http://t-v.te.ua головна газета міста Thu, 14 Apr 2011 14:23:02 +0000 en hourly 1 http://wordpress.org/?v=3.1.2 http://t-v.te.ua/2011/04/14/sokolynyj-polit-artema-luhovoho/ http://t-v.te.ua/2011/04/14/sokolynyj-polit-artema-luhovoho/#comments Thu, 14 Apr 2011 14:23:02 +0000 admin http://t-v.te.ua/?p=2389 [http://t-v.te.ua/2011/04/14/sokolynyj-polit-artema-luhovoho/spod-sokil-ruh/] Сподвижники сокільського руху. У`свідомості`багатьох поколінь зусиллями більшовицької ідеології закарбувалося, що розвиток фізкультури і спорту в нашому краї розпочався лише з приходом «червоних визволителів». Проте патріотичний рух на Тернопіллі, в якому нашому місту належить одна з провідних ролей, має давню історію. Серед багатьох визначних постатей Галичини вагомий внесок у розвиток фізкультури і спорту здійснив і провідник Товариства «Сокіл», поет і композитор Артем (Артим) Луговий. Артем Луговий. Сокільський рух, як вияв національної гідності та волі до визвольних змагань, був зорганізований у 1862 році празьким професором Мирославом Тиршом, а на межі XIX-XX століть набув поширення серед багатьох поневолених народів Європи. Ідеї чеського сокільства знайшли благодатний ґрунт спочатку на Тернопіллі, а згодом і на всій Галичині. Мережа сокільських «гнізд» поширилася у найвіддаленіші куточки краю, тож напередодні Першої світової війни у 974-х товариствах Галичини вже об’єдналося 33 тисячі соколів і сокілок. За дослідженнями нині вже покійного кандидата історичних наук, доцента Тернопільського державного педагогічного університету імені В. Гнатюка Богдана Трофим’яка, вагомість українського сокільства в національно-визвольному русі засвідчує дійова участь у ньому таких визначних історичних постатей Галичини та України, як митрополит А. Шептицький, І. Франко та його сини Тарас і Петро, М. Грушевський, Б. Лепкий, професор І. Боберський, В. Лаврівський, В. Нагірний та інші. Довоєнна діяльність Товариства була продемонстрована соколами в роки Першої світової війни у лавах легіону Українських січових стрільців та УГА – під час українсько-польської війни (1918-1919 рр.). Сокільcькі організації переслідувалися імперським російським і польськими режимами. Гаслом цієї української громадської організації були слова: «Виховання тіла – це шлях до виховання духу». «Сокільство ставило собі за мету виховання дисциплінованих, міцних і відважних борців за краще майбутнє нації. Для виховання у побратимів і посестер національної свідомості, гордості й гідності, безкорисного ставлення до праці в ім’я кращого майбутнього свого народу у Товариствах виконували сокільський гімн, слова якого повинні були знати кожен сокіл і сокілка. Ідеологічною і моральною платформою для сокільства були 10 заповідей українського «Сокола». Останні дві проголошували: «Не плачем – а мечем! Байдужі – гинуть! Нероба – стає рабом! Сокіл любить Україну. Сокіл знає тільки один клич українця: усе вперед! Всі разом». Сокільські змаги. Сокільський рух на Тернопіллі не обмежувався лише спортивним напрямком, а й проводив концертно-мистецькі дійства, при ньому працював аматорський драматичний гурток під керівництвом Мечислава Урбанського. Товариство може слугувати прикладом для теперішніх територіальних громад, як організувати спортивно-масове і культурно-мистецьке дозвілля. Більшість із них нині з протягнутою рукою звертаються за допомогою до держави, їхні ж попередники в умовах окупаційних режимів успішно вирішували ці проблеми. Тернопільське товариство «Сокіл» володіло чималою на той час нерухомістю (придбаною на пожертви прихильників), спортивним приладдям і одностроями. Не знищив сокільський рух навіть найбільший терор проти галицького українства за часів польської окупації – пацифікація. Вершиною активності сокільництва в нашому краї був період, коли його очолював молодий і всебічно обдарований тернополянин Артем Луговий. Він почав керувати сокільським осередком у 25-літньому віці, надавши усім напрямкам цього патріотичного руху нової енергії, та прискорення. «Артем не давав спочивати нікому, був організатором і душею Товариства… Писав вірші про сокільське життя, п’єсу