Дві форми норвезької мови | Російсько-українські словники

[/] Російсько-українські словники Про пошук Словники Статті Книжки Правопис Переклади Форум e2u.org.ua Рос. Додано Пн, 01/18/2010 - 15:39 користувачем Kuvalda Норвезьк ою ( n orsk) мовою говорять в основному в Норвеґії, де вона є офіційною мовою, а також американці норвезького походження в США, насамперед в центральних північних штатах. Загальна кількість мовців приблизно 4,7 млн. чоловік. Разом з шведською і данською, норвезька мова формує суцільне середовище більш-менш взаємозрозумілих місцевих і регіональних різновидів. Ці континентальні скандинавські мови разом з острівними, фарерською та ісляндською, а також деякі мертві мови, є північногерманськими мов ами (також званими як скандинавські). Класифікація: індо-европейська, германська, північногерманська (скандинавська), західноскандинавська, норвезька мова. Як встановлено законодавством і урядовою політикою, зараз є дві офіційні форми писемної норвезької – букмол (буквально «книжна мова») і нюношк (нюнорськ, нінорськ, ніношк) (буквально «нова норвезька»). Норвезька мовна рада рекомендує терміни – « норвезький букмол » і « норвезький нюношк » . В списках Міжнародної організації стандартизації ( ISO ) – ISO 639-1 : no – норвезька; nb – б укмол ; nn – нюношк ; ISO 639-2 : nor , nob і nno ; ISO 639-3 : nor , nob і nno . Мови, якими зараз говорять у Скандинавії розвинулися з давньоскандинавської (староскандинавської). 8 – 11 ст. були епохою вікінгів. Завдяки завойовницьким походам вони здобули володіння в Ірляндії, Шотляндії, північно-східній Англії і північній Франції, колонізували Фарерські острови, Ісляндію та Ґренляндію. По суті, завдяки вікінгам давньоскандинавська на якийсь час стала однією з найпоширеніших мов в Европі. Король Гаральд Світловолосий (Прекрасноволосий) об’єднав Норвеґію 872 року. В цей час використовували рунічний алфавіт . Знайдені письмена на кам'яних табличках з цього періоду історії, свідчать про на диво малу мовну різницю між різними регіонами. Рунічна писемність використовувана принаймні з 3-го століття. В 11 ст. Норвеґія прийняла християнство, а з ним – латинський алфавіт. Норвезьк і рукопис и латиною стали з'являтися приблизно сторіччя потому. Норвезьк а мова поча ла різнитися від сусід н і х тоді ж . Вікінг и почали заселяти Ісляндію в 9-му столітті, принісши з собою староскандинавську мову. Згодом староскандинавська розбилася на « західний » і « східний » варіянти. Західна скандинавська поширена в Норвеґі ї ( зокрема її заморськ их поселення х в Ісляндії, Ґренляндії, на Фарерських островах і Шетляндських островах), тоді як східноскандинавська розвивалася в Данії і південно-центральній Швеції. Мови Ісляндії і Норвеґії залишалися дуже схожими приблизно до 14 ст., коли постали ті, що зараз відомі як старо ісляндська, і старо норвезька. Від середини 14 ст. до середини 16 ст. норвезьк а пройшла шлях від середньонорвезької до сучасної норвезької. Основні зміни – спрощення морфологі ї , фіксованіший синтаксис, а також значне запозичення середньонижньонімецьких слів. Аналогічн о розви валися шведськ а і данська мови, зберігаючи діялектний контінуум в континентальній Скандинавії цілим. Цього, однак, не відбулося з фарерською та і сляндською, так що ці мови втратили взаємозрозумілість з континентальною Скандинавією в цей період. Історично норвезька найближча до фарерської та ісляндської мов . Однак завдяки значному впливу данської мови і деякому впливу шведської , норвезька близька також і до цих мов. За с учасніш ою класифікаці єю норвезьк а разом з данською і шведською входить у групу материкових скандинавських мов, на відміну від острівних скандинавських м ов. 1380 ро ку Норвеґія вступила в унію з Данією, і не мала свого власного