Офіційний форум Української Греко-Католицької Церкви

[o.Mykil]

На чолі Церкви стоїть її Глава.

Першим главою Апостолів і вірних став св. Петро.

Христос установив св. Петра князем усіх Апостолів і видимим главою усієї воюючої Церкви (Соб. Ват. 4,1). Ще
перед воскресінням Спаситель обіцяв св. Петрові найвищу владу в Церкві. На дорозі до Кесарії похвалив його за сміливе визнання віри, кажучи: "... ти — Петро (скеля), і ... я на цій скелі збудую мою Церкву й ... пекельні ворота її не подолають. Я дам тобі ключі Небесного Царства, і що ти на землі зв'яжеш, те буде зв'язане на небі; і те, що ти на землі розв'яжеш, те буде розв'язане й на небі" (Мат. 16, 18-19).
У день Зелених свят Петро навчав від імені всіх Апостолів. Він прийняв перших навернених до Церкви євреїв і поган; він здійснив перше чудо, він наказав вибрати нового Апостола на місце Юди, боронив Апостолів перед судом.

Св. Петро помер як єпископ Риму, тому влада і гідність св. Петра як глави Церкви щоразу переходить на римського єпископа.
Св. Петро спочатку протягом 7 років перебував у Антіохії, у 42 р. Ангел звільнив його з в'язниці в Єрусалимі; після цього він близько 25 років (з 42 по 67 рік) був єпископом Риму, де помер мученицькою смертю. Папа Климентій Римський пише: "Тут загинули замучені Петро і Павло разом з великою кількістю вибраних, служачи для нас гарним прикладом". Тертуліан, священик з Картагену, називає римську Церкву щасливою, бо в ній св. Петро умер такою ж смертю, як Спаситель, а св. Павло — такою ж смертю, як св, Йоан Хреститель. Оріген, керівник Олександрійської школи, розповідає, що св. Петра розп'яли в Римі вниз головою. Гріб св. Петра знаходиться в Римі — його мощі спочивають в катакомбах під цирком Нерона. Єпископська столиця в Римі ще в давні часи отримала назву Столиці Апостольської.
Римські єпископи від початку користувалися найбільшою владою в Церкві і їх завжди визнавали главами Церкви.

У 100 р. після Христа римський єпископ Климентій вирішував спори між духовенством і вірними, у II ст. римський єпископ Віктор зобов'язав християн Малої Азії святкувати Великдень разом з римською Церквою, а не з євреями. Римські єпископи очолювали усі вселенські Собори. В усіх справах єпископи нижчих рангів апелювали до Риму. Римського єпископа називають "найвищим священиком" або "Єпископом єпископів". Це Христова воля, щоб св. Петро аж до кінця світу завжди мав спадкоємців (Соб. Ват.). З бігом століть валилися престоли, зникали держави і народи, а Папство стоїть непохитно і до кінця світу не буде хвилини, щоб у Церкві не було Папи.
Римського єпископа називаємо Папою або Святійшим Отцем, а також Його Святістю, Отцем Християнства або Намісником (заступником) Христа.

Наслідника св. Петра називають також Найблаженнішим Отцем, Папою римським (бо мешкає в Римі), а Церкву, якою він керує, — римо-католицькою Церквою.
Папа римський посідає найвищу владу серед усіх єпископів, йому належить найважливіша роль у керівництві усією Церквою (Соб. Ват. 4, 3).

Папа є найвищим архієреєм і князем серед єпископів (св. Берн.). Посідаючи своє високе становище, Папа бере собі нове ім'я (ім'я когось із своїх попередників, крім імені Петра). Символами папської влади є тіара (єпископська митра), прикрашена потрійною короною (вона символізує його потрійний уряд-учительський, священичий і пастирський), жезл, увінчаний потрійним хрестом, і біла шовкова реверенда.

Чолобитню складається Папі, цілуючи йому ноги, бо, як сказав Св. Павло: "Які гарні ноги тих, що благовістять добро!" (Рим. 10, 15). Папі належить найвища влада в Церкві. Як "учитель усіх християн" (Соб. Ват.), як "Пастир всіх овець і пастирів", Папа наділений найвищою суддівською владою (юрисдикцією) щодо навчання віри та звичаїв, а також щодо карності і керівництва усією Церквою, тобто має владу над кожною окремою Церквою, над кожним окремим єпископом і душпастирем. Може призначати єпископів і усувати їх з посади, може скликати собори, встановлювати і розпускати монаші чини, посилати місіонерів, надавати привілеї і диспензи і т. д. Папа має також начальну контролюючу владу — єпископи зобов'язані час від часу звітувати перед ним про справи у довірених їм єпархіях. Як "найвищий суддя усіх вірних" Папа має право оголошувати остаточні вироки у всіх церковних спорах.

Папі підлягають кардинали.

Кардинали, представники різних народностей, мають право після смерті Папи вибрати нового. Вони мають титул "Еміненцій", а їх відзнакою є червоний капелюх і пурпуровий плащ (він означає, що кардинали щохвилини повинні бути готовими віддати свою кров за Ісуса Христа). Кардинали входять у законодавчі і виконавчі органи Конгрегацію цензури книжок, Конгрегацію уділювання відпустів, досліджування мощів, Конгрегацію обрядів, управи місій і т. п.).
Від початку існування Церкви по сьогодні керувало Церквою близько 260 пап.