про Святого Миколая, та попри все ще й очолював пре­красний чоловічий хор «Кобза», – згадує про Лугового сокілка Ірина Брикович (Мазепа). Ольга і Артем Лугові. Народився Артем Луговий 1909 року в родині поштового службовця. Закінчив українську гімназію і музичну школу в Тернополі, після чого вступив на правничий факультет Краківського університету, який закінчив у 1936 році. Завдяки організаційним здібностям, авторитетові і талантові Артема Лугового очолюване ним тернопільське сокільське гніздо об’єднало різні прошарки українського суспільства – ремісників і робітників, промисловців і лікарів, інженерів і студентів. Вони брали активну участь у багатьох ігрових та легкоатлетичних змагах, краєзнавчих, велосипедних, піших і водних (на човнах) походах. В умовах поневолення Артем активізував не тільки тернопільську, а й громади інших населених пунктів. Учасницею більшості руханково-оздоровчих заходів була його дружина Ольга Лугова, що походила зі славетного галицького роду Бриковичів. Вона віртуозно грала у волейбол, здобувала успіхи і в інших видах спорту, активно долучалася до культурно-мистецьких заходів Товариства. За національно-патріотичну діяльність польська поліція тричі заарештовувала Лугового, підозрюючи його в належності до ОУН, але, за відсутністю доказів і завдяки адвокатському таланту Артема, жодного разу не зуміла його ув’язнити. До речі, якщо в довоєнній Польщі бодай з надзвичайними зусиллями можна було відстояти свої права в суді, то з приходом «червоних окупантів» зникли навіть елементарні ознаки правової держави. За словами старшого сина Лугового – Любомира, будучи юристом за фахом і знаючи з преси про більшовицькі репресії на сході України, батько намагався врятувати сім’ю від більшовицької розправи. «Тато усвідомлював, що через нього можемо постраждати ми з мамою, яка на той час виношувала мого молодшого брата Артема, – розповідає він. – Тож з приходом «визволителів» він влаштувався на роботу не за професією – рахівником-касиром Плотичівської МТС і проживав подалі від нас». Однак радянська каральна машина, заволодівши матеріалами польської поліції та офензиви, взяла на облік усіх національно свідомих українців. Не обійшлося і без допомоги місцевих іуд. Цієї весни виповнюється 70 років, коли за доносом одного з тернополян органи НКВС арештували Артема Лугового на підставі того, що він був «провідником Тернопільської повітової екзекутиви ОУН». Перед приходом німців (29 червня) карателі розстріляли його разом з іншими українськими патріотами в Тернопільській тюрмі з тавром «українського бур­жуазного націоналіста». За словами Любомира Лугового, коли новий окупаційний режим продемонстрував більшовицькі звірства у цій в’язниці, замордоване батькове тіло впізнала родичка лише за костюмом. Тоді старшому синові Лугового було лише два рочки, а молодший, Артем, народився через 18 днів після страти батька. За сокільську ідею були вивезені до сибірських таборів ГУЛАГу і зазнали політичних репресій багато родичів та сподвижників Лугового. Любомир Луговий. 28 квітня 1993 року згідно із статтею Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» Артема Лугового реабілітували. Коли я започаткував 2002 року на обласному державному радіо цикл передач «Спортарена», на мою пропозицію про співпрацю активно відгукнувся і одразу ж гармонійно влився в цю роботу журналіст Юрій Луговий, який є внуком славного керівника тернопільського сокільcтва. Через репортажі з різних турнірів, матеріали про оздоровчо-масові заходи та розповіді про фізкультурно-спортивне життя Тернополя і краю, він, будучи автором і ведучим цієї програми, продовжує справу свого діда Артема Лугового. На прикладі сподвижників сокільcького руху, колишніх і теперішніх атлетів-патріотів та організаторів спортивно-масового руху, які сповідують українську державницьку ідею, (а не тих, які займаються цим лише заради збагачення), варто виховувати сьогодні підростаюче покоління. Адже в здоровому тілі – здоровий дух, який є рушієм прогресу і самоутвердження нації та держави. Олег ЛІВІНСЬКИЙ. ]]> http://t-v.te.ua/2011/04/14/sokolynyj-polit-artema-luhovoho/feed/ 