Нас ніхто не ласкав. Материнських не бачили рук ми.
Нам ніхто книжечок у торбини шкільні не вкладав.
Нам дивились у схудлі обличчя пожадливі круки,
Ми весняних не бачили обріїв, квітів і трав.

Нас пурга зимова колисала, хурделі і стужі,
Та вітри гострокрилі нам били в дитячі серця.
І усе ж ми були, о, які ми були тоді дужі,
Бо у Завтрашнє віру нещербну несли до кінця.

Не судилось батькам вашим світлу здобути звитягу,
Знову й знову негоди обличчя обпалюють нам.
Та ми йдем, далі йдем до верхів полум'яного змагу,
Щоб звідтіль принести справжню молодість, юні,

хоч вам!