Прізвище в терміні | Російсько-українські словники

[/] Російсько-українські словники Про пошук Словники Статті Книжки Правопис Переклади Форум e2u.org.ua Рос. Додано Пн, 01/10/2011 - 17:18 користувачем Kuvalda Подано на конференцію “ Українська термінологія і сучасність” (Київ-Умань, 17 – 19 вересня 2007 р.) Євгенія Карпіловська, Інститут мовознавства ім. О. О. Потебні НАН України Ольга Кочерга, Інститут теоретичної фізики ім. М. Боголюбова НАН України Євген Мейнарович , Інститут математики НАН України Світова наукова (зокрема природнича) спільнота протягом багатьох століть дотримується традиції увічнювати імена найвидатніших науковців та винахідників у термінах. Такі терміни автоматично стають інтернаціона­лізмами, кожна мова пристосовує їх до своєї структури у властивий с посіб і за притаманними їй моделями. Найпоширенішим засобом творення термінів від власних назв є двослівні сполуки, в українській мові прізвище фігурує в таких сполуках в ролі присвійного прикметника ( Лапласове рівняння ) чи се­мантичного суб’єкта у формі родового відмінка іменника ( рівняння Лапла­са ). Таких сполук є безліч, найчастіше імена науковців фігурують поруч зі словами “метод”, “теорія”, “рівняння”, “теорема”, “ефект”, “прилад”, “закон” тощо. Часом сполуки зазнають скорочення і прізвище (чи ім’я) стає терміном або його основою. Ця традиція сягає корінням глибокої давнини – мало хто замислюється над тим, що загальновідомий геологічний термін вулкан та його похідники (геологічні – вулканологія, вулканізм, вулканічна активність тощо та технічні – (з)вулканізувати, вулканізація , вулканізацій­ний , (не)вулканізовний тощо) походить від сполуки Вулканова кузня і на­справді є іменем античного бога, а назва медичної галузі психіа[я]трія [1] та споріднені з нею терміни ( психіа[я]тр, психоз, психіка, психологія, псих­лікарня, психотерапевт, психоаналітик тощо) також походить з античної міф[т]ології. Нагадаємо, що у давніх греків Психея була уособленням людської душі, звідки й грецька назва душі ψυχή. Ми наводимо тут лише кілька термінів такого типу – кел(ь)він ( градус Кел(ь)віна ), альдина/альда ( книжка Альда (Мануція) ), бурдон ( Бурдонів манометр ), ніколь ( Ніколева призма ), ди[і]зель ( Ди[і]зелів двигун ), мартен ( Мартенова піч ), дюар ( Дюа­рова посудина) , кардан (Карданів вал ) тощо. Прізвище науковця може відразу стати однослівним терміном, не проходячи етап сполуки — так утворено, зокрема, назви багатьох одиниць фізичних величин ( ампер, вольт, ват(т), ом, ньютон, ґіб(б)с, ґаус(с), генрі, фермі , кюрі, джоуль, рентґен, бел(л) тощо), часом прізвище зазнає скоро­чення ( пуаз, фарад тощо). Далі усталеним чином переходимо до похідних одиниць ( кілоампер, мегом, мілікюрі, наногенрі, мікроджоуль, децибе(л)л тощо). Терміни, похідні від власних імен, втративши змістовий зв’язок з певною особою, стають звичайними складниками лексикону й зазнають перетворень подібно до інших апелятивів – набувають похідників ( омічний, двоват(т)овий, багатоамперовий ), входять до складних термінів як одна з основ ( кулонометр, ват(т)-година, вольтметр, електронвольт, високо­вольтовий [2] тощо). Цікаво, що складний термін може мати за основи навіть два чи більше прізвищ ( вольтамперна характеристика, авометр (скор. ампервольтомметр ) тощо). Прізвище може відігравати й роль лише твірної основи термінів, саме, втім, не зазнаючи термінологізації. Та к утворено, зокрема, деякі назви галузей та розділів науки, техніки, мистецтва ( дарвінізм, фро[е]йдизм, месмеризм, кантіа[я]нство, картезіа[я]нство, ґальваніка , бойчукізм тощо), численні математичні та фізичні терміни ( гамільтоніа[я]н, помер(анчук)он, реджистика, реджеон, реджиз a ція тощо), назви хемічних елементів ( кюрій, резерфордій, борій тощо) та сполук ( бертол(л)ід ), мінералів ( перов­скіт, александрит ), структур сталі ( мартенсит, аустеніт [остеніт] ) тощо. Крім простих слів, прізвище як одна