 |
| Станція Бурлук
|
За вікном вагона пропливають безкрайні лани й пагорби, подеколи вдалині постають невеликі села – одне слово, сільська глибинка у всій своїй величі. І ось, нарешті, зупинка. Це – станція Бурлук, одна з небагатьох на віддаленій дільниці Куп”янськ – Вовчанськ.
„Через дике поле, підіймаючи гамірливих степових птахів, погейкуючи на волів, запряжених у вози, повільно рухалися переселенці. То йшли козаки-наддніпрянці з отаманом Скиданом в пошуках місць, де б набули волі, землі, яка припала їм до душі. Вони оселилися біля річки Бурлук неподалік від Бурлуцької сторожі, яка була укріпленим пунктом для захисту південних земель Держави Російської від нападу татар, заснувавши слободу Великий Бурлук (щодо назви слободи існує припущення, що вона походить від двох тюркських основ “бор” та “люк”, а слово “бурлук” означало “осад брудної води”). І вкривався дикий степ слободами українців-переселенців, і став іменуватися Слобожанщиною...”
Краса степу, мрійливість і спокій невеликої, але глибокої на той час річечки Бурлук, шелест крислатих дубів та урочищ і найперше – люди, прості трударі, приваблювали одного з найпередовіших мислителів слов”янства ХУШ століття Григорія Савича Сковороду, який написав тут ряд своїх творів.
Переселенці перенесли на Слобожанщину свій національний український побут, основним заняттям селян було землеробство й скотарство, процвітали ремесла та промисли. Велике значення для розвитку економіки Великого Бурлука мала залізниця, яка була збудована на початку ХХ сторіччя.
В 3-х кілометрах від слободи було збудовано станцію Бурлук Курсько-Харково-Севастопольскої залізниці. У 1901 році від станції відійшов перший потяг, що “... рухався, сигналив, попереджаючи людей про обережність; оповитий чорним димом паровоз міг тягти до 30-ти товарних вагонів зі швидкістю 30 км за годину”.
Теперішнє селище міського типу Великий Бурлук – районний центр Великобурлуцького району, розташованого в північно-східній частині Харківщини. Станція Бурлук – це проміжна станція 1У класу, підрозділ Куп”янської дирекції залізничних перевезень. За добу через станцію проходять три пари приміських потягів сполученням Куп”янськ – Вовчанськ та вантажні з місцевими вантажами.
Цього року проведено значні ремонтні роботи всередині пасажирської будівлі – тепер це затишне приміщення для пасажирів, що чекають на свій потяг. Кабінети працівників станції обладнані сучасними меблями, на часі – закінчення ремонту кімнати для прийому їжі та ремонт приміщення зовні, проведення благоустрою прилеглої території.
Для покращення послуг пасажирів дальнього та місцевого сполучення запроваджено АРМ “Спекка” для продажу квитків в приміському сполученні, а також систему “Експрес” для завчасного продажу квитків дальнього сполучення.
За шість місяців поточного року загальна виручка від продажу квитків склала 67582 грн., що на 9313 грн. більше минулого року. Робочі місця товарних касирів (вони ж одночасно є й квитковими) та прийомоздавальників вантажів обладнані АРМ, в приміщенні чергового по станції встановлено АРМ ДСП.
Основою вантажної роботи станції є навантаження продукції сільгоспвиробників – зернових вантажів, цукрових буряків та вивантаження вантажів, що прибувають на адресу підприємств району. За І півріччя поточного року навантажено 360 вагонів, в першу чергу це зернові, що на 275 вагонів більше минулого року. В порівнянні з минулим роком зросли й місцеві доходи та додаткові збори від вантажної роботи майже на 59 тис. грн.
За цими досягненнями та цифрами стоїть колектив залізничників, основними рисами яких є професіоналізм та відповідальність за доручену справу. Сьогодні за пультом чергового по станції – Раїса Григорівна Рижова, залізничниця з 39-річним стажем сумлінної праці, поруч переймає досвід цьогорічна випускниця Харківського технікуму залізничного транспорту, практикант Людмила Марченко. В товарній конторі недавно працює Олена Прокопенко (одночасно вона й квитковий касир) – донька старшого товарно-квиткового касира Валентини Василівни Макогон, яка віддала станції 28 років. Ще одна донька – Ірина теж пішла материною стежкою -- після закінчення УкрДАЗТ прийшла працювати черговою по станції. Зараз вона ростить маленьку доньку, як і її колега Рита Семехіна, яка виховує сина. Отже, зростає поповнення в сім”ях залізничників станції.
Тільки-но повернулася із зупиночного пункту Селещина, де продавала квитки на приміські потяги (прийомоздавальники задіяні й для продажу квитків, як роз”їзні касири), Лариса Поспєлова. Сьогодні вона задоволена – вдалося перевиконати змінне завдання з виручки.
Взагалі на станції працюють в основному люди з відчутним стажем на залізничному транспорті: чергові по станції Олександр Малицький та Наталя Малюкова, прийомоздавальники вантажів Олександр Бабак та Віктор Келеберда. Але є й сумлінна, працьовита молодь – ДСП Олександр Лисицький – випускник УкрДАЗТ, Вікторія Бабак – студентка-заочниця Харківського залізничного технікуму, товарний касир Ірина Балабай – випускниця цього ж технікуму. Стабільну роботу пристроїв колії та СЦБ на станції забезпечують електромеханік Сергій Гонтар та монтер СЦБ Олег Ворожбит Куп”янської дистанції сигналізації та зв”язку, працівники 16-ї дистанції колії на чолі з дорожнім майстром В. В. Федорчак та бригадиром колії О. Л. Посоховим.
Днями проведено комісійний огляд під”їзних колій хлібоприймального підприємства та бурякопункту, що знаходяться на балансі залізниці, адже на часі перевезення продукції сільгоспвиробників – зерна та цукрових буряків, і працівники станції до цього готуються своєчасно.
Поряд з вирішенням виробничих завдань залізничники не забувають тих, хто ціною свого життя забезпечив наше сьогодення. Чотири року тому біля будівлі вокзалу встановлено обеліск на могилі перепохованих останків воїнів-залізничників, які захищали Великобурлуччину в роки Великої Вітчизняної війни (до цього могила була в непарній горловині станції). Працівники станції з любов”ю доглядають за меморіалом – тут завжди свіжі квіти. З портретів, розміщених в приміщенні вокзалу, дивляться земляки – Герої Радянського Союзу І. О. Келеберда та Л. О. Проценко, бойові біографії яких завжди будуть зразком мужності та стійкості в години випробувань, гордістю і прикладом для нових поколінь залізничників.
Павло Білий