Таїнство Пресвятої Трійці – Отця, і Сина, і Святого Духа – звісно, перевищує можливості мого пізнання. Григорій Ніський писав: «Божество цілком незбагненне, і Сутність, яка понад усім, за єством не така, якою вважає її розум». Та все ж, у Трійці я перебуваю, благодать Трійці є завжди зі мною, і хрещена я «в Ім’я Отця, і Сина, і Cвятого Духа…». Щоденно я набуваю досвіду Бога. Досвід Бога є досвідом любові, яку кожен з нас черпає із Трійці. Бог справді є Любов, тому що у вічності Отець народжує в любові свого Сина і надихає в любові Святого Духа. Між трьома Особами, безперечно, існує “єдність” в Бозі. Звідси випливає, що суттю Бога є Його буття в сопричасті. Три Божі Особи настільки в спільності між собою, що творять Єдине Божество як приклад єдності і соборності для людей.

Релігія завжди присутня у світосприйнятті людини. Також невід’ємні віра, надія і любов, що лежать в основі життя кожного християнина. Для підтвердження цих слів можна скористатися словами ап. Павла: «А тепер перебувають ці три: віра, надія, любов» (1 Кор. 13, 13). Церква вводить нас у вчення про віру за допомогою Символу віри. Основою вчення про надію можна вважати вислови Господа про блаженство і молитву. Початкове вчення про любов можна знайти в десяти заповідях Закону Божого.

Охоплена панівним страхом, не відчуваю під собою землі — це мить натхнення! Світ втрачає вагу, світло змінюється на темряву: сліпоглядна, виводжу думами первообраз власної душі, тієї душі, яку ніхто ніколи не бачив, і не вона єдина, не вона остання, яку намагались змалювати у поезії романтики, яку зображали талановиті художники, оглашали віртуози музики, а вона однаково засідає у мовчанці, виходячи у світло тільки після того, як засинає увесь світ. Її контури не вирвати ні правдою, ні підступом, та хоч би з зав’язаними очима, а все не та — це не вона широкоплеча простором, багата землею, світла сонцем чи різнобарвна веселкою — навіщо шукати невидиме серед видимих? Вона не каміння, який колір не додаси, однаково правдива брехня. Мільйонний сміливець хапає пензля, розводить фарби й тут таки ловить блазня. Вічні історії її автопортрету скінчаються розчаруваннями, з часом розчарування замінює любов — тільки вона, єдина, сута. Через любов душа всміхається наяву і один щасливець — один на мільйон — малює її усмішку; більш нічого не потрібно, та ж хто йому повірить?

Сьогодні ми є свідками загрозливої для людства глобальної ситуації: як усе щільніше й масштабніше диявольсько-апокаліптична «темрява землю вкриває, а морок – народи». Та попри все це біблійний погляд на перспективи реалізації Господнього плану спасіння світу наразі всіляко утішає й надихає різноконфесійний Божий люд. А надто в Україні, яка посідає унікальне й, перш за все, географічно-стратегічне місце в епіцентрі своєрідного світового духовно-релігійного і культурно-цивілізаційного «розламу» та зберігає й відроджує матеріальні та духовно-сакральні святині і скарби нашого золотоверхого ІІ Єрусалима – Києва, запевняючи його, що вже «сяє Господь над тобою, і слава Його над тобою з’являється!» (Іс. 60, 2).

Камінь, як матеріал, інструмент для різних потреб і застосувань людиною. У людських руках, може бути будівничим так і руйнівним знаряддям. Для окремих художників – камінь був і продовжує ставати основою для малювання. Можливістю відобразити свої ідеї, почуття втілені в композиційному образі, перенесені, на здавалось би важкий і холодний матеріал – камінь.