Що таке вірність?

Все наше життя складається з змагання. З самого народження. Наші мами ходили по дворі і спілкувалися з іншими матусями на теми: у кого більше зубів,  хто вже ходить, повзає і говорить …

З самого народження нас порівнюють з іншими. Потім у школі — хтось вчиться краще, хтось ще й танцює, а хтось просто красивіший.

Потім інститут — хтось поступив в політех, а хтось — в КМА, а хтось у технікумі. Хтось взагалі не вчиться, а відразу йде працювати продавцем.

І коли через кілька років після випуску твій однокласник знайде тебе в соціальній мережі, він не запитає тебе про погоду або про те, чого прагне твоя душа. Він запитає, ким ти працюєш, чи є сім’я і діти. А якщо є чоловік — запитає, ким він працює, скільки заробляє, чи є у вас квартира і так далі.

Ми вчимося все порівнювати. І вибирати, чи добре те, що у нас є, або можна мати щось краще.

Ось так живе звичайна сім’я і дивиться на сусідів: а машина у них краща, зате у нас квартира більша. А у них діти одностатеві, а у нас різностатеві. А він зате директор, а мій чоловік — інженер. А його дружина фотомодель, а моя — квочка. І так далі.

Стівен Кові якось на семінарі в Києві сказав найголовнішу для мене фразу: «Найбільша крадіжка — це порівняння». Так ми крадемо щастя — у себе, у того, кого порівнюємо, і в того, з ким порівнюємо. Ми крадемо індивідуальність своїх дітей, порівнюючи їх з однолітками. Крадемо гідність у свого чоловіка, порівнюючи його з сусідом. І так далі.

Ми всі не любимо, коли нас з кимось порівнюють. Коли в розмові рідна людина раптом вимовляє: «А от Маша готує Паші обід із трьох страв і компот», у будь-якої дружини по спині побіжить холодний піт, а в очах заблищать червоні вогники.

Ми досхочу наїлися всіма порівняннями з самого народження — постійна гонка в спробі відповідати вимотує, і їй немає кінця. Бо навіть якщо ти, як Маша, готуєш вже обід із трьох страв і компот, завжди знайдеться Світлана, яка щодня пече сама хліб і пироги. Завжди є місце, де тепліше. Завжди є той, хто гарніший, розумніший, здібніший, сексуальніший …

Але при тому, що ми не любимо порівняння на свою адресу, ми обожнюємо порівнювати своїх близьких. Свого чоловіка або дружину, дітей, батьків … І таким чином ми щодня крадемо щастя у себе і тих, хто поруч з нами.

Ми весь час шукаємо щастя ззовні. Ми чекаємо, що прийде хтось, і тоді ми, нарешті, будемо щасливі. Багато хто з нас виходять заміж, мріючи знайти в шлюбі щастя. Але не знаходять.

Як сказав Руслан Нарушевич, шлюб — це збільшувальне скло. Що під нього покладеш, те й отримаєш збільшеним. Якщо під нього кладеш нещасну жінку, то отримаєш ще більше нещасну. А щоб отримати дуже щасливу — потрібно покласти під нього вже спочатку щасливу жінку.

Ми звикли робити все навпаки — ми приходимо до мрій про шлюб самотніми і тугою про кохання. В результаті ми стаємо ще більш самотніми і в такому стані розлучаємося. Про те, як стати щасливою, я напишу іншим разом. Зараз я хочу торкнутися питання вірності.

Ми не отримуємо від заміжжя того, про що мріємо. І тому більшість жінок, будучи заміжніми, залишаються «в режимі очікування». Вони не готові визнати, що їх чоловік — найкращий чоловік у світі. І не готові дати йому справжню клятву вірності.

Наприклад, одна моя знайома вже досить давно заміжня. У них вже є діти, і з боку все виглядає непогано. Але є одне але. У неї є нав’язлива ідея, що вона могла б бути щасливішим, якби вийшла заміж за свого колишнього.

Звичайно, чоловік про це не в курсі. Він взагалі навіть не в курсі, що колишній був, хто він такий і так далі. Але чомусь його дуже дратує дружина. Навіть коли вона поводиться бездоганно. Він відчуває, що її енергія тече кудись назовні. І це не може його не дратувати.

Якщо ми не поливаємо свій город (чи то пак чоловіка), а ллємо воду на сусідські грядки, то наша морквина ніколи не виросте, а сусідська ріпка вродить на славу, чим викличе ще більше розчарування.

Коли ми виходимо заміж, важливо поставити крапку. Крапку у своїх пошуках. Пошуках щастя і кращого чоловіка. І сказати собі, що це та людина, з якою я хочу прожити все життя. Єдина.

Такий настрій насправді і є вірністю. Це набагато більше і складніше, ніж просто не займатися сексом з іншими людьми. Цю вірність зберегти дуже складно, тому що у важкі часи нам здається, що десь трава зеленіша. І що напевно існує принц, з яким можна завжди бути щасливою. І що цей чоловік мене не вартий, бо він п’є, курить, лається, не працює …

Ми всі хочемо бути щасливими. Ми хочемо, щоб ендорфіни в крові радували нас постійно. Так важко працювати над відносинами і намагатися змінити себе! Так важко зрозуміти і прийняти, що для того щоб бути щасливим, потрібно працювати — і в основному над собою. І ще важче зрозуміти, що щастя сімейного життя починається в той момент, коли ти кажеш собі: «Мені іншого чоловіка не треба. Він найкращий чоловік для мене! »

Особисто мені сімейне життя дається непросто. У мене немає картинки, що це таке, — моя мама завжди жила одна. І я, звичайно, хотіла в шлюбі зберегти незалежність і не підлаштовуватися ні під кого — як мама. Тільки виявилося, що це не дає нічого. Всі мої спроби натикалися на, м’яко кажучи, нерозуміння чоловіка. І в мене виникала думка про розлучення, нового чоловіка і т.д.

Як тільки коли я почала вивчати ведичні знання, я зрозуміла, що це найбільша помилка. Допускаючи в своїй голові можливість «знайду собі іншого», я ставлю хрест на своїй сім’ї і щастя в ній. Тоді мій чоловік не може заробляти гроші, бути хорошим батьком і турботливим чоловіком. І це тільки тому, що я йому не даю. І це моя відповідальність.

Знання про те, що такі думки — це вже невірність, спершу шокували мене, тому що перші складні роки я так часто думала про це — може, ми не створені одне для одного, може бути, є хто-то кращий для мене і т. д.

І я пишу про це, тому що я бачу на своєму досвіді, як це змінює сімейне життя, як це впливає на чоловіка, на дітей, на саму жінку. Я хочу поділитися цим знанням з усіма жінками. Я вірю, що воно може врятувати багато сімей і долі …

Згідно ведичним традиціям, вірність жінки дає чоловікові:

• Повагу оточуючих людей.
• Захист від нещасних випадків.
• Силу і рішучість для того, щоб годувати сім’ю.
• Відповідну вірність.
• Бажання піклуватися про дружину.
• Бажання піклуватися про дітей.
• Бажання захищати своїх близьких від усіх напастей.

Одним словом, це як костюм супермена з усіма опціями. Здорово, правда?

Просто тому що коли він відчуває, що він єдиний, що його люблять, — це дає йому крила. І для тієї, яка подарувала йому ці крила, він готовий перевернути гори.

Давайте подаруємо нашим чоловікам крила — вони створені для того, щоб літати. І тоді ми, сидячи у них на руках, теж зможемо потрапити туди, куди хочемо.

---

Tags: відносини, вірність, зрада, подружжя, стосунки

Category: Актуально, Стосунки та Емоції