з основ може входити й до складного терміна чи терміносполуки ( ґальванолюмінесценція, ґальвано­метрія, ґальваностегія, ґальванопластика, ґальванопокрив; сеґнет(т)о­електрик, сеґнет(т)окераміка, сеґнет(т)опружність; фур'є- o браз, фур'є-аналіз; оже-електр o н, оже-ефект, оже-рекомбінація, оже-злива, оже-коефіцієнт; рентґенографія, рентґеноструктурний аналіз, рентґено­спектроскопія; пастеризація, (с)пастеризувати; дебаєграма; даґер(р)о­типія; шевченкознавство , гумбольдтіа[я]нство, стусознавець тощо). Часом від запозичених відпрізвищевих термінів в українській мові утворено похідники, що не мають аналогів у мові -джерелі запозичення. Лише два приклади: від прізвища засновника фірми “ Xerox Corporation ” походять не лише іменникові терміни ксерокс (в оригіналі – двослівна сполука Xerox machine ), ксерографія , ксерокопія/ксеро/ксера (в оригіналі – сполука Xerox copy ) тощо, а й суто українські дієслова ксерокопіювати та ксерити , що не мають однослівного англійського відповідника, та їхні похідники ( ксеро­копіювання, ксерування , ксерувальний , ксероскопійований , відксерений тощо). Так само маємо не лише низку терміносполук (застарілих, проте цікавих з погляду термінотворення) з прізвищем Бес(с)емер – Бес(с)емерів процес , Бес(с)емерів конвертер ( бес(с)емер ), Бес(с)емерова сталь, бес(с)е­меризація, бес(с)емерування тощо, скалькованих з англійської мови, а й власного іменника бес(с)емерня , що англійського аналога не має. Утворюючи відпрізвищеві терміни, науковці цілого світу неухильно дотримуються жорсткого правила: прізвища та похідні від них терміни завжди належить писати однаково . У мовах, базованих на латин ській графіці , така вимога не спричиняє ускладнень – відпрізвищеви й термін усіма мовами пишуть зі збереженням автентичного написання його твірної одиниці – прізвища. Часом постають проблеми з вимовою, проте наукова спільнота складається з достатньо освічених людей, що знають, як належить вимовляти такі терміни, і проблеми у фаховому спілкуванні практично не виникають . У мовах, що використовують інші абетки, зокрема кирилицю, постає проблема транслітерації іншомовних прізвищ (і, відповідно, утворе­них від них термінів). Закладена в деяких пунктах чинної редакції україн­ського правопису [1] і відтворена в обох запропонованих прое [ є ] ктах його змін [2,3] (заради стислості будемо далі називати їх, відповідно, “про є кт” та “про е кт”) неоднаковість правил написання прізвищ і загальних назв, до яких належать похідні від них терміни, призводить до порушення вищезга­дан ого всесвітньовизнаного принципу. Підпроблем тут кілька. 1. Одну з них, наявну у чинній редакції та про е кті , усунуто в про є кті — поширення "правила дев'ятки" на власні назви зн імає відмінність у напи­санні прізвища Ди[ і ]зель ( Diesel ) та терміна ди[ і ]зель , що фігурують як приклад у чинній редакції, а отже, низк и подібних термінів та терміно­сполук : Зи[ і ]верт ( Sievert ) - зи[ і ]верт , Си[ і ]менс ( Siemens ) - си[ і ]менс тощо (див. факультативні варіанти написання термінів, пода них вище) . Проте залишаються інші. 2. Терміни, що походять від прізвищ, що містять у написанні латинську літеру g , транслітеровану за допомогою українського ґ, треба також писати з цією буквою: анґстрем ( Angstr ö m ), ґальваніка тощо ( Galvani ), ґ a ус(с) , ґ a ус(с)і а [я]н , ґ a ус(с) оїда, де ґ a ус(с )изація ( Gauss ), ґіб(б)с ( Gibbs ), ґрей ( Gray ), лаґранжі а [я]н ( Lagrange ), сеґнет (т) оелектрик тощо ( Seignette ), рентґен тощо ( R ö ntgen ), ри[ і ]дберґ ( Rydberg ), сведберґ ( Svedberg ) т а багато інших . 