| Статті з питань освіти // Сцилла та Харибда Болонського шляху |
Цікаве...
| |||||||||||||||||||||||||||||||||||||
| |||||||||||||||||||||||||||||||||||||
|
Опитування
На Вашу думку, залучення Церкви до навчального процесу:
Теми для обговорення
Чи стала вища освіта більш відкритою для "розумних"
Навчання в Німеччині - Освітній ярмарок 23-24.09.2011
Образование в Швейцарии. Семинар
Вища освіта після відрахування
Конкурс есе на тему жіночого лідерства "ДеФіЛе по життю
Перейти в форум
| ||
| Прилучившись до Болонського процесу й тим самим поставивши за мету істотне реформування вітчизняної освіти, українська інтелектуальна громада постала перед низкою структурних проблем, породжених як внутрішніми так і зовнішніми чинниками. Критичне ставлення до якості освіти, безперечно, є невіддільною часткою загального невдоволення тим станом розвитку суспільства, що лишився нам у спадок від тоталітарного минулого. Втім, якщо спад економіки та злиденний стан соціальної сфери є більш-менш очевидними для кожного українця, то в сфері освіти та науки, як видається багатьом, справи стоять геть не так погано та не так однозначно. Дійсно, деякі досягнення колишнього СРСР у цій галузі могли успішно конкурувати із відповідними надбаннями інших, зокрема й найбільш економічно розвинених країн, а почасти й навіть випереджали їх. Тому навіть за умови незаперечної необхідності реформ, у ході їх проведення усе ж слід якомога більш ретельно поставитись до оцінки та збереження вже наявних надбань. Технологія "авгієвих стаєн" тут видається недоречною, ба навіть неприпустимою. З другого боку, деякі принципи та досягнення Болонського процесу і сучасної освітньої політики ЄС також потребують ретельного аналізу та критики. Одним з найбільш показових свідчень цього є та полеміка, що вже впродовж багатьох років точиться у самій Європі стосовно базових принципів реформи освіти. Вона зачіпає не лише конкретні принципи Болонського процесу, але й більш широке коло освітніх проблем. Адже не є секретом, що доля європейської освіти у ХХ столітті зовсім не була безхмарною. Більше того, саме засвідчення європейської ідентичності (часто на противагу іншим цивілізаційним моделям, приміром, американській) впродовж останнього століття було для європейців однією з найбільш гострих проблем. Унаслідок двох світових воєн, перша половина ХХ ст. та перші десятиліття повоєнної доби в Європі, Америці та СРСР були позначені розвитком спеціальностей, так чи інакше пов’язаних із військово-промисловим комплексом - політехнічних, хімічних, фізичних. Вельми прикметною рисою цих років стало радикальне збільшення частки державного замовлення та фінансування в Америці та Європі, фактично повна державна монополія на освіту в СРСР та нацистській Німеччині. Процес радикального витверезіння, що почався із 1970-х років та завершився із падінням Берлінського Муру, фактично став рухом маятника в інший бік, для якого стало характерним радикальне зменшення ролі держави та дедалі більша роль приватного сектору в економіці та освіті. І це мало свої як безперечно позитивні, так і негативні наслідки. Із збільшенням темпів соціальної мобільності та можливостей кар’єрного зростання формується й своєрідний, переважно орієнтований на проблеми промисловості, ринок освітніх послуг. Дві світові війни стали завершальним етапом перебудови всієї структури знання й фактичним завершенням промислової революції. До того ж невдовзі починають виникати принципово нові – інформаційні технології. Відпер цінність знання починає майже виключно визначатися ефективністю його застосування у промисловості, що призводить до помітного знецінення й почасти навіть занепаду гуманітарних та традиційних фундаментально-природничих наук. Такі радикальні зміни пріоритетів породжують не менш радикальні зрушення в структурі освіти, у першу чергу – вишів. Це також веде до переорієнтації структури фінансування та підготовки освітніх кадрів. В якийсь момент навіть стало здаватися, що технічна революція здатна породити принципово новий