Статті:

Рєзнікова В.В.
Проблема обмеження права фізичної особи на інформацію про стан здоров'я
Журнал "Економіка, фінанси, право" N 4 2004р. с. 31-34.

Рєзнікова В.В.
Право людини на інформацію про стан здоров'я
Журнал "Право України" N 9 2004р. с. 36-39.

Рєзнікова В.В.
Окремі питання правового регулювання бухгалтерского обліку та оподаткування спільної господарської діяльності в Україні
Науковий часопис "Вісник Хмельницького інституту регіонального управління та права" N 3(11) 2004р. с. 131-136.

Рєзнікова В.В.
Ділова репутація, ділові зв'язки та інші нематеріальні активи як вклади до спільної господарської діяльності у формі простого товариства
Журнал "Підприємництво, господарство і право" N 12 2004р. с. 100-103.

Пунда О.О.
Право на сімейне виховання та проблеми його здійснення
Вісник Запорізького національного університету. Юридичні науки. - 2005. - №1. - С.111-115.

Пунда О.О.
Право на безпеку харчових продуктів та предметів побуту у правовій системі України: цивільно-правовий аспект.
Життя і право. - 2004. - №3. - С.45-50.

Пунда О.О.
Право на усиновлення як особисте немайнове право, що забезпечує природне існування людини
Вісник Запорізького національного університету. Юридичні науки. - 2005. - №1. - С.111-115.

Пунда О.О., Гуменна О.О.
Правове регулювання штучного переривання вагітності в Україні: цивільний та кримінально-правовий аспекти
Життя і право. - 2005. - №1(13). - С. 36-42.

Апанасюк М.П.
Момент укладення договору ренти
Бюлетень Міністерства юстиції України. – 2005. – № 4 – С. 122-126.

Апанасюк М.П.
Юридична природа права на ренту
Вісник Національного університету внутрішніх справ. – 2004. – № 27 – С. 331-335.

Апанасюк М.П.
Місце договору ренти в системі цивільно-правових договорів
Право і безпека. – 2004/3’1. – С. 35-39.

Забута І. Б.
Податкові наслідки збиткових операцій (чи можна вважати збиткові операції господарською діяльністю?)

Забута И. Б.
Налоговые последствия убыточных операций (можно ли считать убыточные операции хозяйственной деятельностью)

Голіцин Олександр, Русін Олександр та Дудка Сергій
«Казнить нельзя помиловать»

Бринзанська О. В.
Історичний розвиток законодавства, яке регулює відповідальність за злочини, що посягають на діяльність установ кримінально-виконавчої системи
Журнал "Судова апеляція" №3(8) 2007р. с. 132-138.

Рєзнікова В.В.
Здійснення права фізичної особи на інформацію про стан здоров'я у цивільному та сімейному законодавстві України
Журнал "Економіка, фінанси, право" N 7 2004р. с. 19-23.

Рєзнікова В.В., юрист ПП "ЮрБухСервіс"