3. Пункт про подвоєн ня приголосн их у власних назвах — найсуперечли­віший і в чинному у країнському правописі, і в про є кті та п ро е кті. Попри дещо відмінні формулювання та приклади, жоден із цих текстів не дає чіткого правила транслітерування прізвищ, натомість усі вони містять деструктивно розпливчасті формулювання як правило і здебільшого . Про непослідовність свідчить хоча б те, що англійські прізвища з однаковим складником - well ( Cromwell , Maxwell ) транслітеровано по-різному ( Кром вель , Макс велл ) ; в прізвищі Кер (р) олл ( Carroll ) подвоєно кінцеву приголосну і не подвоєно ту, що стоїть всередині слова ; в прізвищі Бок (к) аччо ( Boccaccio ) подвоєно лише кінцеву приголосну, а в прізвищі Тор ( р ) ичел ( л ) і ( Torricelli ) – обидві . В німецьких прізвищах на – mann , як можна здогадатися, кінцеву приголосну подвоювати не належить, але що робити з іншими німецькими прізвищами, що закінчуються на подвійну приголосну, і чи/коли/чому належить зберігати подвоєння всередині прізвищ? Як транслітерувати такі прізвища як Hausdorff , Pfaff , Lippmann , Hoffmann , Grassmann та багато інших? Серед наведених прикладів бачимо прізвища Бек(к)ер e ль ( Becquerel ) та Тек(к)ерей ( Thackeray ) – подвоєння немає в джерелах (французька сполука cq та англійська ck передають на письмі один звук к ), проте воно чомусь виникло в українській транскрипції. І що робити з французькими прізвищами на – lle , що їх ми звикли писати без подвоєння – Пуазейл(л)ь ( Poiseuille ), Ліувіл(л)ь ( Liouville ), Лас(с)ал(л)ь ( Lassalle ) тощо ? П роблем у можна значно спростити, зважи вши на те, що подвоєн і приголосн і в чужомовних прізвищах здебільшого не вимов ляють , натомість подвоєння створює закритий склад чи впливає на вимову голосних, що стоять перед подвоєними приголосними чи після них. Тому, можливо, не треба відтворювати це подвоєння в написанні таких прізвищ українською мовою. Це д асть змогу уникнути численних помилок і не виправляти іменні реєстри енциклопедій та довідників, виданих до 1990 року . Розв'язати це питання й остаточно визначитися ма є Національна правописна комісія . Якщо буде вирішено подвоєння у прізвищах не зберігати, це усуне численні проблеми, пов'язані з написанням і прізвищ, і відповідних термінів. Проте якщо буде визнано за потрібне зберігати подвоєння приголосних у прізви­щах, то неодмінно належить ввести правило: якщо прізвище містить подвоєний приголосний (чи два, як Тор ( р ) и [і ]чел ( л ) і чи Ґрас(с)ман(н) ) то слід зберігати подвоєння в похідних від нього термінах . 4. І чинн а редакці я правопису, і про є к т, і про е кт непослідовно розв'яз ують питання про велику та малу літеру в присвійних прикметниках, утворених від імен та прізвищ (це величезний масив складників терміносполук) . Не будемо цитува ти тут суперечливі формулювання, що подекуди фігурують в межах одного параграфа, подам о лише сполуки (з різних редакцій) з прізви­щем Шевченко, які м ають правити за взірець: Шевченкові поезії , Шевчен­ківська премія, шевченківські традиції, Шевченківська енциклопедія, шев­ченківський стиль . Перша сполука цілком очевидна й зрозуміла, решта разом становлять з агадку – в чім тут семантична чи формальна відмінність ? Чи не краще було би не заплутувати людей, а прийняти правило, що існує в цілому світі: прикметники, похідні від прізвищ, слід п исати з великої літери. Можна розв'язати цю проблему трохи складнішим, проте несупе­речливим шляхом: писати з великої літери присвійні п рикметники, утворен і від прізвищ за допомогою суфіксів –ів/-їв , -ин (можливо, окремо зазначив­ши, що це стосується авторських термінів), і з малої – відносні прикмет­ники, утворені за допомогою складених суфіксів -івськ-/-ївськ- , -інськ-/-їнськ- . Тоді, зокрема, можна було би навести лад зі сп олуками, пов'язаними з безпосереднім авторством наукових праць чи відкриттів (Кантові тези, Рентґенове проміння) та такими, що стосуються дальшого розвитку науки, узагальнення понять, що їх авторами вже не є науковці, чиї імена увічнено в базови х термінах (кантіа(я)нська філософія, рентґенівська апаратура) . Так само можна було би усунути двозначність написання наведених у чинному правописі, про є кті та про е кті сполук, що, попри суфікс, явно вказують на авторство ( франковські сонети, шевченківський стиль тощо), надавши їм прозорішої присвійної форми ( Франкові сонети, Шевченків стиль тощо). Тоді написання з малої літери одразу свідчило би про те, що франковські сонети – це сонети у стилі Франка (але не Франкові ), шевченківський стиль – це стиль, подібний до Шевченкового (але не Шевченків ), а геґеліа[я]нська філософія – це вчення, що його розвинули послідовники Геґеля на основі власне Геґелевих творів . 