Протягом перших п'яти століть (до 540) р.) було близько 60 пап і всіх їх Церква вшановує як святих — 33 з них померли смертю мучеників. Пій IX керував Церквою 32 роки, Лев XIII — 25 років. Інші папи перебували на папському престолі коротше (св. Петро керував Церквою 33 роки).

Серед пап було 195 італійців, 15 французів, 14 греків, 8 сірійців, 9 німців, 5 іспанців, 2 африканці. Найчастіше папи обирали для себе ім'я Іван (23 рази), Григорій (16), Климентій (15), Бенедикт (14), Інокентій і Лев (13), Стефан і Пій (10), Урбан, Боніфатій і Олександр (8). На жаль, серед усіх пап траплялися і такі (їх було 11), які не відповідали своїй високій місії.


З Католицького Катехизму.


П. С. Для кращого роз*яснення, щоб домислів поменшало. Просто дехто з іновірців вирішив чомусь відмежувати духовну суть папства як такого від первісного Божого задуму http://forum.ugcc.org.ua/viewtopic.php?t=1329

[andrivovk]

Іван павло2 у цифрах
Папа Іван Павло2 прожив 85 років-сума цих цифр=13.
Папа помер 02.04.2005-сума цих цифр=13.
Папа помер о 21 год.37хв.-сума цих цифр=13.
Помер на 13 тижні року.
Остання дата заповіту-17.03.2000:1+7+3+2=13.
Народився 18.05.1920,після замаху чудов вижив-вдруге народився (1+8+5+1+9+2=26/2=13).
13+13=26-26 років на Апостольському Престолі(16.10.1978-02.04.2005).
Кількість днів понтифікату-від 16.10.1978 до 02.04.2005=9665,сума цифр:9+6+6+5=26(13+13).
Папа жив (від 18.05.1920 до 02.04.2005) рівно 31 тисячу днів.Якщо переставити цифри місцями,отримаємо 13-ку.
13-це Маріїне число.Саме 13-го Матір Божа об'явилася трьом дітям у Фатімі.
13 травня 1981 року Папу було поранено,врятувала його Матір Божа.
13-го Папа вперше попав до лікарні.
13-го померла сестра Луція-остання з-поміж трьох дітей,яким об'явилася Матір Божа.
13-го (04.1929 р.) померла мати Папи (Емілія Качоровська),яка народилася 26(13+13).03.1884р.
Батько Папи,якого як і сина звали Кароль,помер 18.02.1941 р.(сума цифр 26=13+13).
Ось такі підрахунки зробив пан Здіслав з Варшави й оприлюднив їх на одному сайті.Що це?Випадковість?Збіг обставин?Чи певний знак?

Газета "Арка" число 16,серпень 2006 року

[samael]

Відразу згадав фільм: The Number 23

[vitalko]

Відразу згадав фільм: The Number 23

Ех... випередили ви мене.....

[Kaktus]

Цитата з "Католицького Катехизму" відображає колишню теологію папства, вже неактуальну в часи екуменізму. Тепер ми достеменно знаємо, що св. Петро не був римським єпископом, а папу не визнавали главою всієї Церкви, а тільки єпископом Римської, першим серед рівних, який мав першість честі. Взагалі, влада церковна докорінно відрізняється від світської, бо має харизматичний характер.

[о.Олег]

Цитата з "Католицького Катехизму" відображає колишню теологію папства, вже неактуальну в часи екуменізму. Тепер ми достеменно знаємо, що св. Петро не був римським єпископом, а папу не визнавали главою всієї Церкви, а тільки єпископом Римської, першим серед рівних, який мав першість честі. Взагалі, влада церковна докорінно відрізняється від світської, бо має харизматичний характер.

останнє - без сумнівів так - харизма; стосовно ж "достеменно" - цитати в студію як і подайте, якщо можна, визначення "першості честі".

[o.Mykil]

Цитата з "Католицького Катехизму" відображає колишню теологію папства

А якщо брати біблійно? То що теперішній Вселенський Архиєрей в усний спосіб після смерті колишнього понтифіка Івана Павла II почав себе начебто більше називати саме єпископом Рима, ніж Папою, з метою покращення міжконфесійного діалогу, зокрема з різними Правосланими Церквами, але документально нічого не змінилося. Суть та сама, бо вона найперше базується на св. Писанні та Переданні Вселенської Христової Церкви, закорінившись міцно, не в людських планах, а саме у предвічному задумі Всевишнього у відношенні до Його святої Церкви. Імхо.

[romanm]

-----------------------------------редаговано автором--------------------------------------------------------------

[о.Олег]

дуже прошу вживати більш коректні слова/вирази; не ображайте опонента
пане Романе: дуже прошу - відредагуйте своє повідомлення, якщо Ваша ласка

[o.Mykil]

Та й у правилах форуму начебто наголошується, щоб уникати жаргонних слів тощо...

[romanm]

Та й у правилах форуму начебто наголошується, щоб уникати жаргонних слів тощо...

Отченьку! Змилуйтеся. Нісенітниця - Брєдятина. От і все. Які ж тут жаргонізми ?

