...Після наказу гетьмана Павла Скоропадського про заснування Української академії наук, 27 листопада 1918 року було обрано її першого президента – Володимира Вернадського. Цього ж дня в родині професора Київського політехнічного інституту Євгена Патона народився син Борис. У 1962-му йому випала доля очолити Академію і вже 48 років поспіль стверджувати дієздатність найвищої наукової організації країни (“Вам добре – у вас є Патон”, - почула я у відповідь на своє запитання про справи насущні в російській науці від тамтешнього вченого...).

Про Академію в переддень її дня народження, про науку в Україні і про людину в науці говоримо з президентом Національної академії наук України, видатним вченим у галузі зварювання, металургії і технології матеріалів, матеріалознавства, академіком НАН України, двічі Героєм Соціалістичної Праці, першим у незалежній державі Героєм України Борисом Євгеновичем ПАТОНОМ.

- Борисе Євгеновичу, Національна академія наук знову підійшла до свого дня народження - 92 роки, майже фінішна пряма до 100-рiччя. Попри кризові негаразди останніх років вона живе, працює i має гідні результати цієї роботи. Що, на Вашу думку, слугує основним рушієм (критерієм) того, що найвища наукова організація країни, образно кажучи, не зламалася, зуміла вистояти.

- Дійсно, негаразди останніх років значно вплинули на діяльність Академії. Проте не слід забувати, що наша Академія має багатий досвід подолання всіляких труднощів. Вона й створена була у важкі часи. Можна сказати, що саме з тих часів закладалися підвалини її міцності. У роки Великої Вітчизняної війни Академія також не лише збереглася, але й зробила чималий внесок у перемогу.

Так само, на наш погляд, можна оцінювати роль Академії в науковому забезпеченні становлення України як незалежної держави, у збереженні та розвитку вітчизняного науково-технічного потенціалу наприкінці минулого століття.
Значною, якщо не вирішальною, мірою це відбувалося завдяки сталим академічним традиціям, що були закладені засновником і першим президентом Української академії наук В. І. Вернадським, і, головне, потужним науковим школам, які очолювали видатні вчені та які формувалися й підтримувалися в Академії протягом усього її існування. Саме завдяки цьому Академія не лишилася і не лишається зараз на узбіччі світової науки. Хоча, звісна річ, вона потребує державної підтримки та розуміння з боку владних структур.

- В інтерв’ю газеті "Cвіт" авторитетний учений однієї з найзаможніших держав світу - Сполучених Штатів Америки - сказав: "Займатися наукою - це надзвичайно дороге задоволення". Наскільки це заняття - робити науку - виправдано для України?

- З цією заявою можна погодитися. Сучасні високотехнологічні напрями наукових досліджень потребують багато коштів, але відмовлятися від науки – це шлях до занепаду держави. Звісно, ми не в змозі отримувати зараз достатнє фінансування всіх можливих наукових досліджень. Тому дуже важливо визначити пріоритетні для України напрями розвитку науки і техніки. Це дає змогу концентрувати фінансові ресурси та інтелектуальний потенціал на вирішенні найбільш важливих завдань.

- Буваючи на засіданнях Президії Національної академії наук України, часто чую, як Ви запитуєте директорів інститутів, скільки коштів у відсотках від загального фінансування установи вдається заробляти самим. Яким, на Вашу думку, повинно бути співвідношення бюджетного i позабюджетного фінансування нашої науки?

- Ще наприкінці 80-х років минулого сторіччя співвідношення між бюджетом та надходженнями за госпдоговорами було приблизно п’ятдесят на п’ятдесят, якщо загальний обсяг фінансування брати за 100 відсотків. Десять років тому, у 2000-му, таке співвідношення вже складало 2 до 1 на користь фінансування з держбюджету. Зараз, у 2010 році, надходження до так званого спеціального фонду держбюджету, або у старій термінології – позабюджетні надходження, складають близько 19 відсотків від загального обсягу фінансування Академії. Крім того, у цих відсотках надходження за виконані госпдоговори складають трохи більше половини. Решта - надходження від оренди та господарської і виробничої діяльності тощо. Це зумовлено, в першу чергу, суттєвим зменшенням попиту вітчизняної виробничої сфери на наукові розробки.

Безумовно, не можна порівнювати можливості самостійно заробляти гроші установ відділень, наприклад, математики або літератури, мови та мистецтвознавства і установ наших відділень фізико-технічного профілю. Але в цілому по Академії співвідношення між фінансуванням із загального фонду держбюджету і так званим спеціальним фондом, або власними надходженнями, має складати, на моє глибоке переконання, саме 50 на 50 відсотків. І, головним чином, за рахунок замовлень на наукові розробки від сторонніх організацій, різноманітних грантів на дослідження й таке інше.