5. Пункт чинної редакції та про е кту стосовно транслітерації німецьких дифтонгів ei , eu вже давно є предметом критики всіх, хто має справу з німецькою мовою, зокрема термінологією. П ропозиція про є кту по-різному передавати новіші та давніші запозичення з такими дифтонгами суперечли­ва по суті й непродуктивна, адже межа між давніми та недавніми запози­ченнями — то є річ умовна. Досвід праці з термінологією свідчить одно­значно: у прізвищах (і відповідних відпрізвищеви х термінах) німецькі дифтонги ei та eu треба передавати, відповідно, через ай та ой і писати (а отже, й вимовляти) прізвища так, як вони звучать на міжнародних наукових конференціях: Айнштайн, Майтнер ( Einstein , Meitner ) (звідси айнштайній, майтнерій ), Ойлер, Нойман(н) ( Euler , Neumann ) тощо. Це дало би змогу, зокрема, усунути плутанину, що виникає через неправильне написання (і вимову) таких прізвищ. Лише один приклад: в наших математичних слов­никах і довідниках фігурують дві цілком різні Нейманові функції і недостатньо досвідчена людина , а надто учень чи студент, із назви не відразу розуміє, про яку саме функцію йдеться, не кажучи вже про те, що це спричиняє непорозуміння, часом прикрі, в дискусіях з науковцями з інших країн. Плутанина ця спричинена вадами нашого правопису. Насправді одна з цих функцій є функцією Неймана ( Neyman ), тоді як друга – то функція Нойман(н)а ( Neumann ). Можливо, замість увічнювати неправильне “усталене” написання, на певний перехідний період варто було би дозво ­ лити варі а нт не написання відомих прізвищ ( Фоєрбах і Феєрбах , Фройд і Фрейд , Гайне і Гейне , Айнштайн і Ейнштейн, Ваєрштрас(с) і Веєрштрас(с) тощо). Можна бути певними, що через досить короткий час в літературі домінуватиме написання , що найточніше передає автентичну вимову пр і звища . Отже, за будь-яких вислідів Правописної комісії щодо написання прізвищ, науковці будуть приречені розв'язувати нерозв'язні проблеми , я кщо в українському правописі не буде такого положення : прізвища та терміни, що від них походять , завжди належить пи сати однаково. Цього вимагає не лише логіка та всесвітня термінотворча традиція , а й універсальний мовний закон уніфікації позначень спільного позначуваного . 1. Український правопис. 4-т e видання, виправлене й доповнене. — К. Наукова думка. -1993. - 238 с. 2. Український правопис. Проєкт найновішої редакції — К. Наукова думка. -1999. - 340 с. 3. Український правопис (проект). К: - 2003. – 167 с. [1] З огляду на незавершеність роботи Національної правописної комісії та наявність різних можливих розв’язків деяких правописних питань, що їх ми торкаємося нижче, подаємо факультативні частини слів у круглих дужках, а можливі варіанти написання – у квадратових. [2] Завважмо, що термін “високовольтовий” є семантичним казусом, пов’язаним зі складною долею нашої термінології, протягом тривалого часу підпорядкованої законам творення термінів російської мови. Термін є калькою російського терміна “высоковольтный”, що його, своєю чергою, скальковано з англійського “ high - voltage ” (тут бачимо приклад творення відпрізвищевого т ерміна в англійській мові: “ voltage ” – електрична напруга) замість утворити прикметника “высоковольтажный” (“высоконапря­женьевый” звучить надто кострубато). Слідом за російською мовою вживаємо його аналог “високо­вольтовий” і ми, хоча в українській мові є природне й семантично точне слово високонапруговий . © 2011 r2u.org.ua