«Живі Голоси» - проект мистецького об'єднання «Дзиґа» покликаний зафіксувати літературні феномени сучасності саме у авторському баченні.  Записи авторських читань текстів здійснюються на студії звукозапису «Dzyga.R» під орудою Романа Лозинського та викладаються на цьому сайті.

…«Дзиґа» своїми обертами завжди розкручує українську літературу…

НЕВИДИМИЙ СЕРІАЛ

Немає артефакту, абсурднішого за аудіокнигу. Художня книга — електронна вона чи паперова — й сама по собі знаходиться на маргінесах людських потреб, або, скажімо, так: її потребують лише маргінали, котрих своєю чергу потребує соціум, аби почуватися «адекватним і нормальним». Однак з аудіокнигою ситуація ще гірша, ніж із традиційною. Важко уявити собі target group цієї продукції. Майже неможливо уявити собі бика-в-Лексусі, який стоячи в корку десь у районі Прорізної й Хрещатика слухатиме на своєму Долбі-сорраунд записану на CD поезію Наталки Білоцерківець, скажімо. Мусимо визнати, це — hard target Можливо, навіть target off. Звісно, можна переслуховувати в маршрутці Ігоря Калинця, для прикладу… Мініатюрний плеєр, ергономічні слухавки, приватний мікрокосмос, римовані слова. Однак фрази на кшталт „мущина, дайте пролізти” однаково, прорвавшись крізь звучання поезії, вплутуватимуться в тканину поетових рядків.

Ще важче уявити собі самого себе, наприклад, за стягуванням з Інтернету голосу Маріанни Кіяновської. Краще я просто зателефоную до неї, або візьмуся перечитувати «Стежку вздовж ріки», яка пахне типографією, казеїновим клеєм і пощербленим лезом ножа, зображеним на обкладинці. А В Лексусі смердить лише обшивкою й дезодорантами. Та й Лексуса катма.

Однак неодмінно настане час, коли дзвонити вже буде нІкуди й нІкому. Тоді залишаться лише голоси в МР-3 форматі. І збережені тембри та інтонації важитимуть не менше за шеренги літер, зображені в книжках.

ОСОБЛИВОСТІ АКУСТИКИ

Побутує думка, що автори — погані читці. Особливо, коли йдеться про їхні власні тексти. Це неправда. Найгіршими читцями є актори і диктори. Найкращими — психопати і прибиральниці. Пригадую, в чернігівському Молодіжному театрі з усієї трупи (включно з адміністраторами, бухгалтерією і народним артистом УРСР) простий вірш про кохання найпроникливіше прочитала саме прибиральниця — дівчинка з Ніжина, яка щойно провалила вступні іспити до театрального училища. Я згадав цю історію, аби вкотре наголосити: відчуття літератури — таке ж рідкісне явище, як і добрий музичний слух, і доступне воно небагатьом, хоч однаково важливе як для автора, так і для його читачів. Читацька аудиторія і справжній Читач — різні речі. Так, приналежність до «літературного цеху» ще не робить з людини письменника. Однак у кожного справжнього письменника є принаймні один справжній читач. Іноді — це хтось сторонній, іноді — Бог, іноді — сам автор. Несуттєво, хто. Один читач, або один слухач — цього вже більше, ніж достатньо. Письменників, на відміну від художників чи акторів, дано бачити недовго. Зате їх завжди можна відчути чи принаймні почути.

Не забуваймо, що лише автор знає, які слова в його творі є найважливішими і потребують акцентації. І не біда, якщо він не лише не вміє акцентувати, але й узагалі вимовляє не всі літери. На те він і автор, аби знати, що не всі літери потрібні, аби сказати найголовніше. То ж що таке архівні записи? Чергова ілюзія життя? Щось на кшталт родинного фотоальбому, де давно покійні родичі щиряться так, ніби вони ще спроможні прочитати бодай одну книжку чи, допустімо, з’їсти біфштекс (біфштекст)? Гадаю, ні. Для мене аудіозаписи поетів скидаються не на урни з прахом, а, радше, на бугристий ландшафт шрифту Брайля. Я ладен не лише намацувати в цих виступах невидимі сенси, я готовий блукати між ними, як між узвишшями мого звичного підгірського пейзажу, вслухаючись у різноголосі відлуння, що ширяють між скель.

А поки що, коли я чую «Привіт, Юрку» щонайсправжнішого Олега Лишеги, ніщо не заважає мені чути й інші Олегові слова: «... людина говорити почала для того, щоб виманити звіра, динозавра там якогось, вона прислухалась, як там жаби себе поводять, і як реагують динозаври на жаб, чи на когось... І почала імітувати їхні звуки, чи там ляскати язиком там чи як... чи плескати. І з цього наслідування появилися перші склади мови і перші значення. Це таке магічне досить, хоч воно було практичне. Це паралельно йшло. Отоді — це дуже важливо для мене — були стадії такі, і якраз ті найбільше мене притягають, ті моменти в мові, коли існувала паралельно така функція уже практична і магічна. Вони нероздільні були. Це все тривало дуже довго. Коли було... коли була оця єдність. Дуже довго. І слава Богу, що так довго воно існувало, що в той час вже... вже встигли народитись і поети деякі... так... і, ну, я не кажу вже про гончарів. Все це найдавніше — гончарі й поети. Тільки поети тоді ще не писали, звичайно, віршів. Вони... вони були, ну, як інші нормальні люди, тільки що всередині вони були поети...»

Навряд чи ви колись почуєте це «вживу», тому перечитайте останній абзац ще раз.

ДОВІДКИ З НІМОТИ

Подібним проектом (запис авторського читання) в українській літературі можна вважати започатковані в 70-х спроби Івана Світличного створити аудіоархів за допомогою звичайного бобінного магнітофона. Всі записи були вилучені під час арешту та обшуку поета.

Зберігся натомість запис Василя Стуса. Син поета, Дмитро Стус за підтримки Фонду Ющенків видав компакт-диск із цим записом, але видання було здійснене незначним накладом, диски роздавалися на презентаціях і т.п., але в продаж так і не надійшли. На Заході подібні проекти здійснювалися від початку століття майже у всіх країнах. Маємо збережені записи Еліота, Паунда, Фроста, Єйтса, Рільке, Бенна, обидвох Маннів, д’Аннунціо, Монтале, Аполлінера, з російської літератури — Блока, Маяковського, Єсеніна, окремо виділяється авторське читання майже повної поетичної спадщини Ахматової. Подібними феноменами вважаються виконавчі манери Белли Ахмадуліної та Роберта Рождественського.

З письменників пізніших генерацій — після майже кожного автора залишилися зразки авторського читання, здійснені спеціально в бродкастинг-режимі (на радіо). Нерідко такі записи видаються окремим диском — ентузіастам траплялися вінілові Бахман, Целан, Мілош, Бродський, Сартр...

"Теорія відмови"

у формат MP-3 загортаєш слова
ігноруючи гранки кирилиці
ніби флешка застрягла твоя голова
в USB-ішному вході потилиці
вся ця лексика нині жива
завтра видасться ребусом соусом
для гарніру Господь не дива-
ми дивує а бонусами
Бонус там бонус тут — це тобі
презентації знижки промоції
під’єднаєшся до USB —
будеш мати подвійні порції
підконектишся до мережі —
в подарунок отримаєш милиці
щоб накульгувати до межі
за якою лиш гранки кирилиці