Учасник Крутянського бою

У думці — знову тліє — бій у Крутах...
О, неповторний часе золотий!..
Ми всі були зелені ще, як рута,
Але в душі палав огонь святий.

І хоч навколо вир вогню шалено
Стогнав, як грім, і жах смертельний ніс;
Ми не схилили сонячне знамено
І бій важкий не видавив нам сліз.

Ми перед світом свідчили потугу
І довели, ми — лицарські сини,
Хоч не змогли розбити люту хугу
Та ще раз вчули пахощі весни.

За ту невдачу, що зазнали Крути...
Ні, не дарма пече серця наш гнів,
За ті могили, навіть без хрестів,
Що стогін їх щоночі й досі чути.

Хай виє знов зима поривом лютим...
Та ми — дорогу знаєм до мети;

Лицарство Крут! О, нам вас не забути.
Ваш чуєм зов — невтомно далі йти!