Нісенітниця:бессмыслица, нелепость, несуразица, несуразность, вздор; небылица http://o-db.ru/ru/dictionary/ukrainian_ ... nicya.html


Бред (лат. Delirium) — совокупность идей и представлений, умозаключение, возникшее не посредством обработки поступивших сведений и не корректируемое поступающими сведениями.....posting.php?mode=quote&f=3&p=18725

Чи Ви рахуєте що вищевказані дописи претендують ні іншу характеристику? Чи критика допису = критика особи?

Тепер ми достеменно знаємо, що св. Петро не був римським єпископом, а папу не визнавали главою всієї Церкви, а тільки єпископом Римської.....

пишучи це, дописувач вкурсі хоча би про прості речі?
1. Папа, якйого не називай,чи Папа,чи єпископ Риму,є і БУВ головою ВСЕЛЕНСЬКОЇ - усіх Церков, подобається це комусь чи ні. Для цього вистачило б хоча би прочитати висловлювання папських легатів на Халкедонському соборі, яке ми тут вже приводили. Це показує що Папа був єпископом тільки Римської Церкви? Тоді чому ж Імператор і патиріарх Кнст.прохають Папу надати привілеї імператорській столиці? Чому самі цього не зробили, якщо Папа взагалі не грає ніякої ролі?

2. ПЕРЛ про Петра, якого не було в РИмі. ПЕРЛ конкретний. Чи дописувач знає щосьпро дослідження Кумранського Євангелія від Марка 7Q5? Чи може дослідження Гуардуччі про залишки ап. Петра на Ватикані вже виявилися розкритиковані і показано повну історичну недійсність? Мовчу вже про Климента Олександрійського.

Ще раз, я не критикую ОСОБУ, бо я не ліпший. КРИТИКУЮ допис. ОТ і все.

[Ігор Куліковський]

Іван павло2 у цифрах
Папа Іван Павло2 прожив 85 років-сума цих цифр=13.
Папа помер 02.04.2005-сума цих цифр=13.
Папа помер о 21 год.37хв.-сума цих цифр=13.
Помер на 13 тижні року.
Остання дата заповіту-17.03.2000:1+7+3+2=13.
Народився 18.05.1920,після замаху чудов вижив-вдруге народився (1+8+5+1+9+2=26/2=13).
13+13=26-26 років на Апостольському Престолі(16.10.1978-02.04.2005).
Кількість днів понтифікату-від 16.10.1978 до 02.04.2005=9665,сума цифр:9+6+6+5=26(13+13).
Папа жив (від 18.05.1920 до 02.04.2005) рівно 31 тисячу днів.Якщо переставити цифри місцями,отримаємо 13-ку.
13-це Маріїне число.Саме 13-го Матір Божа об'явилася трьом дітям у Фатімі.
13 травня 1981 року Папу було поранено,врятувала його Матір Божа.
13-го Папа вперше попав до лікарні.
13-го померла сестра Луція-остання з-поміж трьох дітей,яким об'явилася Матір Божа.
13-го (04.1929 р.) померла мати Папи (Емілія Качоровська),яка народилася 26(13+13).03.1884р.
Батько Папи,якого як і сина звали Кароль,помер 18.02.1941 р.(сума цифр 26=13+13).
Ось такі підрахунки зробив пан Здіслав з Варшави й оприлюднив їх на одному сайті.Що це?Випадковість?Збіг обставин?Чи певний знак?

Газета "Арка" число 16,серпень 2006 року

А відколи християни вірять у нумерологію ?
Можливо я помиляюся але саме так це виглядає....

[о.Олег]

А відколи християни вірять у нумерологію ?
Можливо я помиляюся але саме так це виглядає....

нажаль - зачаровують цифри і християн...

[Kaktus]

А якщо брати біблійно? То що теперішній Вселенський Архиєрей в усний спосіб після смерті колишнього понтифіка Івана Павла II почав себе начебто більше називати саме єпископом Рима, ніж Папою, з метою покращення міжконфесійного діалогу, зокрема з різними Правосланими Церквами, але документально нічого не змінилося. Суть та сама, бо вона найперше базується на св. Писанні та Переданні Вселенської Христової Церкви, закорінившись міцно, не в людських планах, а саме у предвічному задумі Всевишнього у відношенні до Його святої Церкви.

По-перше, "папа" є титулом не тільки римського єпископа, а принаймні ще й александрійського. Тому називання себе папою ще нічого не означає - воно не містить претензії на примат. По-друге, сьогоднішнє вчення про примат, сформульоване 1-им Ватиканським собором 1870 р., явно не відповідає Біблії та Переданню. Адже в НЗ немає ні слова ні про непомильність, ні про юрисдикційний примат папи, а твори отців Церкви показують, що біблійні місця, які пізніше були інтерпретовані на Заході тенденційно, первісно інтерпретувалися отцями Церкви в іншому значенні. Яка мова може бути про непомильність римського єпископа, якщо папа Гонорій був засуджений 6-им Вселенським собором, бо він "не очистив цю апостольську Церкву вченням апостольського передання (qui hanc apostolicam Ecclesiam non apostolicae traditionis doctrina lustravit), а намагався, несвятою зрадою зруйнувати непорочну віру (sed profana proditione immaculatam fidem subvertere conatus est)" ? І хто може ще вірувати в юрисдикційний примат після того, як 5-ий Вселенський собор прийняв свої рішення без участі впертого папи ВІґілія, а імператор Юстиніан ледве змусив його прийняти рішення Вселенського Собору, котрі й тепер є чинними ?