Право людини на інформацію про стан здоров'я

    Серед об'єктів цивільних прав, визначених у новому Цивільному кодексі України (далі: ЦК України), поміж інших, зазначені нематеріальні блага (глава 15 ЦК України). Особливе місце у структурі нематеріальних благ посідають особисті немайнові блага та інформація.
    Сьогодні ми можемо стверджувати, що між зазначеними нематеріальними благами існує неподільний зв'язок. Численні особисті немайнові права людини (фізичної особи), серед інших, включають і елементи інформативного характеру. Так, в основі таких особистих немайнових прав людини як право на життя, право на здоров'я, лежать блага, які мають в тому числі й інформативну природу. Вони регулюють інформаційні відносини суб'єктів здійснення цих прав. Проблемам права людини (фізичної особи) на інформацію про стан здоров'я присвячені праці таких вчених, як: М.М.Малеїна, В.О.Тихомиров, Н.Болотіна, В.М. Соловйов, І. Сенюта, Т.Гурська, В.І.Акопов. Нормативно-правове регулювання права людини (фізичної особи) на інформацію про стан здоров'я включає в себе положення Основ законодавства України про охорону здоров'я, а також нових Сімейного та Цивільного кодексів України.
    Аналіз національного законодавства та наукових досліджень у цій сфері дозволяє стверджувати, що поза увагою дослідників залишаються наступні проблемні питання. По-перше, сьогодні відсутнє чітке визначення поняття "медична інформація" і чітко не окреслено коло осіб, які, у тому чи іншому випадку, мають право на її отримання. По-друге, досі невизначеними залишаються вимоги щодо повноти, достовірності, доступності та своєчасності отримання медичної інформації. По-третє, у законодавстві чітко не врегульовано процедуру отримання медичної інформації.
    Ці питання потребують свого нагального та ефективного вирішення, спрямованого на побудову чітких, деталізованих положень нормативно-правового характеру.
    Певна подвійність правової природи тих нематеріальних благ, що лежать у основі особистих немайнових прав людини у сфері медичного інформування, накладає відбиток на зміст та процес здійснення таких прав. Це пояснюється природою інформації та інформаційних відносин у суспільстві. Природнім є бажання людини володіти тими чи іншими відомостями, особливо, якщо це стосується сфери охорони здоров'я та отримання медичної допомоги.
    Правовий режим медичної інформації у національній правовій системі визначається з врахуванням положень таких міжнародно-правових актів, як Лісабонської декларації Всесвітньої медичної асоціації про права пацієнтів, яка була прийнята на 34 сесії Всесвітньої медичної асамблеї; Декларації про розвиток прав пацієнтів в Європі від 28-30 березня 1994 року.
    У чинному ЦК України міститься тільки одна стаття, що передбачає право фізичної особи на інформацію про стан здоров'я. Так, відповідно до ч.1 ст.285 ЦК України, повнолітня фізична особа має право на достовірну і повну інформацію про стан свого здоров'я, у тому числі на ознайомлення з відповідними медичними документами, що стосуються її здоров'я. За ч.2 ст.285 ЦК України, батьки (усиновлювачі), опікун, піклувальник мають право на інформацію про стан здоров'я дитини або підопічного .
    Якщо інформація про хворобу фізичної особи може погіршити стан її здоров'я або погіршити стан здоров'я фізичних осіб, визначених ч.2 ст.285 ЦК України (батьків (усиновлювачів) опікунів, піклувальників), зашкодити процесові лікування, медичні працівники мають право дати неповну інформацію про стан здоров'я фізичної особи, обмежити можливість їх ознайомлення з окремими медичними документами (ч.3 ст.285 ЦК України).
    У разі смерті фізичної особи члени її сім'ї або інші фізичні особи, уповноважені ними, мають право бути присутніми при дослідженні причин її смерті та ознайомитись із висновками щодо причин смерті, а також право на оскарження цих висновків до суду (ч.4 ст.285 ЦК України).
    Основи законодавства України про охорону здоров'я від 9 листопада 1992 року (далі: Основи) серед прав громадян України на охорону здоров'я також зазначають й право на достовірну та своєчасну інформацію про стан свого здоров'я і здоров'я населення, включаючи існуючі і можливі фактори ризику та їх ступінь (ст.6 Основ).
    Відповідно до ст.39 Основ, лікар зобов'язаний пояснити пацієнтові в доступній формі стан його здоров'я, мету запропонованих досліджень і лікувальних заходів, прогноз можливого розвитку захворювання, в тому числі наявності ризику для життя і здоров'я. Пацієнт має право знайомитися з історією своєї хвороби та іншими документами, що можуть слугувати для подальшого лікування. В особливих випадках, коли повна інформація може завдати шкоди здоров'ю пацієнта, лікар може її обмежити. В цьому разі він інформує членів сім'ї або законного представника пацієнта, враховуючи особисті інтереси хворого. Таким же чином лікар діє, коли пацієнт перебуває в непритомному стані.
