Інтерв’ю Богдана Кульчицького для "ТОП-100 Рейтинг лучших топ-менеджеров Украины"
2011-05-27
Я люблю свій бізнес
Генеральний директор «Віннер Імпортс Україна» Богдан Кульчицький розповідає про те, як змінився український авторинок, про найважливіші етапи в його кар’єрі і власне розуміння багатства.
Богдане Богдановичу, як змінився український авторинок після кризи?
Перш за все треба відзначити, що до кризи український ринок був дуже великим — щомісячно продавалось 40-50 тисяч машин. Україна займала 5-е місце в Європі по розміру ринку. В цьому плані ринок України був цілком європейським.
Дещо змінились вимоги українського споживача до автомашин. В середньому сегменті вони стали більш європейськими. Раніше люди однозначно віддавали перевагу великим авто, зараз же все більшим попитом користуються малі і економні. Крім того, все більшої популярності набувають дизельні двигуни. В преміум-класі смаки майже не змінилися.
Відзначу одну цікаву тенденцію — після кризи зазнав суттєвих втрат «сірий» імпорт, що відобразилося на якісній структурі ринку.
Чи змінилася структура продаж? Які бренди зараз продаються більше?
В цілому структура продаж суттєво не змінилася. Дещо виросли у вартісному виразі продажі авто преміум-класу, однак в загальній структурі їх доля є відносно невеликою.В минулому році ми запропонували покупцям новий Porsche Cayenne і оновлений Range Rover, які користувались великим попитом. Продаж одного позашляховика Range Rover приносить прибуток, який співставний з продажем 10-20 «Фордів». Однак саме «Форд» є і залишається для «Віннера» пріоритетом.Це масовий бренд, розрахований на середній клас, і він забезпечує левову частку виручки «Віннера». Тому, незважаючи на високий прибуток в розрахунку на одне авто преміум-класу, спів ставляти продаж, скажімо, «Порше» і «Форда» взагалі некоректно.
Якщо візьмемо кількісні показники, то в минулому році ми продали 9 543 авто. Стосовно регіонального зрізу, то понад 40% продаж автомобілів преміум-класу і приблизно 30% авто середнього класу припадає на Київ та Київську область, де зосереджений платоспроможний попит.
Збільшувати свою присутність в регіонах плануєте?
Мережу однозначно плануємо розширювати. Динаміку росту мережі буде визначати динаміка розвитку авторинку в Україні. Для нас дуже важливо, що майже всі наші дилери пережили кризу, і їхня загальна кількість не змінилась. До кінця року плануємо, щоб в кожній області України був принаймні один дилер «Форда».
Які прем’єри і новинки готуєте для споживачів?
Ми маємо п’ять всесвітньовідомих брендів, і кожен з них має свій напрям розвитку. За результатами 2010 року бренд Ford уперше в історії продажів автомобілів на території України в ХХІ столітті досягнув долі ринку на рівні 4,7% (згідно з даними «Авто-Консалтингу»). Ми будемо продовжувати просування Ford Mondeo, оновлену модель якого було представлено минулого року. Якщо говорити про сегмент позашляхових машин — то це, безумовно, Ford Kuga. Із нових моделей у 2011 році будуть нові Ford C-Max та Focus.
Щодо розвитку Jaguar, то тут ми будемо концентруватися на новому XJ. У Volvo будемо робити ставки на кросовери та нове покоління S60/V60. З Porsche – продовжувати розвивати лінійку Cayenne та Panamera. Проте найбільших змін має зазнати бізнес Land Rover. По-перше, Land Rover та Range Rover стануть окремими брендами згідно з глобальною політикою виробника. По-друге, з`явиться новий революційний Range Rover Evoque, який буде першим компактним Range Rover.
Наш підхід до ведення бізнесу — ми були і залишаємось чесними і прозорими |
Які найбільш типові риси українського стилю менеджменту Ви могли би виділити, чи в Україні немає особливої специфіки управління компанією?
Я б не сказав, що в Україні автобізнесу притаманний особливий стиль менеджменту, який суттєво відрізняється від ринків сусідніх держав і Європи загалом. Принципи управління компаніями спільні для всіх ринків.
Єдині відмінності — окремі риси менталітету і особливості державного регулювання. Хочу відзначити таку звичку українців — все відкладати на останній момент. Іноді це дуже заважає веденню бізнесу, оскільки тобі важко спланувати свою роботу. Для ефективної роботи потрібні планомірність і порядок. Українці ж звикли весь час жити і працювати в умовах перманентної кризи. До речі, ще до початку фінансової кризи в часи підйому української економіки мої західні колеги з «Форду» розцінювали авторинок України як такий, що знаходиться в кризовому стані.
Дуже велика проблема для українського бізнесу — це хабарництво. Погано, що цим зіпсовані і молоді українці, які виховувалися вже в пострадянський період.
Кажуть, що «Віннер» є своєрідною кузнею кадрів для автоіндустрії. У Вас є спеціальні програми по професійному розвитку персоналу?
Центр підготовки безумовно впливає на якість кадрів, проте він існував не з самого початку заснування компанії. Справа не в наявності даного центру. Думаю, секрет якісної підготовки криється в жорстких внутрішніх стандартах компанії, цілком західному стилю ведення бізнесу, який практикується з моменту заснування фірми в 1992 році. Для нас дуже важливі прозорість, чесність, неприйняття хабарництва, а також професіоналізм в усіх стосунках з дилерами, внутрішніми клієнтами, постачальниками та споживачами.