[Kaktus]

1. Папа, якйого не називай,чи Папа,чи єпископ Риму,є і БУВ головою ВСЕЛЕНСЬКОЇ - усіх Церков, подобається це комусь чи ні. Для цього вистачило б хоча би прочитати висловлювання папських легатів на Халкедонському соборі, яке ми тут вже приводили. Це показує що Папа був єпископом тільки Римської Церкви? Тоді чому ж Імператор і патиріарх Кнст.прохають Папу надати привілеї імператорській столиці? Чому самі цього не зробили, якщо Папа взагалі не грає ніякої ролі?

2. ПЕРЛ про Петра, якого не було в РИмі. ПЕРЛ конкретний. Чи дописувач знає щосьпро дослідження Кумранського Євангелія від Марка 7Q5? Чи може дослідження Гуардуччі про залишки ап. Петра на Ватикані вже виявилися розкритиковані і показано повну історичну недійсність? Мовчу вже про Климента Олександрійського.

Голова Церкви є один, і це - Христос, а не папа, бо інакше Церква була б двоголовим чудовиськом. Висловлювання легатів на Халкидонському соборі відображають римські претензії, а не еклезіологічну реальність тих часів. Як би імератор і патріарх не "просили" папу, а 28-ий канон собор прийняв усе-таки сам, усупереч волі папи й легатів - MOD: двозначна приказка, яка може означати неповагу до Католицької Церкви, видалена модератором. Дописувачу Kaktus виноситься попередження.
Перебування св. Петра в Римі ніхто й не заперечує, це - давно доведена істина.

[о.Олег]

Слава Ісусу Христу!

Голова Церкви є один, і це - Христос, а не папа, бо інакше Церква була б двоголовим чудовиськом.

Голова Церкви Христос. Папа не претендує на місце Глави Церкви - Христа чи на рівність Христу. Небезпеки двоголівства немає

Висловлювання легатів на Халкидонському соборі відображають римські претензії, а не еклезіологічну реальність тих часів. Як би імератор і патріарх не "просили" папу, а 28-ий канон собор прийняв усе-таки сам, усупереч волі папи й легатів - MOD: двозначна приказка, яка може означати неповагу до Католицької Церкви видалена модератором. Дописувачу Kaktus виноситься попередження.

навпаки: прийняття 28-го канону якраз і суперечить еклезіології тих часів. Навіть, якщо не брати до уваги Папу.

Перебування св. Петра в Римі ніхто й не заперечує, це - давно доведена істина.

йшлося не проце, наскільки розумію, а про потребу пояснити Ваше твердження: "Тепер ми достеменно знаємо, що св. Петро не був римським єпископом, а папу не визнавали главою всієї Церкви, а тільки єпископом Римської, першим серед рівних, який мав першість честі." Прошу не зводити питання до кепкування над опонентом.

[ієром. Діонисій]

Яка мова може бути про непомильність римського єпископа...

Можливо п. Кактусу потрібно вже дати попередження за нехтування правилами форуму, зокрема 2,20?

ІІ Ватиканський Собор, Догматична конституція про Церкву «Світло народів»
25. <…> «Силою свого уряду втішається непомильністю Римський Архиєрей, Голова колегії єпископів, коли, як найвищий пастир і учитель всіх християн, що утверджує братів своїх у вірі (пор. Лк 22,32), проголошує науку про віру і мораль остаточним актом. Тим то його вирішення самі з себе, а не тільки за згодою Церкви, є слушно незмінні, тому що вони були проголошені під натхненням Святого Духа, обіцяним йому в святому Петрі; тому жодне з них не потребує якогось потвердження від інших, та не дозволяє на жодний відклик до іншого суду. Тоді бо Римський Архиєрей навчає не як приватна особа, але як найвищий учитель цілої Церкви, в якому зокрема є дар непомильности самої Церкви, викладає і зберігає науку католицької віри...»

Кодекс канонів Східних Церков, Рим 1993
Кан. 597 — § 1. Непомильністю у навчанні відзначається з огляду на свій уряд Римський Архієрей, коли, як найвищий Пастир і Учитель усіх вірних, до якого належить утверджувати своїх братів у вірі, в остаточний спосіб проголошує науку, яка стає обов’язковою у справах віри і звичаїв.
§ 2. Непомильністю у навчанні відзначається також Колегія Єпископів, коли Єпископи виконують учительський уряд зібрані на Вселенському Соборі; вони як учителі й судді віри і звичаїв проголошують в остаточний спосіб для всієї Церкви науку, якої слід дотримуватись у справах віри і звичаїв, або коли, розпорошені по світу, зберігаючи зв’язок спільности між собою і наступником святого Петра, навчаючи разом з цим же Римським Архієреєм автентично в справах віри і звичаїв, виражають одностайність у тому, що щось треба прийняти як остаточно зобов’язуюче.
§ 3. Тільки тоді слід вважати якусь науку за непомильно визначену, коли це виразно стверджено.

[samael]

Можливо п. Кактусу потрібно вже дати попередження за нехтування правилами форуму, зокрема 2,20?