короля . У 1397 – 1523 роках Кальмарська унія об’єднала Норвеґію, Швецію та Данію, а з 1536 року Норвеґія була підпорядкована королівству Данія-Норвеґія (офіційними мовами в ньому були данська і німецька) і перетворилася на підвладну провінцію. Данська стала повсюдною писемною (а згодом і розмовною) мовою для норвезького освіченого класу і витіснила норвезьку (спочатку в ділових документах, а після лютеранської реформації 1536 р. в Данії і Норвеґії – в церковній і світській літературі). Але насамперед це стосується мови норвезької еліти, простолюд як і раніше говорив норвезькою, тобто спілкувався сотнями діалектів, між якими існували значні розбіжності в словниковому складі, граматиці і синтаксисі (через деяку географічну ізоляцію окремих районів Норвеґії), і були подекуди малозрозумілими центральним регіонам країни. Усну данську міська еліта поступово засвоїла, передусім для офіційних випадків, і поступово її менш строгий різновид увійшов у повсякденне мовлення. Як наслідок, аж до 1814 року данська мова домінувала у політичному, культурно-освітньому (еліта переважно вчилася в Копенгаґенському університеті, тільки 1811 року король надав Норвеґії право на заснування власних університетів), економічному житті. При цьому вона так і не стала розмовною для значної більшості населення до закінчення унії в 1814 році, зате стала рідною для міської еліти. Повсякденн а мова п рой шла через процеси койнезації. Це нове дано-норвезьке койне була за суттю данською мовою зі східнонорвезькою вимовою, певною норвезькою лексикою, а також спрощеною граматикою. Хоча різновид по-данському урочистого звучання, як і раніше, більше використовувався на офіційних заходах. 1814 року Норве ґі я здобула неза лежні сть від Дан ії , але хоч вона й оголоси ла незалежність і прийняла демократичну конституцію , незабаром мусила вступити в нову особист у унію (спільний король) зі Швецією. Проте норвежці почали домагатися справжньої незалежності і суверенної держави. Частина цього націоналістичного руху була спрямована на розвиток незалежно ї норвезької мови. Три основні шляхи були: нічого не робити (норвезька писемна мова, наприклад, данська, вже відрізняється від шведської), норвеґізувати данську мову, або створити нову національну мову, основану на сучасних діялектах норвезької. Всі три підходи були спробувані. Визначний лірик і критик, «даноман» Йоган Вельгавен ( J ohan Welhaven , 1807 – 1873) очолював так звану партію «інтелігентів», обстоював необхідність зв’язку з естетично високорозвинутою культурою Данії, прагнув піднести норвезьку літературу на европейський рівень. В своїх творах використовував і типові норвезькі слова й звороти. Його супериком був перший національний поет, основоложник «норвезького» напрямку літератури, керівник «норвезької» партії Генрік Верґелан д (Henrik Wergeland, 1808 – 1845). Він виступав за те, щоб норвезька література розвивалася на власному національному ґрунті. В результаті запеклої боротьби в 30-х роках перемогла «норвезька» традиція. Але при цьому Верґелан д, борючись за незалежну неданську писемну мову, вважав, що норвежці не повинні відмовлятися від данської мови, а поступово вводити в неї норвезькі слова і вирази. І від 1830 -го деякі письменники експериментували з норвеґізованою данською, додаючи слова, які описували норвезькі обставини і народне життя, і приймаючи більш норвезький синтаксис. Тобто, така мова дуже багато чого брала з данської, але з часом поступово набувала норвезьких рис, збагачуючись лексикою норвезької розмовної мови, і норвеґізуючи також граматику і правопис (але залишалась доволі схожою на данську ) . Це був перший (консервативніший) підхід до вироблення мови, просунутий діяльністю, зокрема, таких письменників, як Петер Асбйорнсен ( Peter Asbjørnsen , 1812 – 1885) і Йорґен Мое ( Jørgen Moe , 1813 – 1882), які видали обсяжне зібрання «Норвезьких народних казок» (« Norske Folke - Eventyr », 1843 – 1844, головне видання 1852). Започаткував же рух «норвеґізації» дано-норвезької мови – модернізації правопису через заміну низки данських слів специфічними норвезькими, а також впровадження властиво норвезьких граматичних і фонетичних форм (відповідно до дано-норвезького койне, відомого як «культивованої повсякденної усної мови») – видатний педагог і мовознавець Кнуд Кнудсен ( Knud Knudsen , 1812 – 1895), чиї праці з мовної реформи в середині 19 ст. були важливими для правопису 1907 року та подальшої реформи в 1917 році (тепер його часто називають «батьком букмолу»), а невеликі зміни в цьому напрямку були здійснені за першої офіційної реформи данської мови в Норвеґії 1862 року. Його ідеї підтримували й широко пропагували класики норвезької літератури (так звана «велика четвірка» золотого віку норвезької літератури) – Юнас (Йонас) Лі (Jonas Lye, 1833 – 1903), Александер Х’єланд ( Alexander Kielland ) (1849 – 1906), Генрік Ібсен (Henrik Ibsen, 1828 – 1906), Бйорнстьєрне Бйорнсон (1832 – 1910). В дра мі Ібсена «Пер Ґюнті» є сатира на так зва ни х « молстревер і в » , прихильників створення ново ї норве зь ко ї л і тературно ї мови , « л я н д смол у» . Сам І бсен б ув противником останнього і писа в на норве зькому вар ія нт і да н с ь ко ї мови . Тим часом націоналістични й рух прагну в розроби ти нов у пис е м ну норвезьк у . Інший підхід до вироблення мови, на основі простонародної, запропонував Івар Осен ( Ivar Aasen , 1813 – 1896). «Мені завжди ставало до болю прикро, коли чув, як ображали нашу простонародну мову і сміялися над нею, чи через невігластво, чи через доброзичливе бажання очистити її...» Геніяльний самоучка-лінгвіст, він розпочав свою роботу зі створення нової норвезької мови у 22 роки. Він вірив у те, що кожна нація має право на власну мову й власну писемність . Отримавши стипендію від Норвезького королівського наукового товариства, він у 1843 – 1847-х роках здійснювавав експедиції в різні регіони Норвеґії, вивчив більшість діялектів (які значною мірою уникли зовнішніх впливів, насамперед західнонорвезькі), а також дослідив «незіпсовану» ісляндську . Розробив на основі західних діялектів нову літературну мову, «Landsmål», так він назвав свою роботу, яка була опублікована в кількох книгах з 1848 по 1873 рік (« Landsmål» – ляндсмол (лансмол) означає «національна мова»). Осен відбирав ті форми, що були найменше схожі на данську і були найархаїчнішими (еспедиції він здійснював ще впродовж 20 років). Назву "Landsmål" іноді тлумачать як « сільська мова » або « мова країни » , хоча сам Осен такого значення їй не надавав. 1848 року Осен видав книгу «Граматика норвезької народної мови» («Det norske Folkesprogs Grammatikk), 1850 – «Словник норвезької народної мови» («Ordbog over det norske Folkesprog, 2-е вид. 1873), куди входило понад 25000 слів (видатний норвезький історик Петер Мунк (Peter Munch, 1810 – 1863) назвав словник «національним шедевром»). Перші тексти на ляндсмолі вийшли в книзі «Зразки сільської мови в Норвеґії» (« Pr ø ver af Landsmaalet i Norge », 1853). Якість мовознавчих праць Осена надзвичайно висока. До речі, сам Осен писав переважно данською. Хоча спочатку його роботи сприйняли з ентузіязмом і він дістав підтримку науковців (Мунка та ін.) і цей варіянт літературної норвезької набагато ближчий до давньонорвезької мови, ніж дано-норвезька, «освічені кола» досить дружно виступили проти нього, вважаючи його простакуватим. І оскільки фактично ляндсмол не ґрунтувався на якомусь певному діялекті, а був синтезом понад ста норвезьких діялектів, то «доброзичливці» йому майже відразу