світогляд, й вирішити навіть ті питання, які традиційно вважалися "вічними" та були у центрі уваги гуманітарних наук. Цікаво, що ця тенденція була майже спільною як для капіталістичних, так і для соціалістичних суспільств. Втім, невдовзі далися взнаки негативні, а часом навіть жахливі наслідки цих, здавалося б, цілком оптимістичних тенденцій. Одним із таких наслідків стала втрата цілісної структури знання. Виявилось, що ті дослідження, котрі були безпосередньо пов’язані із досягненням промислових прибутків, отримували достатнє фінансування, тоді як інші теми, чи навіть цілі галузі, занепадали. Усе це нині призводить до дедалі більшої спеціалізації та фрагментації освіти та науки, а згодом може вести до втрати накопичуваної віками університетської культури. Прилучення України до Болонського процесу, звісно, відкриває нові можливості, але й рівним чином здатне стати джерелом нових і непередбачуваних проблем. Звісно, що гармонізація освіти згідно з проголошуваними Болонським процесом нормами відкриває нові можливості для українських студентів, а також для самих університетів. Болонський процес полегшує академічну мобільність, подорожі між університетами та країнами, і взаємне визнання дипломів і періодів навчання. Але з другого боку, вітчизняна освіта майже невідворотно зіткнеться з тими проблемами, із якими вже стикалася освіта європейська та американська, а саме із втратою самостійності університетської культури, збільшення залежності від фінансування з боку великого бізнесу. Проголошувана європейською освітньою політикою конвергенція освіти, дослідницької діяльності та промисловості (так званий "трикутник знань") несе в собі ризик узалежнення освіти від потреб ринку праці та бізнесу. А це робитиме освіту дедалі більш прикладною, із можливою втратою фундаментальних досліджень – основою європейської науки останніх кількох століть. До того ж, у вітчизняних умовах слід взяти до уваги проблеми подолання тоталітарного минулого та залишків державної монополії у цій галузі. У вітчизняній освіті, як, до речі й у сферах промисловості та державного управління, державна монополія поступово перетворюється на монополію олігархічних кланів, котрі часто і є основним джерелом реального фінансування, але й основною перешкодою на шляху розвитку. За умов загального зростання попиту на вузькоспеціальні знання, немов гриби після дощу, виникають навчальні заклади, що меншим коштом, меншими зусиллями та з меншою якістю прагнуть давати вузькоспеціальні знання молодим людям. Сучасна освіта має вберегти себе як від Сцилли забюрократизованого державного регулювання, так і від Харибди упокорення інтересам великого бізнесу. Тому українська освіта має з одного боку скористатися тими ідеями та можливостями, що їх пропонує Болонський процес, але водночас не відмовлятися від принципів традиційного Гумбольдтового університету, який було створено в Європі у ХІХ столітті для реалізації свободи викладання та навчання, але які так і не було повною мірою втілено в Україні. Комбінація Гумбольдтової ідеї академічної свободи з сучасними потребами глобального конкурентного середовища і тим шляхом, яким ідуть європейські університети протягом останніх десятиліть. В тому разі, якщо європейські амбіції України є чимсь більшим, аніж модної риторикою, то й ми маємо рухатись цим шляхом, сподіваючись на власні сили, підтримку суспільства та успіх у майбутньому. | ||
| 2010-01-21 | Автор: Володимир Верлока | http://www.eu-edu.org | ||
Віповідальність за зміст публікації несуть їх автори, думка редакції сайту "Освітній портал" може не співпадати з думкою авторів публікації.
Увага! Ви можете обговорити матеріали цього розділу в форумі
або запропонувати власний матеріал для розміщення на сайті.
Для отримання статей поштою Ви маєте зареєструватись
та налаштувати параметри розсилки в персональному акаунті.
| Всі права належать Освітній портал™ 2003-2011рр. Дизайн порталу: Стильная Студия |
-
Ефективна реклама
Про проект
Контакти
Кнопки
-
Реєстрація акаунту
Правила порталу
Новини в RSS