    Аналіз чинного законодавства України дозволяє нам стверджувати, що фізична особа має право:
    - на отримання у доступній формі достовірної, повної та своєчасної інформації про стан здоров'я, а також, відомостей про мету запропонованих досліджень і лікувальних заходів та прогноз можливого розвитку захворювання, в тому числі наявності ризику для життя і здоров'я;
    - на ознайомлення з історією хвороби та іншими відповідними медичними документами, що стосуються стану здоров'я та можуть слугувати для подальшого лікування;
    - на присутність членів сім'ї померлої особи або інших фізичних осіб, уповноважених ними, при дослідженні причин смерті та на ознайомлення із висновками щодо причин смерті, а також на оскарження цих висновків до суду;
    - на інформацію про здоров'я населення, включаючи існуючі і можливі фактори ризику та їх ступінь.
    Права на отримання усіх вищезазначених відомостей ми вважаємо за необхідне віднести до групи прав на отримання медичної інформації. Постає, таким чином, потреба і у визначенні самого поняття "медична інформація".
    Щодо розуміння вказаного терміну, то єдиним документом, до якого ми можемо з цього приводу звернутися, є Рішення Конституційного Суду України від 30 жовтня 1997 року у справі N18/203-97 щодо офіційного тлумачення ст.ст. 3, 23, 31, 47, 48 Закону України "Про інформацію" N2657-ХІІ від 2 жовтня 1992 року та ст.12 Закону України "Про прокуратуру" N1789-ХІІ від 5 листопада 1991 року (справа К.Г.Устименка), де визначено, що медичною інформацією є свідчення про стан здоров'я людини, історію її хвороби, про мету запропонованих досліджень та лікувальних заходів, прогноз можливого розвитку захворювання, в тому числі і про ризик для життя та здоров'я, яка за своїм правовим режимом належить до конфіденційної, тобто інформації з обмеженим доступом.
    Дане визначення медичної інформації видається нам досить обмеженим, так як не включає в себе всього спектру тих відомостей, що можуть становити інтерес для фізичної особи. Наприклад, отримання інформації про причини смерті фізичної особи її близькими родичами (у таких випадках інформація стосується стану здоров'я померлої особи, а не особи, що є запитувачем такої інформації); отримання інформації батьками про сан здоров'я їхніх неповнолітніх дітей. Крім того, не будь-яка інформація може відноситися до конфіденційної, а окрема особа може мати право на володіння відомостями медичного характеру, що стосуються інших осіб або померлих.
    Отже, на нашу думку, слід розрізняти медичну інформацію у вузькому та широкому розумінні.
    У вузькому розумінні, під медичною інформацією, слід розуміти інформацію про стан здоров'я людини (фізичної особи), а також, відомості про мету запропонованих досліджень і лікувальних заходів; прогноз можливого розвитку захворювання, в тому числі наявності ризику для життя і здоров'я; інформацію, що міститься у історії хвороби та інших відповідних медичних документах, що стосуються стану здоров'я та можуть слугувати для подальшого її лікування.
    Під медичною інформацією у вузькому розумінні слід також розуміти інформацію про причини смерті людини (фізичної особи) та інформацію, що міститься у відповідних документах, які мають відношення до процесу встановлення причин смерті.
    На медичну інформацію у вузькому розумінні поширюється вимога щодо її конфіденційності. Така інформація становить зміст лікарської таємниці.
    У широкому розумінні під медичною інформацією слід розуміти ще й інформацію про стан здоров'я населення (в т.ч. його окремих груп), включаючи існуючі і можливі фактори ризику та їх ступінь; інформацію про лікарські препарати та інші вироби, що застосовуються у медичній практиці; інформацію про стан навколишнього природного середовища у певній місцевості, несприятливі виробничі чи екологічні умови, що можуть загрожувати здоров'ю людини (фізичної особи); інформацію про наявні у сучасній медицині засоби лікування, методи діагностики, лікування, профілактики захворювань. Предметом нашого дослідження буде медична інформація у визначеному нами вузькому розумінні.
    Таким чином, медична інформація у широкому розумінні не є конфіденційною і не може бути обмежена у доступі (така інформація може підлягати широкому розголосу, набувати свого висвітлення у засобах масової інформації і т. ін.)
    Щодо питання формування у чинному законодавстві вимог до медичної інформації, слід відмітити, що, на відміну від Основ законодавства України про охорону здоров'я, чинний ЦК України, вказує безпосередньо тільки на дві вимоги до надаваної фізичній особі інформації про стан здоров'я: достовірності та повноти. Натомість Основами виділяються додатково ще й вимоги доступності форми викладу інформації та своєчасності її надання. На наш погляд, доступність форми викладу інформації повинна визначатися із врахуванням того факту, що у більшості випадків фізична особа (в т.ч. пацієнт) не володіє спеціальними знаннями в галузі медицини, щодо форм та методів діагностики, лікування, профілактики захворювань.