ж приклеїли ярлик штучності (вигадки) чи навіть авантюри. Але цю ґрунтовну працю Осена підтримали письменники. Осмунд Віньє (Aasmund Vinje, 1818 – 1870) – лірик і засновник норвезької журналістської традиції, перший значний письменник, який обрав нову мову, і обстоював її в своїх численних статтях (але організацією «мовного руху» і агітацією за ляндсмол зайнявся Арне Гарборґ вже аж в 1870- х роках). З іншого боку був видатний прозаїк і драматург, другий національний норвезький поет (і продовжувач справи ідейного вождя боротьби за незалежність Верґелан да) Бйорнсон Бйорнстьєрне [ Bjørnstjerne Bjørnson ( 1832 – 1910 ) – норвезький письменник , лавреат Нобелівської премії в галузі літератури ( 1903 ), автор тексту норвезького національного гімну] не визнавав за ляндсмолом права використання на державному рівні (хоча з появою ляндсмолу він намагався навіть його вивчити, пробував в молодості писати на ньому вірші, але оскільки мова була для нього надто важкою, став прихильником варіянту Кнудсена і врешті цілком розчарувався в проєкті Осена). Назва дансько ї мови в Норве ґ ії бул о темою гарячих суперечок впродовж 19-го століття. Її прихильники стверджували, що це бу ла мов а , загальн а для Норвеґії і Данії, і не більше да н ськ а ніж норвезьк а . П рихильники ж ляндсмолу вважали, що не повин е н бути латентним да н ськ ий характер мови. Для норвезького різновиду писемної данської, а також розмовної дано-норвезької у 1899 році Бйорнсон запропонував нейтральну назву «ріксмол» (r iksmål), що означає «національна мова» (як і ляндсмол), і вона була офіційно прийнята 1907 року при реформі правопису. Бйорнсон став засновником ріксмол-руху для боротьби з все більшим впливом прихильників ляндсмолу, а згодом Товариства прихильників ріксмолу – Ріксмолфорбундет (Riksmålsforbundet, 1907), керівником якого був до своєї смерті. Назву « ріксмол » іноді тлумачать як «державна мова» («мова королівства»), але це другорядне значення, в кращому разі, порівняно з данським ріґсмол ом ( rigsmål ), звідки назва було запозичена. Це бул а адаптація писемної данської, яка широко використовувалася після чотир и вікової унії з Данією. Так дано-норвезька мова отримала нову назву. Коли велика консервативна газета «Афтенпростен» (« Aftenposten ») прийняла ортографію 1907 року в 1923 році, данська практично вийшла з використання в Норвеґії. Наприкінці 19 ст. мовне питання, окрім національного, набрало ще й соціяльного забарвлення, оскільки з ляндсмолом пов’язувалися передусім сільська периферія та соціяльні низи у містах, а з ріксмолом – міська еліта. Консервативна партія 1884 року на виборах до Стортинґу поступилася лібералам і вже 1885 року ляндсмол отримує статус другої державної мови в Норвеґії. Відповідно до закону 1885 року в школах діти могли вибирати, яким варі я нтом мови навчатися, але читати мусили вміти обома. Стортинґ розірвав унію з Швецією 07.06.1905. У 1907 і 1917 роках він провів дві послідовні правописні реформи на зближення обох мовних варіянтів, заводячи подвійні форми вживання, написання та відмінювання слів. Навколо цих варіянтів розгорілася запекла дискусія. Видатні норвезькі письменники нобелівський лавреат 1920 р. Кнут Гамсун ( Knut Hamsun , 1859 – 1952) та Арне Ґарборґ ( Arne Garborg , 1851 – 1924) перейшли від дружніх стосунків до взаємних уїдливих зауваг через мовну суперечку, хоча обидва спочатку підтримували «норвеґізацію» літературної мови, будучи противниками «чистого ріксмолу». Але згодом А.Ґарборґ починає писати винятково ляндсмолом, переклав ним «Одісею», підтримує відповідний рух (зокрема, через заснований ним тижневик « Fedraheim », 1877), тоді як Гамсун поступово став його ідейним опонентом. [Позиційну конфронтацію між двома видатними діячами свого часу загострили державні спроби скорегувати розвиток обох мовних норм у напрямку уніфікації стандартів літературної мови, аж поки це протистояння не вилилося у т. зв. «мовну суперечку» на сторінках національної преси. 