У нас, до речі, невелика плинність кадрів. Бувало, що до кризи наших працівників перекуповували інші автокомпанії, але це досить поширена практика на ринку, який зростає. А після кризи вона взагалі припинилася.
Ваше становлення як топ-менеджера відбувалось вже в Україні, однак до приїзду сюди Ви встигли попрацювати в американських компаніях. Наскільки Вам було важко адаптовуватися до українських реалій?
Адаптація була важкою не через бізнес, а через загальні умови для життя в пострадянській Україні. Я приїхав в Україну в дуже смутний та нестабільний час. Іноземцю було важко збагнути дуже багато речей. Відсутність товарів в магазинах, талони на цукор, неможливість законно обміняти валюту… Дуже вразив масштаб корупції. Але я був молодий і мені було цікаво — це допомагало звикнути до життя в країні. Ще одним важливим фактором, який сприяв адаптації, було те, що я дуже люблю Україну. Цьому сприяло моє виховання — хоч я і з Заходу, проте по духу українець. І той факт, що я повернувся до свого коріння, на землю батьків, додавало мені сили та наснаги.
Щодо бізнесу, дуже важливим нюансом в питанні становлення компанії була незмінність принципів і підходів до веденню бізнесу — ми були і залишаємося чесними і прозорими. Можливо, якби я був більш гнучким в питанні хабарів, я б досягнув більших успіхів за коротший термін.
Які ключові етапи у своїй менеджерській кар’єрі Ви б виділили?
Я встиг попрацювати в трьох різних містах — Філадельфії, Чікаго та Києві. Робота в кожному з міст — це окремий етап в житті. Проте, найдовший та, мабуть, найцінніший водночас — робота в Україні. Якщо коротко охарактеризувати мої роки в Україні, то вони тісно пов’язані з динамікою розвитку «Віннера». З 1992 по 1996 рік був період адаптації, все було новим, незрозумілим, відбувалося становлення компанії, підбір персоналу та налагодження бізнес-процесів.
В 1998 році в Україні розпочалась глибока фінансова криза. Були дуже важкі часи. Продажі практично припинилися, відбулося скорочення персоналу.
Після цієї кризи я поїхав на два роки до США. За цей час в компанії поглибилася внутрішня криза, і після повернення в 2002-му мені довелося відновлювати фірму практично з нуля. У 2004 році компанія отримала статус офіційного імпортера таких брендів, як Jaguar, Land Rover та Porsche. З 2005-го справи пішли значно краще. Можна сказати, саме в 2005 році іноземці дізналися, що на мапі світу існує така країна, як Україна, що сприяло суттєвому пожвавленню інвесторів. Автомобільний ринок стрімко зростав впритул до кінця 2008 року. В 2006-му ми почали будівництво нового дистриб’юторського центру «Віннер» у Капітанівці, що під Києвом, яке завершилося в 2009 році. Це суперсучасний комплекс, що не має аналогів в Україні за рівнем устаткування, площа якого становить понад 11 тис. квадратних метрів. Але і під час нестримного росту не все було безхмарним — цей період характеризувався нестабільністю законодавчої бази, було незрозуміло: чи вступає Україна до ВТО, як будуть змінюватись митні ставки, тощо. Така невизначеність суттєво ускладнювала планування.
Світова фінансова криза в 2008 році стала дуже нелегким випробуванням на міцність для нашої компанії. Ми мали дуже великі проблеми з боргами — загальна сума боргу сягала 100 млн. євро, проте найтяжчі часи вже позаду. Скажу так: кожен етап приніс мені нові знання та досвід і по-своєму цінний для мене.
Чи не виникало бажання покинути автомобільний бізнес, особливо під час кризи?
Саме автобізнес — ні, але бізнес в цілому — так. Я люблю свій бізнес, і робота в ньому приносить мені задоволення. Якщо б я і поміняв сферу діяльності, то напевно б подався в українську політику. Я знаю, як працює західна система, і бачу, що відбувається в Україні. В цьому контексті, думаю, мій досвід був би корисний.
А що Вас надихає на щоденнуроботу?
Багато речей. Я люблю працювати з людьми, без цього неможливо якісно вести бізнес. Також я люблю працювати саме в Україні через високу динаміку і виклики.
Як проводите вільний час?
Зазвичай в колі сім’ї. Ми дуже любимо подорожі і гірські лижі. Я особисто вболіваю за братів Кличків і люблю відвідувати їхні бої. Взагалі я люблю вболівати за українських спортсменів, особливо коли вони виступають на міжнародній арені. Сам спортом особливо не захоплювався, але подобається грати в гольф.
Ви вважаєте себе багатоюлюдиною?
Я думаю, що весь час був багатим, але не у фінансовому розумінні. Для мене гроші не є сенсом життя і багатство не вимірюється кількістю автомобілів на подвір’ї. А сенс багатства змінюється з віком. Зараз для мене найбільше багатство — це мої діти. Я став дуже багатим, коли приїхав в Україну, оскільки сам факт залишатися і працювати на історичній батьківщині для мене дуже цінний. В цілому я б сказав так: незалежність України — моє багатство, робота в Україні — моє багатство, моя дружина і мої діти — теж моє багатство і, безумовно, моя фірма — моє багатство.
* Повну версію інтерв'ю можна прочитати тут (клікніть для переходу).