0 http://t-v.te.ua/2011/04/07/padayut-balkony-techut-dahy-triskayut-truby%e2%80%a6/ http://t-v.te.ua/2011/04/07/padayut-balkony-techut-dahy-triskayut-truby%e2%80%a6/#comments Thu, 07 Apr 2011 06:23:57 +0000 admin http://t-v.te.ua/?p=2380 Микола Колісник показує, як під час дощу мешканці ставлять на горищі відра. Днями`у`місті відбулося одразу кілька подій, пов’язаних із сферою житлово-комунального господарства. На засіданні депутатської комісії з питань ЖКГ, повідомили про розірвання угоди з приватним підприємством «Залізничник». З перевіркою, під час якої керівники жеків наочно звітували про свою діяльність, місто об’їхав міський голова Тернополя Сергій Надал. Щоб дізнатись, яка ж ситуація у житлово-комунальній сфері, журналіст «Тернополя вечірнього» побував у будинках, з яких надійшли скарги на диспетчерську службу міської ради «15-80». Уламки бетону збивають палкою Вікторія Семенчук показує роботу жеку: балкон «укріпили» дротом і двома дошками. У будинку на вулиці Острозького, 45, який є архітектурною пам’яткою, уже понад десять років балкони в аварійному стані. На деякі з них люди вже взагалі не виходять, побоюючись, що вони обваляться. З конструкцій сиплеться ліпка і штукатурка, тим часом тротуаром попід будинком ходять люди, до магазинів на першому поверсі заходять покупці. Небезпека загрожує і людям, які живуть у будинку. За словами його мешканки Людмили Рапацької, уламки бетону, що на арматурі звисали над їх балконом, чоловік збивав палкою. Через аварійний стан цього балкону жінка відмовляється підписувати договір з жеком. За словами голови будинкового комітету Вікторії Семенчук, два роки тому, коли балкон на другому поверсі почав обвалюватись, його… прив’язали дротом. Будинок обслуговує приватне підприємство «Мрія». За словами його директора Івана Дручка, будівля потребує капітального ремонту, а небезпечне місце обнесли попереджувальною стрічкою. Через дірявий дах розмокають меблі Далі за маршрутом – будинок на вулиці Протасевича, 6. Мешканці дев’ятиповерхівки без слів вказують на стелю. Там – великі плями від вологи. Через дах, який весь час протікає, три під’їзди живуть у стані постійного потопу. За словами мешканки будинку Оксани Савки, така ситуація триває вже десять років (!). Якось, повернувшись від родичів, господарі застали у квартирі мало не поколіна води. На кухні розмокли меблі, згнив паркет. А у сусіда Миколи Колісника від вологи розбухли вхідні двері, тож коробку довелося викинути, і замінити металевою. Під час дощу на горищі ставлять відра та пластикові банки. Два тижні тому у під’їзді зробили ремонт, однак, мешканці впевнені, що побілка і фарба втримаються лише до першого великого дощу. Люди обурюються, що жек тільки створює видимість послуг. Невже там, мовляв, не розуміють, що коли у будинку тече дах, то білити під’їзд немає сенсу. До жеку, який обслуговує будинок, – ПП «Регіон» (колишній «Східний») мешканці звертаються постійно. Однак, за їх словами, ремонт зазвичай обмежується заливкою кількох відер смоли, тож через місяць покрівля вже знову протікає. Ситуація, коли у квартирі тече із стелі і пліснявіють стіни, людей уже дістала. Вони вимагають капітально відремонтувати дах, інакше звертатимуться до суду. Однак, за словами директора підприємства «Регіон» Михайла Дереворіза, вимагати ремонтних робіт мешканці можуть лише в межах коштів, які сплачують за обслуговування будинку і які накопичує підприємство. Цьогоріч до плану робіт у будинку на вулиці Протасевича, 6 внесено чотири квартири. Почати ремонтувати дахи планують уже в квітні. Якщо суд прийме рішення про відшкодування матеріальних збитків, людям повернуть кошти за ремонт помешкання і пошкоджене майно. Денис ЗАХАРЧУК. «Суд може примусити жек відшкодувати збитки» Валентина АЛТУХОВА, мешканка будинку №8 на вул. Протасевича: - 2007-го року у мене в квартирі протікав дах, облітала стеля, постійно мокріли стіни. В жеку змогли «допомогти» лише тим, що застелили дах поліетиленовою плівкою. Побачивши, що на заяви ніхто не реагує, я подала на жек (тоді ПП «Східний») до суду. Знайомий юрист допоміг