1918 року у провідній норвезькій газеті консервативних поглядів «Афтенпостен» К. Гамсун опублікував полемічну статтю «Sproget і faret» («Мова у небезпеці»), де гостро розкритикував реформи радикалізації ріксмолу, та й загалом ляндсмол і його апологетів … : « … Літературна мова є вищою од розмовної, зовсім не нижчою, і анітрохи їй не рівною, а таки вищою, бо перша є власне літературною мовою, а друга – засіб спілкування, швидка допомога в біді, усний інструмент комунікації між людьми. Що то за культурна мова, яка пишеться як говірка?… Використовувати мову – це не просто піддаватися своїй потребі говорити, висловлюватися, давати язикові волю. Ті, хто працює зі своєю мовою, і працює над своєю мовою, знають різницю, а ось більшість у Ст о ртинґу, навпаки, нічого не хочуть знати. Одне – це мова, і нше – діялекти, розмовна мова, вульгарна говірка, арґо, сленг… Де ж то чувано, аби дозволяти купці людей леґалізовувати свій спосіб висловлювання яко мову! Щоби вони потім виправляли священиків, лікарів та письменників, адже то саме цей люд не вміє як слід говорити …» . Відповіддю на статтю Гамсуна став лист Ґарборґа до редакції газети : « «Він хоче возсідати як божество на своєму норвезько-данському культурному престолі: бо ж провінційна данська – це не просто мова, це абсолютна мова, мова Кнута Гамсуна… Суть же в тому, що норвезька мова впустила глибші корені у норвезьку землицю, аніж Гамсун бажає визнавати…» ( Ірина Сабор «Правописна криза»: норвезький досвід («Ї», 2004, № 2004) ] Реформа 1917 року внесла в ріксмол деякі елементи з норвезьких діялектів і ляндсмолу як факультативні, альтернативні традиційній дано-норвезькій формі. Це було частиною офіційної політики, щоб обидві норвезькі мови стали ближчими одна до одної, маючи намір в кінцевому підсумку об'єднати їх в одну. Ці зміни наразилися на опір з боку ріксмол-руху і захисників ріксмолу (Ріксмолвернет) [Riksmålsvernet – створена 30.10.1919 р. організація обстоювала природний розвиток мови, в 1981 році увійшла до складу Норвезької академії мови і літератури]. Держава ж і далі вела боротьбу за рівноправність та зближення обох варіянтів. 1929 року Стортинґ перейменував ляндсмол на нюношк, а ріксмол на букмол (пропозиція назвати писемну мову дано-норвезькою не пройшла в Лаґтинґу (верхній палаті норвезького парламенту, Стортинґу)). Назва «нюношк» («нова норвезька»), мовний термін для сучасної норвезької, був вибраний для контрасту з данською та наголошування на історичних зв'язках зі старонорвезькою. Сьогодні цього значення часто не знають, і зазвичай помилково вважають, що це « нова » норвезька на відміну від « справжнього » норвезького букмолу. Ріксмол і букмол ґрунтуються на данській писемній традиції в Норвеґії, їх ній фундамент заклав Кнуд Кнудсен і продо вжено розвиток за реформ 1907 і 1917 років. Ор т ографічна реформа 1938 року скоротила кількість подвійних форм у букмолі та нюношку, перенісши їх частину у ранг «побічних» форм (т. зв. форм у дужках). 1938 року реформа в букмол ввела багато елементів з діялектів і нюношку та, що важливіше, багато традиційних дано-норвезьких форм були вилучені. Це ста ло результатом державної політики – «політика зближення» [tilnærmingspolitikken – домінантна політика з приблизно 1917 по 1966 роки] – поєднати нюношк і букмол в одній мові, названій самношк ом ( « samnorsk » – буквально «спільна норвезька»), маючи на меті скерувати розвиток обох мовних норм до гіпотетичної єдиної майбутньої норвезької писемної норми. Слово « samnorsk » вперше вжив Арне Ґарборґ в 1877 році, але