- Весною на Загальних зборах Академії Прем’єр-міністр Микола Азаров заявив, що з огляду на прискорений інноваційний розвиток економіки бізнес готовий фінансувати наукові проекти, які швидко (через 2-3 роки) окупляться. А чи готова Академія зробити такий прорив? І як бути з фундаментальними дослідженнями? До речі, Нобеля дають лишень за них...

- Наша Академія завжди приділяла особливу увагу доведенню наукових результатів до практичної реалізації. Ще в 1999 році декілька провідних академічних інститутів виступили ініціаторами створення в Україні перших технологічних парків. Дієвим механізмом став і започаткований в Академії з 2004 року за підтримки Кабінету Міністрів України щорічний конкурс науково-технічних проектів. Метою цих конкурсів є доведення перспективних розробок наших учених до стадії впровадження. За цей час виконано близько 380 проектів.  Важливим є й те, що роботи за проектами виконуються академічними установами разом із зацікавленими виробничими структурами, які, крім партнерського фінансування проекту, беруть на себе зобов’язання впроваджувати створений продукт або налагоджувати його серійний випуск. До речі, за цей час суттєво зросла зацікавленість закордонних інвесторів у розробках наших учених, а коло впровадження розробок значно розширилося.

Водночас слід зазначити, що існують значні проблеми, пов’язані як із виконанням науково-технічних проектів, так і з упровадженням їх результатів. Необхідність проведення затяжних тендерних процедур практично унеможливлювала виконання робіт протягом одного року, що є однією з ключових вимог конкурсу, і значно зменшила зацікавленість партнерів-інвесторів у виконанні проектів. Також до цього часу відсутній чіткий механізм передачі виконаних за бюджетні кошти робіт замовникам, у тому числі й державним установам.

Що стосується фундаментальних досліджень. Підкреслю, що всі науково-технічні проекти є завершенням цілеспрямованих фундаментальних досліджень, які проводяться в установах НАН України. Загалом же розвиток сучасних фундаментальних досліджень – головний пріоритет діяльності Академії. Важливі і перспективні практичні розробки, конкурентоспроможна нова продукція народжуються тільки на надійному науковому фундаменті.

З іншого боку, тільки створення на державному рівні сприятливих умов для того, щоб наука і практика тягнулися одна до одної, може запустити потужний двигун інновацій, який швидко рухатиме нашу економіку вперед.

- Одним з основних критеріїв виміру ефективності роботи наукового працівника є публікації результатів його досліджень у наукових журналах. Академія завжди була відома своїми науковими спеціалізованими виданнями. Чи вважаєте Ви, що наукові журнали – це дзеркало, яке відображає загальний стан наукових досліджень? Яких заходів, на Вашу думку, необхідно вжити для підвищення міжнародного престижу наукових журналів НАН України?

- Наявність опублікованих результатів досліджень є не тільки критерієм виміру ефективності роботи окремих працівників, наукових установ чи Академії загалом, а й, головне, необхідною складовою наукового процесу, своєрідною формою звітності науковців перед суспільством. Адже результати наукового пошуку в будь-яких науках, математичних, природничих чи гуманітарних, стають основою не тільки наукових статей чи монографій, а й навчальних посібників і підручників для середньої та вищої школи, енциклопедій, словників та довідників, науково-популярних видань.

Академія на сьогодні є засновником 87 наукових журналів та 40 збірників. Крім того, є ще майже сотня започаткованих нашими установами періодичних видань, часто спільно з науковими установами іншої відомчої підпорядкованості або навчальними закладами, численні збірники праць симпозіумів та конференцій. Двадцять п’ять академічних журналів виходять виключно англійською або перевидаються англійською в Україні чи за кордоном. Близько десяти журналів НАН України представлені у Філадельфійському списку, тобто для них обраховується славнозвісний імпакт-фактор. Очевидно, що така статистика нас ні в якому разі не може задовольняти.

Водночас, говорячи про наявність чи відсутність української періодики у переліку ISI чи базі даних Scopus, слід зважати, що ці бази не є універсальними, вони не надають повної і всебічної інформації. Аналіз таких баз дозволяє оцінити, як представлені видання саме у цій базі, а не яким є рейтинг науковця, установи, країни в науковому світі. Так, в ISI відсутні науки гуманітарного циклу, а Scopus тільки нещодавно створив для них окрему базу. Існують інші тематичні бази даних з окремих наук, зокрема з фізики, медицини, енергетики, де також представлені відповідні журнали НАН України.

Світова практика доводить, що успіх мають журнали, випуск яких здійснюють великі спеціалізовані видавничі компанії – Springer, Elsevier, Begell House та інші. Академія, на жаль, не має таких можливостей. Отже рівень представлення наших журналів у світових ресурсах залежить тільки від того, наскільки активною є позиція редакційної колегії кожного з них.
Необхідно залучати до роботи у редакційних колегіях і до рецензування більш широке коло зарубіжних фахівців, забезпечувати наявність на сторінках видань англомовних анотацій статей, іншої інформації щодо видання та його авторів. Абсолютно необхідним є створення англомовних постійно оновлюваних електронних сторінок періодичних видань.