    Ще однією важливою вимогою є своєчасність надання медичної інформації, а відтак момент надання інформації повинен мати самостійне юридичне значення. Так, наприклад, особливого значення набуває своєчасність надання інформації щодо методів лікування, коли це забезпечує фізичній особі можливість їхнього правильного вибору.
    Таким чином, інформування фізичної особи про стан здоров'я повинно здійснюватися за певними правилами (вимогами), неврахування кожного з котрих повинно розглядатись як порушення особистого немайнового права такої особи. У зв'язку із цим, вимоги до надаваної фізичній особі інформації, її параметри та характеристики потребують більш докладного дослідження та повного закріплення у чинному законодавстві України.
    Передусім, на нашу думку, потребують розкриття, оціночні характеристики надаваної фізичній особі інформації. Це характеристики якості (доступності й достовірності) та кількості (достатності) такої інформації.
    Доступність надаваної фізичній особі про стан здоров'я інформації визначається тим, наскільки така інформація усуває загальну та індивідуальну необізнаність суб'єкта. Така інформація повинна бути доступною у розумінні та одночасно бути придатною до засвоєння її конкретною фізичною особою. Доступною є інформація зрозуміла та така, що дає можливість особі зробити чіткі висновки. Якщо медична інформація не зрозуміла пацієнту, то повинна бути забезпечена доступність її для представників такої фізичної особи (щодо малолітніх та осіб, які є недієздатними). Для інших осіб можна провести адаптацію (в т.ч. більшу деталізацію) загальнодоступної інформації до індивідуальних можливостей, однак це вже більше стосується достатності інформації, а не її доступності.
    Тихомиров О.В. розрізняє три обставини, що визначають достовірність інформації, надаваної пацієнту: 1) її достовірність щодо відтворюваного факту; 2) приведення у відповідність до конкретних потреб пацієнта та 3) приведення очікувань пацієнта у відповідність до досяжних реалій: виключає розбіжність між тим, що говориться, та тим, що робиться; означає, що говориться тільки про те, що є предметом звернення пацієнта, а не про щось інше, або про все, окрім цього; дає можливість пацієнту позбутися невиправданих сподівань та орієнтуватися тільки на доступні можливості[1].
    Термін "достатній" можна, на нашу думку, визначити як такий, що задовольняє певним потребам, відповідає необхідним умовам тощо. Питання достатності, за переконанням Тихомирова О.В. - це, по-перше, питання не кількості, а відповідності надаваної інформації факту, який вона відображає - вчинюваним діям та їх наслідкам; по-друге, це питання відповідності необхідності, тобто дійсним потребам пацієнта у такій інформації; по-третє - це питання співвідношення надаваної інформації до можливостей пацієнта її сприйняти [2] .
    Підсумовуючи викладене, вважаємо за необхідне, перш за все дати визначення поняття медичної інформації.
    Отже, під медичною інформацією (у вузькому сенсі), ми пропонуємо розуміти сукупність відомостей, що супроводжують надання медичної допомоги людині (фізичній особі), а також інформацію про причини стерті людини (фізичної особи).
    Використовуючи системний метод, ми маємо також можливість провести групування окремих складових елементів процесу отримання медичної інформації в залежності від певних ознак. За основу у систематизації найбільш доцільним, з нашої точки зору, є використання характеристики інформації. За вказаною ознакою ми розрізняємо: медичну інформацію про стан власного здоров'я; медичну інформацію про стан здоров'я інших осіб; медичну інформацію патолого-анатомічного характеру; медичну інформацію загального доступу.
    Вважаємо, що медична інформація повинна відповідати чотирьом наступним вимогам: 1) доступності, 2) своєчасності, 3) достовірності, 4) повноті.
    Під доступною медичною інформацією ми розуміємо інформацію, яка надана у формі та у вигляді, доступному для розумового сприйняття конкретною особою (з врахуванням особливостей її віку, отриманої освіти, фаху, стану здоров'я, наявності фізичних вад (глухоти, сліпоти, німоти).
    Під своєчасною медичною інформацією, ми розуміємо інформацію, яка надана пацієнтові у терміни та строки, що забезпечують йому можливість її оцінки та формування на її основі тієї чи іншої поведінки (прийняття за певних умов конкретного рішення). Наприклад, надання згоди на медичне втручання, відмови від лікування.
    Під достовірною медичною інформацією, ми розуміємо інформацію, що об'єктивно відображає стан здоров'я пацієнта, характер медичної діяльності (спрямованої на діагностику, лікування або профілактику захворювання, інформацію про фармакологічні властивості лікарських препаратів).
