Новиков, А. «Скрутна доба» Марка Кропивницького / А.Новиков // Українська мова і література в школі. – 2001. - №3. – С.81-83
Анатолій Новиков, м. Харків 31 травня 2000 року на Харківщині святкувалося 160-річчя від дня народження Марка Лукича Кропивницького (1840-1910). Відзначалась ця знаменна подія спочатку в Харкові - на могилі митця -, а потім урочистості продовжувались у відродженій садибі засновника українського професіонального театру на хуторі Затишок (тепер Шевченківського району Харківської області).В історії вітчизняної культури Кропивницький посідає винятково високе місце. Як зазначав у своєму виступі на мітингу, присвяченому ювілею драматурга, П. П. Перепелиця, "він створив такий художній театр, якому не було рівного в тогочасній царській Росії". Сучасники ще за життя шанобливо називали його "батьком українського театру". В останні роки свого життя Кропивницький жив у Затишку. Звідси він виїздив на гастролі до Харкова, Києва, Одеси, Санкт-Петербурга, Москви та інших міст України й Росії. Живучи на хуторі, митець разом з театралами-аматорами виставляв класичні та сучасні українські твори в повітових містах та селах Слобожанщини. Тут письменник організував і керував першою в Україні дитячою трупою, учасниками якої були селянські та його власні діти, написав більше двадцяти драматичних творів, у тому числі такі, як "Олеся", "Конон Блискавиченко", "Мамаша", "Розгардіяш", "Страчена сила", дитячі п'єси-казки "Івасик-Телесик" та "По щучому велінню", робив переклади з класиків світової драматургії—Шекспіра, Мольєра, Гоголя, працював над автобіографією. Одним з найцікавіших творів цього періоду є, на нашу думку, його драма "Скрутна доба", в котрій вперше в українській драматургії широкомаштабно висвітлюються події в українському селі під час російської революції 1905-1907 років. Радянські літературознавці й театрознавці оцінювали цю п'єсу з позицій марксистсько-ленінської ідеології, що, на жаль, приводило до розбіжностей з життєвою правдою. Ще не так давно характерною була точка зору, котру висловив М. К. Йосипенко (автор відомої монографії "Марко Лукич Кропивницький"):"... Старому і хворому акторові (Кропивницькому—А. Н.), який не мав постійного зв'язку з робітничим середовищем, з передовою, революційно настроєною інтелігенцією, нелегко було встигнути за бурхливими подіями часу, ані вірно їх сприйняти чи зрозуміти" (3,245). Отже, настав час подивитися на "Скрутну добу" під новим кутом зору, вільним від ідеологічних нашарувань та обмежень. "Мабуть, на початку 1906 року, — згадує син Кропивницького Володимир Маркевич, — Марко Лукич під враженням подій останнього часу, спостережень і розповідей почав писати ще одну нову п'єсу — "Скрутна доба"... Деяким дійовим особам у творі він надав рис схожості з нашими найближчими сусідами. Передав почасти їх висловлювання з наболілих питань. Читання автором п'єси робило незвичайно сильне й життєве враження. Можна згадати декого з прототипів у цій п'єсі. У характері Торохтія й манері його мови, коли читав п'єсу Марко Лукич, ми легко впізнавали сусіду Максимова. Вже раніше він був виведений у п'єсі "Мамаша". Панночка Ястребова одним прізвищем своїм змушувала згадати Зінаїду Дмитрівну Соколовську. Окремі фрази її й вирази теж були зафіксовані... В образі Руфимовича було багато спільного з нашим далеким сусідом Абрамом Мойсейовичем Рабіновичем" (5,124-125). Схожість окремих персонажів зі своїми прототипами була настільки очевидною, що не тільки земляки, а й самі вони змушені були впізнавати себе в тих чи інших дійових особах твору. Не обійшлося навіть без казусів. За словами щойно згаданого В. М. Кропивницького, родич Соколовської О. П. Молотков у зв'язку з цим влаштував у них у домі "невеличкий бешкет". "Ви перекручуєте факти) — кричав розгніваний сусіда. Адже Ястребова вона, а зять її я! Але я ніколи не був військовим, а в п'єсі вашій її зять військовий. Отже, ви написали неправду" (5,125). Живучи в Затишку, письменник фактично сам був учасником бурхливих процесів, що відбувалися тоді в Україні. Саме, мабуть, тому в його творі і знайшли відображення явища, котрі були характерними насамперед для його хутора та сусідніх сіл. Хоча, з іншого боку, до села докочуються події, які відбуваються і в містах, зокрема в Харкові. У п'єсі Кропивницького про це розповідає Ксенія Михайлівна, дружина поміщика Деревіцького: "Завтра в 12 годин Балашовка бастує. Багато зупинилось фабрик, заводів... Поштово-телеграфне відомство бастує. Маса нових газет почала виходить... Робочі юрбами ходять по вулицях з червоними прапорами, співають революційні пісні, між робочими немало студентів, солдат, чиновників, навіть і гімназистів... Квасні патріоти викачують бочки вина на вулиці й поять як маніфестантів, так і демонстрантів; багато попадається п'яних, і це робить дуже прикре вражіннє..." (одміна І, ява 7). Однією з центральних дійових осіб твору є поміщик Антон Степанович Деревіцький, прототипом якого був, на нашу думку, сам Кропивницький. У вітчизняній критиці образ цього героя, на жаль, висвітлювався досить однобоко. Уже однієї його приналежності до панівного класу було достатньо, щоб віднести цей персонаж до прихованих ворогів селянських мас. Так, наприклад, М. Йосипенко вважає, що Деревіцький "зовсім не ліберал за переконаннями. Він глибше ніж інші розбирається в "ситуації" і робить усе для того, щоб зберегти свої поміщицькі привілеї і добробут. Він бачить неприпустимі промахи царського уряду в земельному питанні, не поділяє його репресивних заходів стосовно усієї маси селян, репресіями, на його думку, миру між селянами і поміщиками не встановиш. А тимчасом із селянами слід би будь-що "поладнати", бо інакше вони самі підуть проти землевласників і приєднаються таким чином до загальних революційних страйків по містах... Так тонко і вірно розкрив Кропивницький всю облудну тактику класу Деревіцьких, його приховані, а тому особливо небезпечні методи "усовіщать" мужика, "поладнати" з ним, відволікаючи у цей спосіб його увагу від революційних виступів робітничих мас" (3,254-255). Нічого позитивного в образі Деревіцького не бачить і інший «втор—П. М. Киричок (стаття "До характеристики суспільно-політичних поглядів М. Л. Кропивницького"), на думку якого "ліберальний поміщик Деревіцький... разом з іншими експлуататорами народу намагається чинити організований збройний опір селянам, які прийшли нарізати землю" (4,47). Нема сумніву, що названі автори дуже суб'єктивно тлумачать цей образ. Для підтвердження своєї концепції вони виривають із загального контексту слова Деревіцького про можливість захисту від погромників свого життя і власності за допомогою зброї і в той же час "забувають" повідомити у зв'язку з чим це було сказано. "Вірте, що не всім мужикам погром на умі,—звертається Деревіцький до Супоні. — ... не слід обвинувачувати людей огулом; бо завжди помилитесь. Ви не знаєте мужика... А я його знаю і певен, що багатьох можна зупинить щирою розмовою і усовістить, бо у багатьох ще живе Бог в душі. А як загублять віру в Бога, тоді пиши пропало... Декотрі утиски та насилля неначе до того ведуть... Тоді буде всім горе. А доки що я певен в тім, що з народом завжди можна поладнатись і коли б тільки не керували ним проходимці та лиходії, а під час і горілка... Супоня. Так, так... Ви до мужика з словом, а він до вас з колом, Деревіцький. А як вже слово но поможе, тоді І я зумію проти кола виставить дула...". Деревіцький уважає, що претензії селян на землю справедливі. "Треба тільки мужикові як неосвіченому розтлумачить до ладу, як здобути землю—без грабунку та насильства" (одміна І, ява 2). До речі, цей поміщик — "експлуататор" допомагає селянам не тільки на словах, а й на ділі. Один із персонажів п'єси, безземельний солинин Йосип, висловлює Деревіцькому подяку за те, що він навчив його грамоти, допоміг освоїти ремесло. "Тоді у вас за кучера був Онисько, — говорить він. — котрого ви присогласили, щоб вчив нас чоботи шить... І от я сяк-так штопаю чоботи і, хоч безземельний, а хліб їм з свого ремества, і не голий, і не босий" (одміна III, ява 4). Нічого не говорять ні М. Йосиненко, ні П. Киричок і про те, що син Деревіцького Женя бере безпосередню участь у революційних подіях, і коли приходить звістка про його поранення, Деревіцький з сумом промовляє: "Що ж, нехай частка і нашої крові проллється за волю народну" (одміна III, ява 4). Це дуже символічно. Устами Деревіцького Кропивницький висловлює свої найщиріші думки з приводу подій, що відбувалися в українському селі в бурхливі роки першої російської революції. Слова головного героя п'єси перекликаються з почуттями самого письменника, котрими він ділиться з М. Ф. Сумцовим у листі від 26 травня 1905 року: "Ох, господи милостивий, допоможи хоч разочок дихнути повільним повітрям, почути вільний спів "Марсельєзи"... (6,503). Деревіцький виступає проти переділу землі насильницьким шляхом, бо добре розуміє, що такі дії ні до чого хорошого не приведуть. Взагалі у нього непогані стосунки з селянами, хоча останні події свідчать про те, що як представникові панівного класу вони все ж таки не зовсім йому довіряють. Так, наприклад, його односельчани думають, що це він сповістив станового про їхній мітинг, хоча насправді цього не було. Вони скоріше здатні повірити лавошнику Микишці, який все це вигадав із власної користі, а не йому. У зв'язку з цим Деревіцький з сумом констатує: "Так виходить, що Микишці більш віри, ніж мені? Ну що ж, я не маю права гніватись на вас за це... Микишка вам свій, а я пан, а коли пан, то й ворог ваш? ... Отака мені честь і шана за 26 год сумежного правдивого життя, за людське поводження з вами, за щире обіходження?" (Друга одміна, ява 6). Можна сказати, щось подібне пережив І сам Кропивницький. "Пригадуються деякі щиросерді, безхитрі бесіди й роздуми наших дворових слуг, — згадує син драматурга... — Один з кучерів - Григорій, по-своєму резонно, заспокоював Марка Лукича, кажучи, що йому нічого боятися яких би то там не було неприємностей, тому що відберуть тільки землю й худобу, все ж останнє залишать, не чинячи насильства і лиха. Інший кучер - Матвій зовсім по-дружньому казав, що йому особисто нічого не потрібно, дома у нього все є, а ось один невеличкий хлівець у нас у дворі він уже давно собі приглядів. .. в разі чого, його вже він, безумовно, забере. Нічний сторож Олексій Єремійченко... відверто міркував: "А я, як тільки прийдуть вас грабувати, катало об землю, через ліс та й додому"... Можливість "грабування" так чи інакше багатьма передбачалась!" (5,123). Але драматург дуже добре розуміє, що "не Стецько, не Грицько грабують, палять і руйнують! Руйнується старий, неможливий устрій життя! " На з'їзді землевласників Куп'янського повіту, скликаного для обговорення заходів проти можливих революційних ексцесів, Кропивницький був на стороні тих, хто пропонував застосовувати більш людяні і розумні заходи, а не вдаватися до масових репресій. "Звичайно, при такому розладі, — розмірковував письменник, — з кожної щілини вилазе всяка нечисть; але знищенням або тимчасовим приборканням її справи не вирішиш... Добре роби, добре й буде!" (1). Піднімає Кропивницький у п'єсі "Скрутна доба" і таку важливу для нього тему, як відродження української культури, зокрема освіти, організації сільських шкіл, бібліотек. Про це яскраво свідчить діалог Деревіцького з селянином Йосипом: Деревіцький. Що ж, перечитав книжки? Йосип. Перечитав всі до однієї та ще й не раз. (Кладе книжки на стіл). Учора з Хведором, читаючи книжку про сільську школу, згадали про колишню вашу школу та й почали міркувать, що скільки б то до цього врем'яни в нашій слободі було б вже грамотних, коли б та школа й досі була? .. Але я і зараз гаразд не втямлю, за віщо її вам заборонено?.. Деревіцький. А так, за спасибі. Піп із усердія доніс, наїхали власті й заборонили" (одміна III, ява 4). Окрім того, Йосип розповідає, що вони разом з