Роман Лихограй
випас
Валерія Шевчука
Ветеран, можна сказати “стаханівець” українських скотоферм, що прогодував бідонами молочних продуктів з повістей та романів не одне покоління, займає в результаті почесне ... місце, що дозволяє йому досить комфортно почувати себе у загальному сараї священних корів.
CAUTION! ATTENTION! УВАГА!: СТРАШЕННО ЗАНУДНИЙ ТЕКСТ!!!
Чесно кажучи, я собі зовсім іншим його уявляв. Десь таким, яким можна уявити чоловіка з стереотипно високим статусом письменника, нагородженого престижними преміями та перекладеного кількома мовами, письменника з велетенським не тільки літературним*, а й культурологічним** доробком. Переді мною ж стояла, на перший погляд, звичайна пересічна людина з своїми повсякденними буденними клопотами та замороками. Лише риси його обличча та проникливий погляд говорили про те, що це не так.
Зовсім скоро я зрозумів, як зовнішнє в людині може відрізнятись від внутрішнього. Валерій Шевчук сам був сформований, наче за тим бароковим принципом силену, про який він так любив розповідати. Йдеться про подвійне читання тексту, коли за елементарною історією заховувався через підтекст глибокий зміст.
Одного разу під час нашого спілкування Валерій Шевчук сказав, що відмовився б він Нобелівської премії і від того мільйону доларів, який дають до неї в додаток. Він сказав, що йому не потрібна слава, популярність чи багатсво, адже тоді б він не зміг щодня їздити в тролейбусі та спостерігати за звичайним життям, з якого черпається натхнення, дивитися у сотні людських облич, таких різних, таких незбагненних.
Твори Валерія Шевчука – то своєрідні дослідження природи речей. Але центром його досліджень завжди залишається людина - чи то людина в замкненому просторі, чи то людина, яка мандрує широким світом у прагненні пізнання. Тематичний діапазон Шевчукових творів широкий, але, зрештою, увесь він - добро і зло, життя і смерть, прекрасне і потворне - сходиться на людині, бо саме людина є мірилом усього. І які б мотиви не переважали у творах Шевчука - чи складні концепції медієвістичного світогляду, чи народно-поетична фантастика, уся сила письменницького таланту звертається до єдиного - людини. А все, що навколо неї, є лише способи відтворення складного світу людської душі в її відносинах зі світом людей, з природою, з Богом і чортом.
Подібно до того, як вважає Шевчук, що рідко в житті зустрічаються виключно лихі чи добрі люди, в творах його боротьба розгортається не між окремішним абсолютним добром з одного боку та абсолютним злом з іншого, а між злом і добром, поєднаних в одному цілому. Такою найчастіше є внутрішня боротьба людини за власне “Я”.
Взагалі, існує необхідність саме внутрішнього сприйняття Шевчукових героїв. Не оболонка, не шкура, яку ми носимо, а душа, що формується всередині - ось що є визначальним показником людської цінності для нього. Проза Валерія Шевчука є прозою духу, прозою душі, в якій і відбуваються головні перипетії. Зовнішня гостросюжетність практично відсутня. Любителям екшина тут буде важко.
Не можна не помітити у творчості письменника такого цікавого факту: коли у більшості художніх робіт різних авторів ми маємо ситуацію поступового “розв`язання клубку” до завершення книги, то у Валерія Шевчука усе ще більш заплутується. Градація такого роду залишає читача ще далі від справжнього завершення, ніж він був на початку оповідання. Виникає своєрідний “ефект трясовини”, де чим більше ти рухаєшся, тим більше вгрузаєш у в`язку водянисто-травянисту речовину.
Мабуть, треба прожити не одне життя, щоб розкрити усі грані людської екзистенції. Валерій Шевчук проживав їх героями своїх книг. Його творчість примушує... так саме примушує кохати, ненавидіти, вірити, боротись і головне – жити, хотіти жити і відчувати.
P.S. Творчість Валерія Шевчука слід приймати у помірних дозах. У протилежному випадку вам загрожує божевілля. Передоз викликає глибоке відчуття занудності, розмови з самим собою, перегрузку мисленнєвих ресурсів, творення власних паралельних світів.
* Валерій Шевчук - автор прозових книжок “Серед тижня” (1967), “Набережна, 12”, “Середохрестя” (1968), “Вечір святої осені” (1969), “Крик півня на світанку” (1979), “Долина джерел”, “Тепла осінь” (1981), “На полі смиренному”, “Дім на горі” (1983), “Маленьке вечірнє інтермеццо” (1984), “Барви осіннього саду”, “Три листки за вікном” (1986), “Камінна луна” (1987), “Птахи з невидимого острова”, “Мисленне дерево” (1989), “Дзиґар одвічний” (1990), “Панна квітів. Казка моїх дочок” (1991), “Стежка в траві. Житомирська саґа” (1994, в двох томах), “У череві апокаліптичного звіра” (1995), “Юнаки з вогненої печі: записки стандартного чоловіка” (1999) та ін.
** А також літературознавчих книг “Дорога в тисячу років”, “Із вершин та низин” (1990) та ін.
© "33 Корови" - Авторський проект www.Tochka.org.ua
 Головна | Новини | 33 KOROVY | Критика | Публікації | Бібліотека | Сторінка автора | Розсилання | Зареєструватися |