Роман Лихограй
випас
Василя Кожелянка
“Батьком української альтернативної історії” називає Василя Кожелянка критика. При цьому ніхто не уточнюює, що він просто є чи не єдиним представником цього жанру в країні. Як кажуть наші північні сусіди: “на бєзриб`є і рак – риба”. Батько без нащадків та без конкуренції. Не в тому сенсі, що Кожелянко поза конкуренцією. У тому, що конкуренція відсутня. А знаєте, що буває за відсутності конкуренції на широкому ринку? Монополісти, окрім того, що встановлюють завищені ціни на товар, зазвичай ще й знижують його якість. Коротше кажучи, “пузаті тулять мені фуфел”, як співають безсмертні “танки” (ТНМК).
Василь Кожелянко народився 1 січня 1957 р. у с. Кам’яна на Буковині, де проживає і зараз, руйнуючи стереотип про українського письменника, як людину, що мусить жити коли не в Києві, то хоча б у Львові (Івано-Франківську). Закінчив філологічний факультет Чернівецького університету. Працює журналістом. До постійного місця роботи воліє себе не прив'язувати. Веде колонку у чернівецькій газеті "Молодий Буковинець".
Кожелянко пише.., перепрошую, писав поезію (десь до 40 років), а потім перейшов на прозу. Крім того у нього є ще й драматичні твори. Про свій розрив з віршами не шкодує, а оцінює його як природний процес: коли людина вичерпується і починає себе повторювати, немає нічого драматичного у переході в інший жанр. Василь Кожелянко – автор поетичних збірок: “Терновий іній” (1994), “Білий і рудий” (1994), “Семибарвний кінь” (1995), "Як учив Кожелянко-цзи" (в одному примірнику, 1997); романів: "Дефіляда в Москві" (1997), "Конотоп" (1998), "Людинець" (1998), "ЛжеNostradamus" (1999), "Котигорошко" (2000), "Тероріум" (2001), “Срібний павук”; п’єс (у співавторстві з Володимиром Сердюком): “Пластиліновий метал”, “Солдатське щастя”, “Гільйотина”, “Лізикава”, “Казка діда Зигмунда”.
На презентації свого останнього роману “Срібний павук”, Кожелянко говорив про його плюси та мінуси так, наче він говорив про всю свою прозу. Він казав про те, що в книзі мало психологізма, художності, глибини. Натомість, написана вона легко і доступно.
Дійсно, easy-reading Василя нагадує казочки для дітей дорослішого віку. Щодо найголовнішої особливості авторського стилю, так це – поверхневість. Коли ти зупиняєшся на якомусь дійсно цікавому моменті в очікуванні розгорнутого опису (на те ж він і цікавий момент), Кожелянко пролітає над ним кількома рядками і просто констатує факт. Пробіг, пробіг і далі. Ну, так, якщо почати описувати усі ті глобальні події, в які Кожелянко любить влазити по вуха, сюжети романів розгорталися б на 3_4 книги. Але ж якимись химерними схемами, правилами, ієрархіями з відсутнім часопростором і таким іншим Василь сторінки замазюкує. При тому, що чимось окрім дурки, я ці речі назвати не осмілюсь. То чому б не зробити навпаки? Пробігти над ними і описати щось цікаве.
Тонкого психолога з Кожелянки також не вийшло, хай він і походить з краю Стефанника та Кобилянської. Єдиний психологічний момент, який йому вдається гарно – взаємодія людини з владою. Точно йому вдається підмітити, а потім вдало описати і розкрити сутьність законів владних вертикалей, а також справжнього українського менталітету. Можливо, політичний сарказм та іронія + прикольні ідеї щодо подій = секрет успіху Кожелянка. В усьому іншому автор “Дефіляд” – дуже посередній письменник.
Ще раз повторюсь: Кожелянко має гарну фантазію і непогані ідеї. Але сам стиль його написання – ніякий. Так писати може кожна друга освічена людина. А він же – письменник. Він має вміти писати ні про що, писати прекрасно про огидне і навпаки. Щоб здавалося дійсно так, як він це підносить. Не дарма Аполінер прекрасно писав про те, як розкладається тіло коня. Гарні ідеї, це ще ж не все. Особливо, якщо врахувати, що не всі вони такі гарні. Альтернативна історія Василя іноді здається аж надто альтернативною. Події вірогідні переплітаються з подіями абсурдними і важкоприйнятними для розуміння. То ж хай не ображаються на мене прихильники творчості Василя Кожелянка, але місце його аж ніяк не вище того, де він зараз є.
А зараз він, перепрошую, у глибокій сраці : - ) ... позиція _ Кожелянкові дістається брудне обкакане стійло, гниле корито і просрочений харч. Що ж, маємо те, що маємо. Принаймні, у наш коровячий рай він таки потрапив. А “ето вам не шо ж” - священна корова це вам не курча обскубане.
© "33 Корови" - Авторський проект www.Tochka.org.ua
 Головна | Новини | 33 KOROVY | Критика | Публікації | Бібліотека | Сторінка автора | Розсилання | Зареєструватися |