    Під повною медичною інформацією ми пропонуємо розуміти інформацію, що створює рівень поінформованості особи, який забезпечує реальну можливість їй особисто, або за допомогою інших, оцінити стан власного здоров'я, характер медичної діяльності.
    Вважаємо також за необхідне запропонувати наступну процедуру здійснення особистого немайнового права людини (фізичної особи) на медичну інформацію.
    1. При отриманні людиною (фізичною особою) інформації про стан її власного здоров'я, вказана процедура повинна включати в себе наступні елементи:
    - повідомлення (у письмовій формі) про можливість отримання інформації з боку медичної установи або лікаря;
    - звернення фізичної особи про її інформування;
    - встановлення лікарем особистості особи, що звернулася із запитом про отримання інформації;
    - поінформування особи, що є запитувачем інформації про її право отримати інформацію у повному, стислому або вибірковому вигляді;
    - погодження щодо обсягів інформації з наступним її переданням (поінформуванням), яке повинно носити письмовий характер і може супроводжуватись усним поясненням; особа, що є запитувачем інформації, при цьому повинна мати право на надання їй таких додаткових пояснень у письмовому вигляді.
    Залежно від ситуації, ми пропонуємо надавати право людині (фізичній особі) самостійно вирішувати питання можливості, неможливості та обсягів надання інформації про стан її здоров'я близьким родичам.
    Людина (фізична особа) повинна також мати право на отримання всієї допоміжної медичної документації (рентгенівських знімків, роздруківок електрокардіограм, результатів ультразвукових досліджень, томограм і т.ін.), а також на ознайомлення із попередньою медичною документацією (в т.ч. попереднім діагнозом).
    Зрозуміло, що дещо іншою повинна бути процедура інформування особи, яка перебуває у небезпечному для її життя стані (все залежить від стану її свідомості або безпорадності, присутності або відсутності близьких родичів).
    2. При отриманні людиною (фізичною особою) медичної інформації, що стосується інших осіб, вказана процедура повинна бути наступною.
    Особа, яка має бажання отримати медичну інформацію щодо інших осіб звертається у письмовій формі до лікаря або медичного закладу. Останні встановлюють особистість особи, що звернулася і з'ясовують, чи входить вона до кола осіб, які мають право на отримання такої інформації, з'ясовують мету такого звернення, з'ясовують, чи немає застережень щодо інформування такої особи з боку пацієнта про стан здоров'я якого вона хоче отримати інформацію, або з боку інших осіб, що мають на це право.
    3. При отриманні людиною (фізичною особою) інформації про причини смерті іншої фізичної особи, вказана процедура повинна включати в себе наступні елементи:
    - повідомлення (у письмовій формі) про можливість отримання інформації щодо причин смерті фізичної особи з боку патолого-анатомічної установи або патологоанатома;
    - звернення фізичної особи (наприклад, члена сім'ї) про її інформування;
    - встановлення патологоанатомом особистості особи, що звернулася із запитом про отримання інформації;
    - поінформування особи, що є запитувачем інформації про її право бути присутньою при дослідженні причин смерті померлої фізичної особи, ознайомитись із висновками щодо причин смерті, а також право на оскарженні цих висновків до суду;
    - завчасне повідомлення особи, що є запитувачем інформації, про дату та час проведення патологоанатомічного дослідження причин смерті померлої фізичної особи;
    - забезпечення особі, що є запитувачем інформації, реальної можливості бути присутньою при проведенні такого дослідження;
    - надання вказаній особі копії висновку проведеного дослідження щодо причин смерті померлої фізичної особи.
    Доцільно розглянути проблему здійснення особою права на отримання інформації щодо причин смерті іншої фізичної особи в залежності від того, за яких обставин ця смерть наступила: природна смерть; природна смерть врезультаті захворювання; насильницька (в т.ч. врезультаті скоєння злочину, ведення бойових дій); смерть врезультаті нещасного випадку. При інформуванні осіб, які мають право на отримання такої інформації, враховуються інтереси, як цих осіб, так і суспільства в цілому (інтереси забезпечення державної таємниці; таємниці розслідування злочинів; питань, пов'язаних із національною безпекою).
    Окрім того, вважаємо за доцільне, законодавчо закріпити право осіб, зазначених у ч.4 ст.285 ЦК України, на проведення ексгумації (в порядку отримання інформації про причини смерті померлої особи) з метою проведення додаткових або повторних досліджень (наприклад, за наслідками оскарження в судовому порядку висновків патологоанатомічних досліджень про причини її смерті).

Ваш відгук:     Ваше ім'я:     Ваш e-mail: Стисло Ваші зауваження до статті:

Відгуки відвідувачів: