Український інформаційний портал "Точка літературного кипіння" .:. Літературні новини та анонси, аналітика літературних подій та процесів, огляди книг, публікації, репортажі та звіти з літературних акцій та прес-конференцій, сучасна проза та поезія.
Український інформаційний портал "Точка літературного кипіння" :: Точка - література у русі
- Актуальні літературні новини та анонси
- Аналітика літературних подій та процесів
- Огляди книг
- Репортажі та звіти з літературних акцій та прес-конференцій
- Бібліотека ексклюзивних публікацій: проза, поезія, критика,
драматургія, переклади, інтерв'ю, публіцистика
Головна | Новини | 33 KOROVY | Критика | РаУВРРвСРСР | Публікації | Бібліотека | Сторінка автора | Розсилання | Зареєструватися
Вранці — роси. Марити. Мовчати.
Колос. Шум. Волошки. Знов волошки. – В. Ч.
Згублена надія української літератури. Невідомий трибун повстанців різних таборів. Йому було лише дев’ятнадцять – але ми згадуємо. Ми відкриваємо i вписуємо його ім'я на стяги. Його, свіжого – як озон – i юного – як бажання жити. А хто з нас мав такий шанс у дев’ятнадцять? Розмірковуємо, шановне панство – Василь Чумак.
Материнка. Конюшина. Смутку трошки.
Вранці — роси. Марити. Мовчати. – В. Ч.
Василь Чумак народився 7 січня 1901 року в м. Ічня колишнього Борзенського повіту на Чернігівщині. В анкеті товариства “Час” зазначає: “Батьки — небагаті селяни-хлібороби”. В 1919 році закінчив гімназію в м. Городні, тоді ж переїжджає до Києва. Одразу ж приєднується до боротьбистів, знайомиться з їхніми лідерами.
Поезії пише з дитячих років. Вперше три поезії Чумака – “До праці”, “Не вам”, “Далі” – виходять друком в листопаді 1917 року. Сам впорядковує єдину свою книжку “Заспів”, яка побачила світ після трагічної смерті автора в Києві, у 1920 році. Книжку складають цикли: “З ранкових настроїв”, “Мрійновтома”, “Осіннє”, “Цикл соціального”, “Революція”.
Пише програмну статтю “Революція як джерело”, де художньо, з молодецьким запалом окреслює революцію як джерело мистецтва.
Як прозаїк показав себе у трьох оповіданнях про шкільне та гімназійне життя “Товарищ”, “Що було”, “Пожовклі сторінки”, етюді “Бризки пролісок”, тюремному щоденнику “За гратами”.
В ніч з 20 на 21 листопада 1919 року, разом із лідером боротьбистів Г. Михайличенком та К. Ковальовою, Василь Чумак був розстріляний у Києві денікінцями.
Погляд:
“Незвичайно свіжий талант, спонтанний ліризм при гострому інтелектуальному зорі зразу пробили юнакові шлях до кращих тоді журналів, як от «Мистецтво»” – Юрій Лавріненко, “Розстріляне відродження. Антологія 1917 – 1933. Поезія – проза – драма - есей”, с. 150
“Рвучкий ритм, мелодійність інтонації, оригінальні метафори, благозвучні рими та асонанси, характерні епітети-прикладки, лаконізм виразу — все це виказує природний поетичний талант, який спирається на національні художні традиції і збагачений усіма здобутками поетичної, художньої культури” – С. Крижанівський, Історія української літератури ХХ ст. — Кн. 2. — К.: Либідь, 1998.
Окремі видання:
В. Чумак, Заспів. Поезії. К.: 1920
В. Чумак, Революція. Поезії. Х.: 1920
В. Чумак, Червоний заспів, зб. поезій. Х.: 1921
* * *
Несли твою труну. Тремтіли грона-бризки
на віях яворів,
а вечір похиливсь так низько, низько-низько –
ще мрів – про ранок? – мрів...
I плакали – чого? – старі-старі мотиви,
старі слова –
сочили тугу вижатої ниви,
погаслих сподівань.
А я мовчав. Як ти. Як ти мовчиш i досі.
I болюче, так болюче мені:
навколо скрізь молилась осінь,
а ти була в труні.
* * *
Ряд хаток, пошарпані, подерті,
Мов старесенькі бабусі похилились,
Кіллям стіни затрухнявілі підперті,
Щоб од вітру не звалились.
О. народе! Чи ти бачив сонце?
Хоч один тонюсінький промінчик долі?
- Де ж? Ганчіркою забите в нас віконце,
Голі й босі. Босі й голі.
* * *
Бурями сійтеся, бурями,
Маки – червоні вогні:
Там поза ґратами, мурами
Тінями сірими, хмурими
Ранки конають ясні.
Вдаримо гучно ми дзвонами –
Всесвіт обійде луна –
Кинемо вільно червоними:
Владарі світу з коронами:
Вже не потрібні ви нам!
* * *
Я порву ті вінки, що сплітались в добу лихоліття,
Розтопчу, розмету їх у попіл, у порох, у сміття.
Замість них я розсиплю пісень злото-соняшні хвилі,
Як ті птахи меткі, як ті птахи меткі-легкокрилі,
Оточу їх сріблом, загартую могутністю криці,
Дам їм крила вітрів i надхну їх вогнем блискавиці,
I пущу. Хай летять мої думи-пісні-метеори –
Не в палаци гучні, не в безмежні, блакитні простори,
А в хатину людську, де в кутках оселилися злидні.
Мої співи прості i робочому серцеві рідні.
I засяють вони, як ті зорі у небі глибокім, -
I не буде тоді робітник-селянин одиноким.
* * *
Ой там у полі…– на обніжку
тліє блакитний жар…
Нащо так рано, метелику-сніжку,
нащо так рано з-за хмар?
Ой та погасли…– ті жарини –
змерзли волошки в межі…
…Білий метелик лине та лине,
білий метелик сніжин
БЕРЕЗНЕВИЙ КАЛАМУТ
Розірвала краля-мавка
льняно шитий гомін-жгут;
плине зграйно, плине плавко
березневий каламут.
В перебіжнім шумовинні
ланки-бризки марсельєз:
хай загине, хай загине
мрійновтома сонних плес.
В сонце цілять стріли-трави,
сонце – в трави й буйний грунт.
Зручно, просто керму править
березневий каламут.
* * *
Цвітом яблунь засніжена стежка.
…Білі-білі душі нарцисів…
На межі тиховійних узліссів
перетнеться мережка.
Гомін буде. Розійдеться тихий.
…Білі-білі душі нарцисів…
На межі тиховійних узліссів
засотаються сміхи.
ТРАВЕНЬ
Йти. Мовчати. Нащо стежка? На узліссі. Яругами.
Стати — слухати: говорить захмелілий гай.
І самому захмеліти — й не словами, а рухами
говорити про зелене, безкордонне-безкордонне...
А розмай?!
Пісня тоне,
тоне в шелесті, між листом...
Говорити переконано, барвисто
і когось переконати. Цебто знятись пташиною,
пташиною літаючи — задзвеніть, заворожить:
ви ще й досі задоволені півопругом та хатиною?
Можна ж краще і вільніше
жить!
Потім: тихше — тихше — тихше...
І замовкнути: нема!
Тільки шелест. Тільки листя. І розмай.
* * *
Стільки щастя, що боюся. Залоскоче, як русалка.
Шовковинками проміння перев'яже, обів'є.
Заполонить. Зацілує ніжно-ніжно, палко-палко.
Всю жагу — зоревий трунок, п'яний трунок — ізоп'є.
Тільки мент. Обламок менту — блискавично-перебіжний.
І не буде — і шукати мов заказано мені.
Хочу знову. Хай полонить. Хай цілує палко-ніжно.
...Усміхається проміння срібним жалем на вікні.
В ЗЕЛЕНУ СУБОТУ
Назриваю в гаю запашного зілля,
запашного зілля, вибуялих трав;
з ясена та кленів нарубаю гілля;
лепехи нарвати побіжу на став.
Клечанням обставлю, приберу кімнату.
— Подивіться, мамо! Хороше ж то як!
Усміхнуться очі. Поміж тим у хату
вечір завітає — стомлений козак.
Сядемо рядочком. Заведем розмову —
тиху, сумовиту — і про все, про все,
доки до віконця хусточку шовкову
ніченька-черничка з поля донесе.
ОФІРА
І
Краплю крові. Кожну хвилю краплю крові місту:
Скло вітрин і тротуари сповнить ярим змістом.
На плакатах не атрамент. І не фарби. Кров.
Пензлі-пучки умочайте в колектив-цебро.
II
Смуги втоми під очима. Воскові обличчя.
Але фарбами плакатів кличем, кличем, кличем.
Шостий поверх. Цементові підраховують щаблі.
О, нарешті. Відчинили. Захапався. Ліг.
III
Безнадійно. Є надія. Ось, на цьому бруку.
Переможці. Піонери. Тисну вашу руку.
Що? Сухоти? Ще хвилина. Дотліває день.
Переможці. Піонери. Казка. Близько. Йде...
Головна | Новини | 33 KOROVY | Критика | РаУВРРвСРСР | Публікації | Бібліотека | Сторінка автора | Розсилання | Зареєструватися
Я не письменник постмодерніст і ніколи ним не був. Не називайте мене так.
Для тих, хто не знає як ставиться Сергій Жадан до Любка Дереша, до Венедикта Єрофєєва, до Спілки письменників України, до творчих спілок загалом, до постмодернізму, до українського футуризму і Семенка; хто не знає чого не вистачає українській літературі, чого не вистачає самому Жадану, що для письменника найбільший кайф, що він робить, лягаючи спати, що вчинить Жадан з Міністерством освіти, про що він не готовий говорити з широкою аудиторією, які поняття він сприймає скептично; і найголовніше – для тих, хто сумнівається, що цьому “застудженому горлу” можна вірити, власне, і публікується нижченаведана нарізка.
далі
всі нарізочки/звіти
"Я, “Побєда” і Берлін" Кузьми Скрябіна
Слідом за епатажною і скандальною Іреною Карпою своє ім`я в історію сучасної української літератури вирішив вписати ще один питомий музикант - фронтмен популярного гурту “Скрябін” Кузьма. Цього року він дебютував з книгою “Я, “Побєда” і Берлін”. Попри рекордні продажі роботи, варто зазначити, що дебют видався непереконливим. Популярність книги, перш за все, зумовлена славою Кузьми як музиканта. А от чи купуватимуть Скрябіна після того, як пізнають його в образі письменника - сказати важко. Читати далі
вся критика
Розстріляне відродження
Не-романтик. Людина блискучої самоосвіти, суворої праці й шаленої активності. Міг писати про що завгодно – а сходив зрештою до наболілого. Наболілої сірості, наболілої порожнечі, серед якої найяскравіша подія – смерть. Все так просто. Валеріан Підмогильний. далі!
РаУВРРвСРСР
Тарас Прохасько
Часом видається, що Тарас Прохасько — наскрізь рослинний чоловік і це не лише сильно відчувається у його писаннях, а й помітно виокремлює його з-поміж інших українських прозаїків. Не дивно, що він постійно намагається зафіксувати мінливість незмінності й відтворити втурнішню спорідненість людської душі з рослинним світом. У багатьох творах Тараса присутній біографізм, але це не спрощує його прозу, а навпаки — робить її дуже відвертою й наближає до інтимної сповіді.
Молодий автор належить до тих небагатьох письменників, філософів буття, які намагаються йти шляхом Сковороди, живуть і пишуть відповідно до власних філософських принципів, прислухаючись до внутрішнього голосу. далі..