Вчора отримав 3 попередження, а потім і бан на 1 місяць за порушення правил!

[romanm]

Як би імератор і патріарх не "просили" папу, а 28-ий канон собор прийняв усе-таки сам, усупереч волі папи й легатів

І? Папа ясно говорить, що підтверджує уі правила собору, крім цього. Тепер скажіть мені, яким чином признавалися соборні діяння, Папа мав ставити підпис, чи це не було обов язковим? Хоча п. Кактус забанений, ставлю це питання, щоби і інші мали змогу розібратися з цим.

[Kaktus]

Папа ясно говорить, що підтверджує уі правила собору, крім цього. Тепер скажіть мені, яким чином признавалися соборні діяння, Папа мав ставити підпис, чи це не було обов язковим?

Для визнання рішень Вселенського собору згода папи була дуже бажаною, але не абсолютно необхідною - така була позиція Сходу. Почитайте наприклад про відносини між 5-им Вселенським собором і папою Віґілієм - папа не хотів особисто брати участі в соборі, хоча й був на той час у Константинополі, довго не хотів визнавати його рішень, але це не надто хвилювало отців собору, котрі навіть заявили, що цим самим він сам виключає себе з Церкви.

[о.Олег]

Слава Ісусу Христу!

Папа ясно говорить, що підтверджує уі правила собору, крім цього. Тепер скажіть мені, яким чином признавалися соборні діяння, Папа мав ставити підпис, чи це не було обов язковим?

Для визнання рішень Вселенського собору згода папи була дуже бажаною, але не абсолютно необхідною - така була позиція Сходу.

насправді потрібно для об`єктивності наголосити, що навіть якщо припустити існування такої "позиції Сходу", то слід пам`ятати, що ця позиція зумовлюється підпорядкуванням Церкви Імператору - амбіції Імператора керувати Церквою.

Почитайте наприклад про відносини між 5-им Вселенським собором і папою Віґілієм - папа не хотів особисто брати участі в соборі, хоча й був на той час у Константинополі, довго не хотів визнавати його рішень, але це не надто хвилювало отців собору, котрі навіть заявили, що цим самим він сам виключає себе з Церкви.

чому ж Ви так некритично приймаєте з подання заангажованими істориками?

Ви пробували розібратися з тим, як відбувались події?
Нажаль, переважно ця тема подається в антикатолицькому упередженому викривлені, тому спробую пояснити - це саме той приклад підчинення Сходу Імператорові Юстиніанові, що у намаганнях подолати монофізитський розкол, принуджував Церкву посмертно анафемствувати двох учасників Халкедонського Собору (Теодорит та Іва), а також Теодора Мопсуєтського (вчителя Йоана Золотоустого ). Останнього таки викляли, а от учасників Халкедону Папа відстояв!
ось як про це пише, наприклад, католицький історик Дмитро Лялін (мій недослівний переклад):

Єпископів Імператор заставив підписати засудження (особисте посмертне засудження, а не просто засудження єресі) єпископів Теодорита, Іва та Теодора, а от Патріарх Міна спочатку відмовився підписувати взагалі, а тоді якраз і ставить умову, що підпише лише за умови, якщо затвердження буде і від Папи Віґілія, інакше свій підпис відкличе. На тих же умовах підписувалися й інші Патріархи. Одночасно вони проінформували Папу, що підписували не з доброї волі, а західні (що не були настільки загрожені з боку Імператора) єпископи і єпископи Африки підписати відмовилися взагалі, що поставило їх поза законами Імперії.
Щоб залагодити конфлікт, Імператор викликав у Царгород Папу і той в 547 році прибув у Константинополь і відлучив від Церкви +Міну, що піддався тискові. Треба розуміти: Папа виступав проти втручання світської влади в справи віри, а не в захист єресі. Окрім того, що сумнівні висловлювання Теодорита, Іва та Теодора були гідні осуду, основна проблема була у тому, що засудження їхніх поглядів ставило під сумнів рішення Халкедону (учасниками якого вони були), тому після 4 місяців дослідження справи, Папа вирішив зняти кару з +Міни і підписатися під документом, але перед цим мали бути додані відповідні (видані 548 рік) роз`яснення: цим рішенням не ставиться під сумнів Халкедонський Собор, а лише засуджуються єретичні висловлювання трьох названих єпископів.
Допоки велись перемовини, в Церкві зросла напруга між прихильниками і противниками видання цього документу настільки, що назріла необхідність скликати Собор. За домовленістю між Папою і Імператором, засудження названих єпископів відклали і домовилися, що піднімати цього питання до Собору не будуть. Однак як тільки прибули єпископи з Африки, їх принуджували (Аскіда - також проблематичний чоловік (орігеніст), призначений Імператором на Архієпископа Кесарії Кападокійської) підписатися під тим злощасним документом.
Папа виступив проти і його підтримали багато єпископів, за що і поплатилися: Александрійського Патріарха анатемствував Аскіда, на що Папа відповів анатематизмами на Аскіду... В результаті Імператор наказав схопити Папу, що з 13 єпископами заховався в храмі. Солдатам справитись з Папою не дав натовп і Імператор обманом заставив Папу Віргілія вийти і замкнув його під домашній арешт. Папа врешті втік і заховався в Халкидоні. Імператор посилав на перемовини до Папи і вже згадуваного Архиєпископа Аскіду, і Патріарха Міну та інших. Натомість Папа вимагав провести Собор в Італії за присутності рівної кількості єпископів Заходу і Сходу. Імператор не погоджується, але обіцяв збільшити кількість представників Африки (правда так і не дотримав слова). Нарешті Юстиніан ініціює почати Собор без Папи, час від часу надсилаючи до Папи послів з запрошенням приїхати на Собор, а Папа в щирість Імператора не вірить, його підірване здоров`я погіршується і він лише обіцяє прислати на Собор своє підсумовуюче рішення.
Таке рішення є написане, але Імператор не дає його зачитати, натомість, обманюючи Собор, дає зачитати попередній (548 року, нагадаю, що між часом написання того листа і його зачитанням пройшло з 5 років і всі описані події) лист в якості згоди Папи. Обманутий Собор засуджує Теодора Мопсуетського і єретичні висловлювання (а не особисто!, чого домагався Імператор) учасників Халкедонського Собору Теодорита та Іва.
Хворого Папу в Рим не відпускають, Імператор заставляє Собор засудити рішення Папи не брати участі в Соборі і його разом з іншими єпископами відправляють на заслання. Через те, що на документах Собору підпису Папа не ставив, частина Церкви відмовляється визнавати його рішення (Аквілейський Патріархат повернувся після цих подій у лоно Церкви аж за 150 років). Щоб побороти цей стан, в 553 році папа таки ставить свій підпис, Імператор відпускає його в Рим, по дорозі Папа помирає.