традиційно його пов’язують з Мольтке Мо ( Moltke Moe ), що розглянув його в своїй статті 1909 року. Відповідно, букмол і нюношк стали ближчими внаслідок реформи 1938 року. 1946 року опитування показало, що ц ю політик у підтрим ув а ли 79% норвежц ів . Але так званий радикальний букмол або самношк наразився на ще більший опір з боку ріксмол-руху в 1950-х роках під керівництвом Арнульфа Еверланда ( Arnulf Øverland , 1889 – 1968), письменника, очільника Ріксмолфорбундета (1947 – 56). Супротивникам офіційної політики все-таки вдалося створити масовий рух протесту проти самношку в 1950-х років, борючись, зокрема, використовували « радикальні » форми в букмольських шкільних підручниках. З 1952 р. провідна центральна газета « Афтенпостен » дотримувалася ортографії ріксмолу, яку розробляв Ріксмолфорбундет. Це Товариство прихильників ріксмолу, зокрема, організувало з 1951 по 1954 рік батьківську кампанію проти самношку . Так, було зібрано понад 400000 підписів проти самношку, подано позов до суду тощо. 1953 року засновано Норвезьку академію мови та літератури (Det Norske Akademi for Sprog og Litteratur) – недержавну організацію, яка стала відповідальною за нормування ріксмолу, визначає прийнятн у ор т ографі ю , граматик у й лексик у. Реформа 1938 року була частково повернута назад в 1959, 1981 і 2005 роках. На відміну від букмолу ріксмол після реформи 1917 р. не був під впливом «політики зближення». Тепер ріксмол означає помірний, в основному до 1938 року, неофіційний варіянт букмолу, який все ще використовують і який регулює Норвезька академія та підтримує Ріксмолфорбундет. Ріксмол пройш ов через низку ор т ографічних реформ, але жодна не була такою глибок ою , як ті, через які пройшов б укмол. Ріксмолвернет опублік у ва в с ловник ріксмолу (« Norsk riksmålsordbok ») у чотирьох томах в період з 1937 по 1957 року, і дв а додаткових том и опублік у ва ла 1995 ро ку Н орвезьк а академі я . Що цікаво, редактор останніх томів Гаральд Норенґ ( Harald Noreng ) зазначає, що « два нов и х том и містять значну кількість д ія лектного і рег і онального матер ія л у з газет, що ви ходя ть в р і з них регіонах країни», а проникнення в ріксмол діялектизмів він пояснює необхідністю протистояти «зовнішньому тискові» з боку анґліцизмів і американізмів . [ А в той же час Норвезька мовна рада прийняла рішення (18.01.1996 р.), згідно з яким 54 англіцизми отримали норвеґізоване написання (поряд з допустимим англійським): displei/display ( дисплей ) тощо, що спричинило бурхливу дискусію (оскільки, на думку пуристів, фактично прирівнює ці слова до істинно норвезьких) ] . Після останньої реформи букмолу, різниця між букмолом і ріксмолом зменшилася і порівняна з розбіжностями, наприклад, між американською і британською англійською, а ле Норвезька академія, як і раніше, дотримується свого власного стандарту. Реформа 1959 року завернула частково назад реформу 1938 року щодо букмолу, але нюношк була змінений у напрямку зближення з букмолом [серед останнього – прийняття (в 1996 р.) написання « Norge » («Норвеґія»), як допустимого поряд з традиційним, але рідко вживаним (за винятком прихильників нонюшка (« M å llaget »); Noregs Mållag (М овна організація Норвеґії) – провідна організація сприяння нюношку) « Noreg »]. Відтоді б укмол ще більше поверн ув ся до традиційного ріксмолу , то ді як нюно ш к, як і раніше, дотримується стандарту 1959 року. 1981 року Стортин ґ при й ня в б і льш ість обстоюваних «ріксмольцями» форм як р і вноправн і . 1983 року, в свою чергу, Норвезька академія мови і літератури визнала можливість використовувати в ріксмолі букмольські форми. 