Зі свого боку Академія має на меті розширення Програми підтримки журналів НАН України, за якою на сьогодні працюють 23 видання. Програма передбачає надання матеріальної допомоги журналам, що перевидаються закордонними видавцями, журналам гуманітарного профілю і журналам, спрямованим на висвітлення ролі фундаментальної науки у впровадженні інноваційних моделей розвитку в Україні.

- Сьогодні все частіше на різних урядових рівнях чуються пропозиції щодо повернення українських учених, які успішно працюють за кордоном, на батьківщину. А тут ще й ініціативи східного сусіда вражають: Росія подібну програму розробила, навіть запросила для роботи в Сколкові цьогорічних нобелівських лауреатів... Які Ваші міркування з цього приводу?

- Мабуть, годі сподіватися, що українські вчені, які успішно працюють за кордоном, будуть масово повертатися на батьківщину. Скоріше треба казати про необхідність створення в Україні таких умов праці науковця, які б не спонукали його шукати кращої долі за кордоном.

Відплив кадрів зі сфери науки обумовлений багатьма причинами. Серед них, зокрема, дуже низький у суспільстві престиж праці вченого. Це стримує приплив у науку талановитих молодих науковців, а без молоді вона не має майбутнього. Для НАН України питання поповнення та закріплення в її установах наукової молоді стоїть надзвичайно гостро.

Молодь сьогодні досить прагматична. Так, для мотивації працювати в рідній країні та розвиватися молодому вченому надзвичайно важливо бачити реальні перспективи забезпечення себе та своєї сім’ї житлом: чи то власним, чи то службовим. І це цілком зрозуміло.

Інша важлива річ - матеріально-технічна база досліджень. Учений, в тому числі молодий, так чи інакше може змиритися з невеликою заробітною платою, але не може змиритися з тим, що змушений опинятися в наперед нерівних умовах із колегами з-за кордону, реалізовуючи свої ідеї на застарілому обладнанні. В Україні, зокрема в нашій Академії, існує система цільової адресної допомоги молодим науковцям. Але вона потребує подальшого розвитку та масштабної державної підтримки.

Без вирішення згаданих та низки інших проблем варто казати не про повернення українських учених з-за кордону, а про загрозу нової хвилі еміграції науковців, перш за все молодих, до провідних країн світу. Тих, які вжили відповідних заходів щодо збільшення фінансування наукової сфери, щоб не тільки уникнути її деградації в умовах кризи, але й зробити прорив у науково-технологічному розвитку й випередити конкурентів.

- Рік 2010-й став ювілейним для низки академічних установ: 40 років виповнилося Інституту ядерних досліджень, 45 - Експериментальному виробництву Інституту електрозварювання ім. Є. О. Патона, 50 - Інституту експериментальної патології, онкології i радіобіології ім. Р. Є. Кавецького, 55 - НТК "Інститут монокристалів", 70 років - Інституту гідробіології тощо. Ваші побажання колективам усіх інститутів-ювілярів у зв’язку з реаліями сьогодення.

- Цей перелік можна було б продовжити. Так, Інститут зоології ім. І. І. Шмальгаузена НАН України відзначив 80 років від дня свого заснування, всесвітньовідомий Національний ботанічний сад ім. М. М. Гришка НАН України – 75 років, по 50 років на рахунку Фізико-технічного інституту низьких температур ім. Б. І. Вєркіна та Інституту фізики напівпровідників ім. В. Є. Лашкарьова.

Стосовно побажань нашим установам та їх колективам – перш за все, хотілося б побажати достойних умов для успішної творчої діяльності. І, безумовно, досягнення нових вагомих, дійсно світового рівня наукових результатів, їх широкого практичного втілення у виробництво, в усі сфери суспільного життя.

- Борисе Євгеновичу, в тому, що Академія наук вистояла, вижила i зміцніла, - Ваша велика заслуга, - так вважає не тільки наукова спільнота України, а й спільнота світова. У переддень 27 листопада, дня знакового для вітчизняної науки - адже це не лише день народження Академії, а й день народження її Президента - хочеться знати: чим для Вас, людини, котра майже 70 років свого життя віддала науковій справі, є наука?

- Можна дуже і дуже довго говорити про науку. Відповім коротко – наука це і є моє життя.

- Якби Вас запитали: яке воно, обличчя людини в науці? Як би Ви його змалювали?

- У першу чергу, як і в інших сферах життя, людина має залишатися людиною. Необхідними рисами вченого мають бути висока моральність і чесність. Чесність - насамперед перед наукою. І, безумовно, перед суспільством. Учений повинен тверезо оцінювати як позитивні, так і негативні наслідки своїх досліджень, використання їх результатів. Нарешті, і це, мабуть, головне – закоханість у науку. Без неї не буде справжнього вченого.