Отака історія і я грішний на знаю, що спільного це має з Вашим "не хотів", "отців Собору не хвилювало"... Дуже навіть хвилювало, а Папа 7 років протистояв світській владі зі Святим і благовірним Імператором Юстиніаном на чолі...
Вся ця історія якраз і ілюструє незаангажованому історикові, що неправдивою є теза авторів, які пишуть, нібито "Собор скинув Папу Віргілія" чи що "мало хвилювала присутність чи, навіть, непідписання Соборових документів". Не мав Собор влади над Папою і підпис Папи під Соборовим рішенням мав для Церкви вирішальне значення.

[Kaktus]

ця позиція зумовлюється підпорядкуванням Церкви Імператору - амбіції Імператора керувати Церквою.

Не тільки. Як це не парадоксально звучить, основною опорою римського примату на Сході часто були саме імператори - з політичних причин. Вони або мріяли про відновлення своєї влади на Заході, для чого надіялися опертися на пап, або після Схизми потребували унії з метою отримати військову допомогу, щоб стримати натиск турків. Наприклад, в 13-му столітті Михайло Палеолог пробував ввести унію насильством, але навіть тортури не зламали спротиву унії збоку духовенства і передусім монахів.
Позиція 5-го Вселенського собору збігалася з позицією Юстиніана, але вона скоріш усього була б аналогічною і без імператора. Цей не був принциповим противником римського примату, радше навпаки, але в тій ситуації він розсудив, що папа помилявся, і історія показала, що Юстиніан мав рацію - перемогла богословська позиція собору, яка пізніше, після великого спротиву (особливо в Північній Італії)була перейнята і на всьому Заході. Юстиніан виявився кращим богословом, ніж папа Віґілій - недарма ми й тепер співаємо деякі з його творів у нашій Літургії - "Єдинородний Сину..." є твором великого імператора-богослова.

[Kaktus]

Нажаль, переважно ця тема подається в антикатолицькому упередженому викривлені, тому спробую пояснити ... ось як про це пише, наприклад, католицький історик Дмитро Лялін

Мене не дивує ця католицька інтерпретація, натомість православні автори інтерпретують переважно трохи інакше. Думаю, Ваша аргументація була б переконливішою з цитат православних істориків Церкви.

[Олюнька]

Мене не дивує ця католицька інтерпретація, натомість православні автори інтерпретують переважно трохи інакше. Думаю, Ваша аргументація була б переконливішою з цитат православних істориків Церкви.

Та ніякі цитати вам не допоможуть, якщо ви наперед налаштовані на те, що є "католицька інтерпретація" і "православна правда"

Маєте цитати православного історика:

Поставив в начале своего правления в основу церковной политики сближение с Римом, Юстиниан должен был выступать защитником Халкидонского собора, против которого были непримиримо настроены восточные провинции. Римский престол пользовался при нем наивысшим церковным авторитетом. В своих письмах к римскому епископу Юстиниан называл его "папой", "папой римским", "апостольским отцом", "папой и патриархом" и т. д., причем титул "папа" прилагался исключительно к римскому епископу. В одном послании император называет папу "главой всех святых церквей" (caput omnium sanctarum ecclesiarum) и в одной из своих новелл определенно говорит, что "блаженнейший архиепископ Константинополя, Нового Рима, занимает второе место после святейшего апостольского престола Старого Рима"

і ще

В последние годы своей жизни Юстиниан все решительнее склонялся на сторону монофизитов. Несогласные с ним епископы отправлялись в ссылку.

http://www.byzantium.ru/historys.php?id=33

[о.Олег]

Нажаль, переважно ця тема подається в антикатолицькому упередженому викривлені, тому спробую пояснити ... ось як про це пише, наприклад, католицький історик Дмитро Лялін

Мене не дивує ця католицька інтерпретація, натомість православні автори інтерпретують переважно трохи інакше. Думаю, Ваша аргументація була б переконливішою з цитат православних істориків Церкви.