ковалем Антоном надумали створити бібліотеку для селян, що у них уже є твори Шевченка, Гоголя, Пушкіна, Чехова, Горького. Вони написали листи до Л. М. Толстого та В. Г. Короленка з проханням прислати свої книги для їхньої майбутньої читальні. Піклувався про освіту селянських мас, як відомо, і драматург. Факт заборони школи за доносом попа взятий Кропивницьким із життя, притому із свого власного. Це сталося 1896 року у нього в садибі. Згадаймо ще й про те, що письменні селяни мали змогу користуватися бібліотекою митця, брали в нього газети. Багато зусиль у 1900-ті роки доклав Кропивницький і до того, щоб добитись дозволу відкрити українську школу в Затишку. До Кропивницького, як і до головного героя його твору Деревіцького, приходять селяни зі своїми проблемами. Притому розмови ведуться в основному про вирішення аферного питання (5,122). Нема сумніву, що і деякі інші герої "Скрутної доби" були носіями найзаповітніших мрій драматурга. Так, наприклад, один із ораторів під час мітингу говорить про важливість вільного вживання української мови, про те, що "Україна була колись вільною стороною... дбала про науку, про освіту, засновувала школи, вільно обговорювала громадські та політичні справи, вільно друкувала своєю мовою книжки — про віру, науку, політику і про все інше...". Але все це було знищено російським царизмом. Та ось нарешті 17 жовтня 1905 року був виданий царський маніфест, за яким українці нібито знову одержали змогу користуватися свободою слова, "писать і друкувать книжки і часописи на своїй рідній мові: і ми тепер знов маємо владу ширить свої духовні сили" (одміна II, ява 7). Чи не за це усе свідоме життя боровся Кропивницький? Про це 1902 року він писав у своєму листі до письменника В. В. Уманова-Каплуновського та дещо пізніше в докладній записці на ім'я голови комітету міністрів С. Ю. Вітте (1905). Крім "Скрутної доби", теми національного відродження України драматург торкався також в драмі "Доки сонце зійде, роса очі виїсть" (1882) та в комедії "Розгардіяш" (1906). На жаль, через цензурну заборону Кропивницькому так І не вдалося посгавити "Скрутну добу" на українській сцені. Але є свідчення, що п'єса виставлялася ще за життя драматурга українсько-російською трупою П. П. Кононенка в далекому сибірському місті Омську. Антрепренер зробив це, гадаючи, що місцеве начальство не знає про заборону твору цензурою, і він не помилився. Спектакль був поставлений у травні 1907 року аж три рази і мав шалений успіх. Для того, щоб ще більше заінтригувати публіку, Кононенко до кожної дії придумав назву. Перша дія називалась "Земля і воля", друга -"Маніфест 17 жовтня", третя - "Де правда?". Уже після першої вистави в місцевій газеті "Степное эхо" з'явилася схвальна рецензія, в якій зазначалося, що пєса в ідейному відношенні дуже цікава і торкається подій кінця 1905 року. Через деякий час твір було заборонено тепер уже місцевими чиновниками (2,168-169). Отже, як бачимо, на прикладі п'єси "Скрутна доба" творчість видатного українського драматурга Марка Кропивницького ще й досі не оцінено належним чином. Письменник був одним із найактивніших борців за національне відродження України, за однакові права української мови з російською, за право українського народу мати свою національну школу, мистецтво, журналістику. Саме з цього насамперед і треба виходити при визначенні його місця в історії вітчизняної і світової культури. Література: Бич-Лубенський К. Памяти М. Л. Кропивницкого / Утро,-1910.-21 квітня. 3апрещенная пьеса М. Л. Кропивницкого на сцене в Сибири / Сибирские огни. -1960. - № 7. -С. 168-169. Йосипенко М. Марко Лукич Кропивницький. -К.: 1958. Киричок П. М. До характеристики суспільно-політичних поглядів М. Л. Кропивницького / Радянське літературознавство. -1976. - № 6. - С. 47. Кропивницький В. М. Із сімейної хроніки Марка Кропивницького: (Спогади про батька). - К.: 1968. Кропивницький М. Твори в 6-ти т. - К.: 1960. - Т. 6. Анатолій Новиков, м. Харків. |