Директор Науково-дослідного інституту лазерної техніки та технологій Національного технічного університету України “Київський політехнічний інститут”, доктор технічних наук, професор Володимир Коваленко нещодавно повернувся з Китаю, де вже третій рік поспіль “проводить” фактично всю свою відпустку науковця. Цього разу перебував там на запрошення директора Центру лазерних технологій Яо Джіньхуа та керівництва міста Ханчжоу (провінція Чжецзян). Містера Лазера – так звуть українського вченого американські колеги – обрали видатним запрошеним професором Чжецзянського технологічного університету та науковим керівником лазерного центру. А загалом – це була 11-та поїздка Володимира Коваленка в Піднебесну, хоча його співпраця з китайськими колегами розпочалася ще в 70-ті роки минулого століття, коли про Китай як країну науки і технологій навіть не йшлося. Тоді професор Коваленко читав тамтешнім студентам й аспірантам лекції про здобутки лазерної науки. До речі, російською мовою, тепер – англійською.

Своїми враженнями від “китайської відпустки” Володимир КОВАЛЕНКО поділився зі “Світом”.

- Володимире Сергійовичу, цьогорічна поїздка в Китай була традиційною чи все-таки відрізнялася від попередніх?

- З одного боку, традиційною. Як і раніше, я читав лекції студентам та аспірантам, проводив експерименти на унікальному лазерному обладнанні, якого, на превеликий жаль, немає ні в Україні, ні в Росії.

З іншого боку, якщо торік я працював у Китаї разом зі своїм учнем, кандидатом наук Миколою Анякіним, то цього року він поїхав зі мною вже у статусі доктора наук. Крім того, до співпраці з китайськими науковцями ми залучили мого колишнього аспіранта, тепер асистента кафедри, Руслана Жука. 

Щороку я читав програмні лекції про останні досягнення в галузі лазерних технологій. 2010-й – особливий, адже минає 50 років із часу створення лазерних технологій, тому саме цій даті була присвячена моя доповідь. (Володимир Коваленко сьогодні єдиний із учених пострадянських держав є членом СІРПу – Міжнародної академії машинобудування, куди зазвичай входить по кілька фахівців найвищого ґатунку з кожної країни. – Авт.). Нещодавно в Орланді (Флорида, США) відбувся лазерний конгрес під егідою Лазерного інституту Америки (до речі, професор В. Коваленко, поки що один із колишнього СРСР, обраний почесним членом цієї інституції. – Авт.), присвячений цьому піввіковому ювілею. Фізично я вже не зміг бути присутнім там. А на конгресі виступав академік Чарльз Таунс зі Стенфордського університету США, який разом з академіками М. Басовим і О. Прохоровим у 1964 році отримав Нобелівську премію за розробку теорії, що дала початок лазерній технології.

Окрім лекцій я надавав спеціалізовані консультації з тих питань, над якими працюють у лазерному центрі. Це, зокрема, лазерне наплавлення, лазерне зміцнення, вирощування тримірних виробів, мікрообробка матеріалів. Не можу не поділитися враженнями про те, що це дуже гарний сучасний лазерний центр, зведений буквально за три роки. Шкода, що в Україні на це так і не спромоглися. Там унікальне обладнання – швейцарське, американське, німецьке, японське. Разом з китайськими колегами маємо чимало спільних статей, опублікованих у провідних світових виданнях з високим імпакт-фактором. Останні наші роботи побачили світ у міжнародному журналі з нановиготовлення “International Journal on Nanomanufacturing”. А рік тому було створено спільну дослідницьку лабораторію з лазерних технологій – Київської політехніки та Чжецзянського технологічного університету.

- Що найбільше цінують китайські фахівці з лазерних технологій у своїх українських колег?

- Досвід. Адже працюємо в цій галузі з 1964 року. Допомагаємо методично, Обладнання, звичайно ж, їхнє – суперсучасне, тоді, як у себе ми  користуємося лазерними системами, створеними (за браком коштів) власними руками ще 30 років тому...

Упродовж кількох десятків років ми в Україні виконували великий комплекс фундаментальних робіт із поверхневої обробки матеріалів: зміцнення, локальне легування, поверхневе наплавлення, шокова обробка тощо. Йдеться про технології, що сприяють підвищенню експлуатаційних якостей деталей за складних, екстремальних умов (зносостійкість, витривалість при високих температурах та корозійних умовах і т. д.). Результати цих робіт - статті та монографії, перекладені як у США, так і в Китаї. До речі, мені подарували такі книги китайською мовою. Ось цей досвід вони зараз використовують, адже мають для цього великі можливості – унікальне обладнання.

- Чи знайшли ці фундаментальні результати своє відображення на практиці?