цитований мною грішним автор базується на літературі:

Деяния Вселенских Соборов
П. Гурьев "Феодор епископ г. Мопсуесты", Москва, 1890
Н. Глубоковский "Бл. Феодорит, епископ кирский"
Migne PL, т. 67
Mansi, т. IX
Harduin, т. III
Карташов "Вселенские Соборы".
А. Доброклонский "Факунд гермионский в защиту 3-х глав", М., 1889
Galland. Biblioth. Patrum. т. XI

Та тут і Олюнька привела православних авторів... Нажаль, проправославні історики забувають про істиний перебіг подій в користь нелюбові до КЦ. Та і приписувати Юстиніанові авторство "Єдинородний Сину" сумнівно...

[Kaktus]

подайте, якщо можна, визначення "першості честі".

Першість честі – це примат римського папи в Церкві, визнаний за ним Вселенськими соборами (2-им і особливо 4-им). 28-ий канон Халкидонського собору 451 р. пов’язує привілеї Риму з тим, що це місто було столицею імперії. Цей канон говорить про те, що першість честі виявляється у праві висвячувати митрополитів у границях власного патріархату. Вона не містить ні юрисдикційного примату – права папи, вмішуватися у внутрішні справи інших патріархатів, ні вчення про непомильність папи.

Ось як описує події, пов’язані з 5-им Вселенським Собором і роллю папи Віґілія, найзнаменитіший німецький католицький історик Церкви Губерт Єдін (Handbuch der Kirchengeschichte). Нехай читачі самі зроблять власні висновки (переклад мій власний).:
«537 р. на папський престол у Римі зійшов Віґілій, чоловік, роль якого при низложенні його попередника Белізаром дала привід до сумнівів, і який, здається, завжди мав щодо візантійського уряду щось таке наче нечисту совість. Тепер Юстиніан ради простоти викликав його до Константинополя і вже тут, куди він прибув 547 р., йому офіційно був поданий новий документ для підпису. Поведінка папи тепер і в наступний час навряд чи потребує коментаря. Назвати її слабкою і безцільною означає вжити мя’кі вирази. Спочатку все розпочалося багатообіцяюче. Як і його апокрісарії, він також відмовив Мені в сопричасті, якому, очевидно після запевнення, що він зможе забрати свою згоду, вже не вдалося поговорити. Мена відомстив тим, що він уже не згадував папу в Літургії. А Юстиніан застосовував усі можливі засоби тиску, щоб спонукати папу до поступки. Тому Віґілій на протязі 547 р. знову відновив сопричастя з Меною, і в квітні 548 р. видав свій знаменитий «Юдікатум», у якому він, якщо й не без обмежень, здав Трьох Глав. Хвилювання про цю поступку папи зросло надзвичайно й охопило навіть безпосереднє оточення. Врешті-решт, Віґілій був змушений екскомунікувати навіть цілий ряд дияконів, які прибули з ним із Риму до Константинополя, щоб оборонитися від неприємної критики. Зате сам він був екскомунікований синодом африканських єпископів. Ситуація небезпечно загострилася для папи передусім на Заході, так що він нарешті звелів оголосити, що був спонуканий до оприлюднення Юдікатуму нечистими засобами. Юстиніан на хвилю поступився і погодився на те, щоб папа відклав Юдікатум із запевненням, що справа повинна бути вирішена на соборі. Звичайно, він отримав для цього від папи письмове, завірене присягою запевнення, що той буде посильно співпрацювати над засудженням Трьох Глав і не розпочинатиме нічого, не домовляючись із Юстиніаном – тотальна здача папи, яка, звичайно, трималася в таємниці. Собор заставляв на себе почекати; єпископи, появу яких цінував двір, не прибували, а інших бажано було тримати якомога подалі від столиці. Тому для Аскіди неважко було, спонукати тепер імператора до того, щоб той декретом із 13 анафематизмами урочисто засудив Трьох Глав (липень 551 р.). Аскіда сам зголосився подати декрет папі; однак тепер папа, напевно під тиском західних єпископів, поставив вимогу відмінити едикт і пригрозив Аскіді та патріархові Мені анафемою. Водночас він вважав за необхідне, після цього нападу податися в безпеку і шукаючи прибіжища втік із свого мотелю Domus Placidiae в церкву св. Петра у палаці Гормізди, де він офіційно здійснив анафему проти Аскіди. Юстиніан пробував витягнути папу з азилю силою поліції, але Віґілій опирався буквально руками й ногами. Аж тоді, коли імператор гарантував його особисту свободу, він дав спонукати себе до того, щоб повернутися до Domus Placidiae. Але тому, що Юстиніан не додержався своєї обіцянки, а обходився з папою як із полоненим, він утік вдруге, тепер через Пропонт у соборну церкву святої Евфимії у Халкидоні. Знову збоку імператора були всякі можливі запевнення, що чергувалися з грубостями й актами насильства. Навіть Белізарові не вдалося спонукати папу до повернення. Тут Віґілій оприлюднив енцикліку, в якій він намагався оправдати свою поведінку та оголошував низложення Аскіди. Прихильникам папи навіть вдалося публічно прибити у різних місцях анафематизаційні булли проти Мени й Аскіди. Здавалося, що йде до остаточного розриву; однак Юстиніан не хотів, щоб дійшло до цього. Він спонукав Мену й Аскіду вибачитися в папи, і цей повернувся назад до Константинополя. Скоро по тому (серпень 552 р.) Мена помер, і новий патріарх Евтихій з самого початку заявив про свою лояльність до папи. Тепер остаточно дійшли згоди, щоб довірити останнє рішення соборові. Послідували важкі перемовини щодо учасників собору, в яких імператор провів у життя свої власні уявлення, що мали за мету тільки засудження Трьох Глав, у такий спосіб, що в папи залишалося мало надії на те, що опозиція Заходу стане дієвою; де факто він був позбавлений усякої вирішальної влади і відповідно до цього вирішив, не брати участі в засіданнях собору. Собор – так званий 5-ий Вселенський Собор, зібрався 5-го травня 553 р. з 166 єпископів, тільки дюжина з яких представляла Захід. Також Юстиніан тримався осторонь із тактичних причин, але дав єпископам знати, що вони вже засудили Трьох Глав, підписавши імператорський едикт, що також папа засудив їх і що в принципі йдеться лише про ратифікацію цих рішень. Собор намагався спонукати папу до участі, але Віґілій обмежився тим, що пообіцяв офіційну заяву. Свою участь у соборі він, як і до того, робив залежною від сильнішої участі єпископів Заходу в соборі. Собор перейшов до порядку дня і розпочав підготовку до засудження Трьох Глав. У цьому моменті, 14-го травня, папа Віґілій оприлюднив «Констітутум», який він підписав разом із дев’ятьма італійськими єпископами, двома з Африки й одним з Іллирії та трьома з Малої Азії. Віґілій «силою апостольського авторитету» засудив 60 речень з творів Теодора Мопсуестійського, однак вперто відмовився анафематизувати Теодорета чи автора листа Іби, бо цим самим були б поставлені під питання халкидонські рішення. Констітутум забороняв всяку полеміку проти Трьох Глав, яка виходила б поза цей декрет. Хоча імператор і відмовився, взагалі приймати Констітутум, однак його зміст став відомим. Тому імператор побіг у публічність. Він роздав отцям собору зв’язку актів з листами папи, в яких той захищав свій Юдікатум, і передусім протокол його присяги з 550 р. На це отці собору вичеркнули ім’я папи з диптихів, не екскомунікуючи його. Авторитет Апостольського Престолу як такого не повинен був заторкуватися.
2-го червня 553 р. нарешті на останньому засіданні, собор у 14 анафематизмах, котрі були запозичені з декрету Юстиніана, в усій формі здійснив засудження Трьох Глав. … Після того, як усе було так «врегульоване», імператор висунув вимогу перед усіма єпископами, які не брали участі в соборі, щоб ті поставили підписи під рішеннями. На Сході були тільки незначні труднощі. … Важливішою була позиція папи. Рим, з 552 р. знову міцно у візантійських руках, нагально вимагав повернення свого єпископа. Юстиніан поставив перед папою вимогу, як аванс визнати засудження Трьох Глав. Знову папа поступився і 8-го грудня висловив засудження. 23-го березня 554 р. вийшов новий Констітутум папи, в якому він заперечив автентичність листа Іби та його оправдання Халкидонським собором.»

