 |
| Станція Братешки
|
Назва цієї станції, як і найближчого до неї села, викликає теплі, дружні, певною мірою, родинні почуття. Історія ж пояснює природу їхнього походження так: коли степи Полтавщини заселяли першопрохідці, то цю місцевість своєю малою батьківщиною обрали брати. Пізніше у них народжувалися діти, онуки, і всі вони були єдиною великою, дружною сім’єю. Називали один одного просто «братешками», тобто меншими у роді.
Залізнична колія, яка пройшла через ці родючі землі у 1901 році, зумовила появу маленької проміжної станції Братешки 5-го класу, яка, до речі, географічно знаходиться якраз посередині між великими містами Полтавою та Ромоданом. Хоча саму станцію збудували у тому ж таки 1901-му, та перший потяг тут пройшов лише через рік. Життєво необхідним об’єктом магістраль, а з нею і станція стали у період революційних подій 1917 року. Залізничним транспортом оперативно доставлялися військовим загонам – боєприпаси для знищення білогвардійців, пересічним жителям – дефіцитні продовольчі товари, і всім – найсвіжіші звісточки про останні політичні зміни в столиці.
Врахувавши особливе значення залізниці, під час Великої Вітчизняної війни фашисти спробували найперше пошкодити транспортну артерію. Зокрема, на станцію Братешки німецькі літаки скинули 21 бомбу. В результаті – більшість навколишніх будівель було зруйновано, а від вокзалу залишилися тільки уламки стін.
Інформації про те, хто керував відновлювальними роботами, на жаль, в літописі станції не збереглося. Проте відомо, що в 60-ті роки тут активно велися вантажно-розвантажувальні роботи: на повну потужність працював бурякопункт. Тодішнім начальником станції був Ігнат Матвійович Михайло, який дуже багато зробив для модернізації й розвитку підпорядкованого йому господарства. Пізніше справу Михайла продовжили Микола Олександрович Семергей, Віктор Петрович Грищенко. До 1966 року перегін Сагайдак—Братешки був обладнаний електрожезловою системою, а у бік Решетилівки, де парна і непарна колії, зв’язок підтримувався за допомогою телефону. На зміну їм встановили систему автоблокування, яка діє і понині.
— На початку ХХІ століття дільницю Братешки—Полтава-Київська електрифікували, — розповідає нинішній начальник станції Ірина Колінько. – Тоді ж працівники Куп’янського будівельно-монтажного поїзда, який зараз входить до складу БМЕУ-4, реконструювали наш вок-зальний комплекс. Приміщення зали очікування для пасажирів повністю перевтілилося: сучасні будівельні матеріали та нові меблі створюють затишну й комфортну атмосферу. Євроремонт зробили на посту ЕЦ й у квитковій касі. В останній, зокрема, встановили комп’ютерну систему, яка значно полегшила роботу працівникам, прискоривши якісний процес обслуговування пасажирів.
«Братешками» тут кличуть один одного не лише мешканці однойменного села поблизу залізниці, а й працівники станції. Щоправда, далеко не всіх їх пов’язують спільні сімейні корені чи місце народження. Проте, як і перші поселенці, маленький колектив станції керується у взаєминах братерськими почуттями: кожен із чотирьох працівників може завжди розраховувати на взаємодопомогу, дружню пораду і надійне плече колеги. І це давно перевірено часом і самим життям.
Ірина Миколаївна Колінько приїхала у Братешки ще понад десять років тому. Після закінчення Люботинського училища №16 встигла попрацювати на Харківському та Полтавському відділеннях черговою по станції. А потім очолила колектив маленької станції. Зізнається, що, попри її невисоку класність, робота тут не дає, як мовиться, і вгору глянути. Щодня через станцію проходять чотири швидкісних поїзди: дві пари на Київ і стільки ж у бік Полтави. Не припиняється рух і приміських та пасажирських потягів, яких тут курсує близько 15-ти пар. За перший квартал нинішнього року виручка від продажу квитків склала близько двох з половиною тисяч. Попри значне навантаження, у 2004 році без відриву від виробництва начальник станції закінчила Харківський технікум залізничного транспорту.
У межах станції знаходиться залізничний переїзд, який обслуговують чотири чергових – Г. Д. Колінько, Л. Т. Моцар, Т. С. Баранник та Н. Є. Герасименко.
Старожилом на станції Братешки вважається чергова по станції Надія Іванівна Болюта. Її вирізняє не лише багатий професійний досвід, а й неабияка відданість своїй справі. Жінка не уявляє свого життя без залізниці, адже присвятила їй 17 років. А її чоловік Леонід Миколайович уже три десятиліття трудиться механіком ШЧ-6. Нині обслуговує пристрої «ДИСК Б» станції Сагайдак. Молодша дочка Ірина теж вирішила продовжити династію залізничників, у 2007 році закінчила ХДАЗТ за спеціальністю «Управління процесами перевезень».
Батьківською стежкою пішла і квитковий касир Алла Василівна Смикова. Її тато й мама – Василь Микитович та Марія Кирилівна – мають майже півстоліття спільного трудового стажу на залізничному транспорті. Алла Василівна пасажирів завжди зустрічає привітною усмішкою, майже кожного із них вона знає на ім’я, тому радо підкаже необхідну довідкову інформацію. Щоранку на роботу жінка збирається разом із чоловіком Олегом, який працює монтером колії на станції Братешки. Загалом же колійне господарство Братешки обслуговують 5 монтерів на чолі з бригадиром Борисом Михайловичем Коліньком. Пристрої СЦБ знаходяться під пильним наглядом механіка Миколи Олексійовича Голуба, який вже понад 20 років працює в ШЧ-6.
Чергова по станції Тетяна Миколаївна, вийшовши заміж, також стала членом великої залізничної династії Тихоненків. Її чоловік Олександр Васильович працює складачем потягів на станції Супрунівка. Обидва подружжя – Смикових та Тихоненків – в усьому рівняються на батьків, готові з гідністю продовжувати почату ними справу.
Наталія Леонідова