1993 року газета « Афтенпостен » в основном у пере й шла на оф іційний букмол . В процесі розвитку нюношка його за допомогою численних реформ усе більше віддаляли від західних діалектів убік східних. Існує також неофіційна форма нюношку, консервативніший стандарт, так званий «гоґношк» ( H ø gnorsk ) , що означає «висока норвезька», це термін для консервативного різновиду норвезької мови форми нюношк, в якому відкинуто реформи після 1917 року, і, отже, він близький до оригінального ляндсмолу Івара Аасена. Професор Т.Ганаас [ T . Hannaas (1874 – 1929) – норвезький мовознавець, 1926 – 29 – голова Мовної організації Норвеґії], що виступав за введення цього терміну в статті 1922 року ( « H ø gnorsk eller flatnorsk ?»), використовував його за аналогією з високою німецькою ( Hochdeutsch ), вказуючи на те, що Івар Аасен, творець ортографії нюноршк у, особливо цінував діялекти гірських районах середньої та західної частин Норвеґії, на відміну від діялектів низовини на сході Норвеґії, які Ганаас називає « flatnorsk » («нижня норвезька»), подібно до « Plattdeutsch » («нижньонімецької»). Сьогодні поняття «висока» розуміють ширше, вважаючи, що гоґношк стоїть вище за норвезькі діялекти, і як спільний мовний знаменник і як національне культурне самовираження. Гоґношк-рух виріс з опозиції до офіційної самношк-політики, спрямованої на згладження розходжень між нюношком та іншим основним різновидом норвезької мови, букмолом. Реформи в цьому напрямку були проведені в 1938 і 1959 році. Гоґношк тепер підтримує Товариство Івара Aасена та активісти згуртовані журналом « Målmannen», але має порівняно невелику кількість активних користувачів. Після 1960 року політика спрямована на розвиток самношку мала незначний вплив, з 1966 року практично припинена, офіційно відмовилися від неї в 2002 році. Отже, історично склалося так, що букмол є норвеґізованим різновидом данської (і за походженням, так би мовити, міською мовою), тоді як нюношк заснований на норвезьких діялектах і пуристичній о позиції данській мові (і за походженням, так би мовити, сільською мовою). Данці жартують, що букмол – це данська з помилками. Норвеґія має офіційну «консультативну раду» – « Spr å kr å det » [Мовна рада ( Spr å kr å det ) – урядовий консультативний орган з питань, пов’язаних з двома формами норвезької мови: букмолом і нюношком. Рада стала в 2005 році наступницею Норвезької мовної ради ( Norsk spr å kr å d ), створеної 1972 року і яка, своєю чергою, стала наступницею створеного 1952 року Норвезького мовного комітету ( Norsk språknemnd ) . Серед найважливіших завдань Норвезької мовної ради – нормування букмолу і нюношку, контроль якості мови підручників. 2003 року Стортинґ схвалив пропозицію про перетворення Норвезької мовної ради на національний центр з норвезької мови, який займатиметься багатьма попередніми справами і особливу увагу приділятиме зміцненню і захисту норвезької мови і мовної рівноправності. Новий орган створено 01.01.2005, у травні 2005 визначено його назву – Мовна рада ( Spr å kr å det )] – яка встановлює, після схвалення Міністерства культури, офіційну ортографію, граматику й лексику норвезької мови. І нюно ш к і б укмол мають велике розмаїття необов’язкових форм. Букмол, як ий використовує форми, близькі до ріксмолу назива ю ть , залежно від оцінювача, помір кова н им або консервативн им , то ді як б укмол, як ий використовує форми, близькі до нюно ш к у називають радикальним . Нюно ш к має форми, близькі до початкового ляндсмолу і форми, які близькі до б укмол у . Ріксмол і консервативн а версі я б укмол у були де-факто стандартом пис е м н ої мови Норве ґ ії п ротягом більшої частини 20-го століття, яку використову вали великі газети, енциклопедії, а також значна частина населення столиці Осло, прилеглих районів і інших міст, є також багат а літературн а традиці я . Після реформ 1981 року та 2003 ( чинна з 2005 ро ку ), офіційний