраїлі царя й кожний чинив, що йому було до вподоби» (Суд. 17, 6; 21, 25). Господь через пророків вибирав царів і тому пророки мали забезпечувати, щоб царі чесно і справедливо виконували свої обов’язки.