[romanm]

.

28-ий канон Халкидонського собору 451 р. пов’язує привілеї Риму з тим, що це місто було столицею імперії.

Цей канон не визнаний КЦ. Та, що не підходить тут як аргумент.

[Cardinal]

Шановний Кактусе! Святіший Отець є видими Главою невидимого тіла, тобто - Церкви тут на землі, а Ісус Христос є Главою Церкви! Ніхто з Католиків цього не заперечує! А провославні спекулянти на цьому спекулюють!

З цього всього, що Ви пишете випливає, що Христос помилявся коли казав апостолу Петру, що буде будувати на ньому Свою Церкву!

[Cardinal]

„Ти Петро, скеля, і на цій скелі збудую Церкву мою, і ворота пекельні її не подолають” (Мт 16, 18-19) Кактесе! Вам тут щось не є незрозумілого???

Петро - Папа
"Церкву мою" - Католицька

Також можу Вас навести цитати за першенство Петра!

Одним словом: Папа - живий Апостол!!! Єпископ Риму!

Православні самі це розуміють називаючи Константинопіль 2 Римом, а Москву 3-тім!!!

[romanm]

Отче, тут це не має сенсу. Бо якщо чоловік вчитьсяв католицькому закладі, то такі прості речі повинен знати. Якщо - ні, тоді інша тема. Щодо того що нам тут цитують 28 правило. То це повна нісенітниця. Якщо самі православні його не виконують. Вони признають першість Риму? Тобто самі ПЦ потрапляють під заборону не виконуючи це правило.


Щодо Папи- апостола.. Вам скажуть, що кожен єпископ наслідник апостолів іт.д. От тільки якщо пішла така тема і цитуємо 2ВС, то прочитайте і це Conc. Vat. II, Lumen Gentium, 22. Щодо Папиі його влади як вчить КЦ.
MOD: червоним - виправлення модератора. Тема важлива і варта її серйозно описувати