- Звичайно. Насамперед, обробка матеріалів стала набагато продуктивнішою. І це дуже важливо. Сьогодні ми вже потерпаємо від дефіциту матеріалів (нещодавно було  повідомлення про те, що людство глобально вже проїло цьогорічні ресурси). Отже, на часі нагальна проблема – підвищити зносостійкість, тривалість роботи, поліпшити традиційні характеристики машин, тобто максимально зберегти ресурси. Нова декларація звучить так: мінімум виробництва нових продуктів і максимум сервісу, що й робить лазерний промінь. Іншими словами – ми повинні дати нове життя старим виробам. Наша спільна лабораторія багато робить для галузі енергетики, хімічного машинобудування, суднобудування, для сфери побуту та медицини. Ну, а економічні показники Китаю, що випередив цього року Японію, а перед тим Німеччину, всім відомі - друге місце у світі після США. У галузі автомобілебудування - світовий лідер.

- Що вас найбільше вражає під час перебування в Китаї?

- Висока ефективність нашої співпраці. Працездатності китайців не перестаю дивуватися. Простий приклад: даю завдання студентам чи магістрам, наголошуючи, що за тиждень хочу бачити результат. Зазвичай результат отримую вже наступного дня. Вони надзвичайно відповідальні. Якщо треба – значить буде зроблено. А в нас?.. «Не працює комп’ютер, немає електрики, тимчасово відключили воду через аварію і т.п.» – дуже вагома причина, щоб не виконати завдання. Там такого немає.

- Що захопило чи здивувало в останній поїздці?

- Те, що в наших відносинах все перевернулося з точністю до навпаки. Якщо раніше в Україну приїжджали навчатися кращі китайські студенти, то зараз... китайці запрошують до себе на навчання вже українських кращих (!) студентів та гарантують фінансову підтримку (це і захоплює, і дивує...). Проблем з китайською мовою в Китаї не буде, запевняють тамтешні фахівці, адже мова в науковому середовищі – англійська.

- Чому так змінилися пріоритети?

- Китайці хочуть пізнати загальноєвропейський менталітет, прагнуть, щоб їхні наука і освіта були міжнародними, зрештою, щоб адаптаційний період у завоюванні ринків інших країн був найкоротшим, бо із психологією європейців вони вже знайомі. Залишати нас у себе вони не планують. Та й навіщо це нам? Ми і в своїй країні важко адаптуємося...

- Конкретно для ваших студентів пропозицію вже озвучили?

- Так. Хоча я відразу зауважив, що це буде дуже складно. З іншого боку, впродовж десятиліть співпраці з китайськими науковцями я значно розширив свій кругозір і свої можливості. В Україні я знаю, як робити, маю чималий досвід, як тепер уже майже єдиний в колишньому Союзі першопроходець у сфері лазерних технологій, але я... не маю чим робити. У Китаї я це роблю.

- Мимохіть пригадалися слова академіка Фролькіса: “Творча трагедія вченого виникає, коли він знає, що робити, як робити, але йому нічим робити”... До речі, за чий рахунок їздите в Піднебесну?

- За рахунок китайської сторони. А на засідання СІРПу – за власний. Поки що держава не спроможна фінансово забезпечити цю державну справу.

- Володимире Сергійовичу, як ви особисто адаптуєтеся в Китаї?

- Важко. Але за стільки років звик, я ж міжнародна людина, жив і працював в Японії, Америці, Канаді, Англії, Німеччині, Тайвані... Хоча в Китай приїжджаю влітку, коли температура під 40^оС і вологість 100%. Щоправда, там склалася хороша традиція: на тиждень усім колективом лазерного центру виїжджати на морське узбережжя одного з відомих міжнародних курортів. 

- Як би охарактеризували китайську націю?

- “Восток – дело тонкое”... Китайці - хороші психологи і дуже гостинні люди. Звичайно, для нас, науковців, поєднаних спільними інтересами, це тільки плюс. На якісь прохання з мого боку реакція була миттєвою... А загалом вони цілими днями дуже заклопотані, зайняті всі в сімейному бізнесі. До речі, я не бачив на вулицях міста жодного п’янички і не чув лайки.

- На зустрічі голови Держкомінформнауки з послом Китаю українська сторона сказала, що хотіла б перейняти досвід подолання кризи...

- Дійсно, Китай – єдина країна, яка в останні кризові роки підвищила ВВП на 14%. Єдина проблема – зменшилися темпи зростання... Китайці дуже працьовиті, добре пристосовуються до різних умов, у них – високий рівень відповідальності за свою роботу і високий рівень культури.

Вони дуже креативні. Побачивши чергову новинку, відразу ж думають, як її вдосконалити і застосувати в себе. Ми ж можемо навіть не звернути на неї уваги. Головна наша вада – лінощі. 

Китайці багато працюють. У суспільстві панує культ знань і науки. В університеті з ранку до вечора не вимикається світло в лабораторіях. Деякі студенти й ночують біля установки, на матраці, попри те, що живуть у пристойних гуртожитках.

Днями, виступаючи в “КПІ” перед своїми студентами, я вкотре наголошував, що треба “вчитися, вчитися і вчитися”, як казав великий китайський філософ Конфуцій два тисячоліття тому. «Тільки тоді можна здолати всі перешкоди, що стоять на шляху до успіху»...

- Коли відбудеться ваша наступна зустріч із Піднебесною?