б укмол ду ж е близький до сучасн ого ріксмолу . Близько 86% від загального числа учнів початков ої і неповної середньої школи в Норве ґ ії отрим ую т ь освіту на б укмол і , то ді як близько 1 4 % отримують освіту на нюно ш к у (така пропорція практично не змінюється впродовж десятків років) . З восьмого класу року учні повинні ви вч а ти обидві . З 431 муніципалітетів Норве ґ і ї , 161 заявили, що вони хочуть спілкуватися з центральними органами влади на б укмол і , 116 (12% від загальної чисельності населення) на нюно ш к у , а 156 – нейтральн і . Велик і національн і газети («Aftenposten», « Dagbladet » і « VG ») публікують на букмолі або ріксмолі. Деякі великі регіональні газети (зокрема « Bergens Tidende » і « Stavanger Aftenblad » ), багато політичн их журнал ів , і багато місцев их газет використову ють і б укмол і нюно ш к. На відміну від більшості стандартних мов, нема офіційно узаконеного стандарту усної норвезької (букмолу і нюношку), і більшість норвежців говорять на своєму власному діялекті за будь-яких обставин. Існують, однак, усні різновиди норвезької, близькі або значною мірою ідентичні писемному букмолу. Букмол відповідає приблизно найпоширенішому різновиду, на якому говорить міський вищий і середній клас, особливо в східній частині південної Норвеґії, де столиця Осло. « Можна тому сказати, що б укмол має усну реалізаці ю , яку можна назвати неофіційним розмовним стандартом норвезьк ої . Його фактично часто називають стандартним с х і д но норвезьки м ( Østnorsk) » (Ґ.Крістоферсен), на ньому переважно навчають іноземних студентів. Опитування 2005 року показало, що 86,3% використовують передусім букмол як повсякденну письмову мову, 5,5% використовують обидві букмол і нюношк, і 7,5% використовують насамперед нюшошк. Таким чином, лише 13% часто використовують письмовий нюношк, хоча більшість розмовних діялектів схожіші більше на нюношк, ніж на букмол. Взагалі кажучи, б укмол і ріксмол частіше вживають у міських і приміських районах; нюно ш к – в сільських районах, особливо в Західній Норвеґії . Норвезька телерадіокорпорація мовить і на букмолі, і на нюно ш к у , і всі урядові установи повинні підтримувати обидв і пис е м ні мов и . Букмол використовується в 92% від усіх письмових публікацій, нюно ш к у 8% (2000 р. ) . За обома багата літературна традиція, наприклад, сьогодні на нюшошку пише видатний письменник і один з найвідоміших драмататургів сучасності Йон Фосе ( Jon Fosse , н. 1959). Ріксмол розвивала Сіґрід Унсет ( Sigrid Undset , 1882 – 1949), нобелівський лавреат 1928 року. Останнім часом нюношк використовується як аргумент боротьби з напливом емігрантів, котрі не бажають вчити обидві норми літературної мови. Діялекти мають значну підтримку на місцях, в народу, і держави. Як заявив представник Норвезької мовної ради Ґейр Віґен ( Geir Viggen ) позиція ради така: «Будь-яка жінка і чоловік можуть бути цілком впевнені, що мова, на якій говорять у них вдома, і є добра норвезька мова» (інтерв’ю газеті «Афтенпостен» 21.01.1996 р.). У норвезьк ому дискурс і , термін « д ан о -норвезьк а» рідко використову ють з посиланням на сучасн ий б укмол і розмовні різновид и . Належність мови бу ла гаряче обговорю ваною тем ою. Історично склалося так, що багато хто прихильників нюношку вважали, що нюношк, це єдина справді норвезька мова, оскільки букмол є реліктом подвійної монархії, тому термін « дано-норвезька» застосовний до букмолу може бути використаний для зневаження або делегітимації мови, тому її користувачі і прихильники, як правило, не люблять підкреслювати зв’язок з данською (звідси й нейтральні назви ріксмол і б укмол, відповідно, національна і книжна мови ). Попри все, букмол і нюношк – лише варіянти однієї норвезької мови. © 2011 r2u.org.ua