написати заяву. Стан помешкання обстежувала комісія, що складалась з представників жеку і управління житлово-комунального господарства. Потім судово-будівельну експертизу зробив інститут судових експертиз, розташований на вулиці Крушельницької, 18. Через кілька місяців суд виніс рішення на мою користь і жек зобов’язали повернути мені всі витрати (500 гривень вартості експертизи та всі судові витрати). Дах полагодили, а також пообіцяли зробити ремонт у квартирі. Однак коли я погодилася не стягувати компенсацію за моральну шкоду, почали шукати відмовки, в результаті ремонт довелося робити за власний кошт. За час судового розгляду неодноразово чула і від людей, які теж подавали відповідні заяви, і від працівників суду, що шанси виграти у жеку є у 90% випадків. Михайло Окаринський, заступник міського голови із стратегічного розвитку міста, голова депутатської комісії з питань житлово-комунального господарства: - На роботу жеків надходить велика кількість скарг. У тому числі – на диспетчерську службу міської ради та до депутатської комісії. Усі скарги розглядаємо і аналізуємо. Зараз управління житлово-комунального господарства і депутатська комісія спільно розробляють методику оцінки роботи підприємств, які надають послуги населенню. Ми повинні змінити ситуацію, коли люди платять за послуги, але цих послуг не отримують. Наразі у підприємств, які обслуговують житлово-комунальну сферу, є два місяці, щоб довести, що вони можуть працювати краще. Після цього робота жеків буде проаналізована, і з найгіршими, можливо, розірвуть угоди. ]]> http://t-v.te.ua/2011/04/07/padayut-balkony-techut-dahy-triskayut-truby%e2%80%a6/feed/ 0 http://t-v.te.ua/2011/04/06/vidpovid-oponentam-abo-ne-dochekajetes/ http://t-v.te.ua/2011/04/06/vidpovid-oponentam-abo-ne-dochekajetes/#comments Wed, 06 Apr 2011 06:13:20 +0000 admin http://t-v.te.ua/?p=2371 З`приходом`нової влади газета Тернопільської міської ради та громади вперше за кілька років отримала реальний шанс на відродження. Адже попередня міська влада на чолі з Романом Заставним, вирішила знищити свій друкований орган та, нехтуючи усіма законами і юридичними нормами, розпочала приєднання творчого колективу до технічної структури – КП «Адмінтехінспекція». В Україні це був перший випадок об’єднання двох кардинально протилежних за сферою діяльності структур, що негативно позначилося на творчому процесі та й на виданні загалом. Однак попередньому міському керівництву так і не вдалося довести справу до «кінця». Декого не на жарт стурбував той факт, що вранці, 30 березня, у день виходу газети, її не виявилося у продажу. І це спрацювало на руку «доброзичливцям». Мовляв, ото маєте владу – уже й газета перестала виходити. Мусимо розчарувати тих, хто так «вболіває» за долю «Тернополя вечірнього» та його читачів. Уже наступного ранку, тобто у четвер, газета надійшла практично в усі кіоски та до передплатників. А нездоровий ажіотаж з боку опонентів, який розгорівся на інтернет-сторінках краю, зіграв нам тільки на руку, адже вже у п’ятницю майже в усіх торгових точках Теронополя газета була продана. У зв’язку з певними технічними моментами кілька найближчих номерів газети буде надходити в продаж та до передплатників у четвер. Ми раді, що вас приємно здивував яскравий, оновлений «Тернопіль вечірній». І це лише початок. Адже газеті доводиться вкотре ставати на ноги в досить непростих умовах. Попереднє керівництво редакції залишило після себе величезні борги, у тому числі і перед видавництвом, де впродовж кількох останніх років друкувалося офіційне видання Тернопільської міської ради. Через це керівник видавництва навідріз відмовився друкувати черговий номер, незважаючи на гарантійні запевнення про те, що найближчим часом усі борги буде погашено. Довелося оперативно шукати вихід із ситуації. Редакція газети висловлює щиру вдячність керівництву друкарні «Терно-граф» в особі директора Івана Максиміва за допомогу і розуміння. Саме завдяки спільним зусиллям «Тернопіль вечірній» побачив світ в оновленому вигляді, таким, що відповідає європейським стандартам щодо якості паперу, друку, дизайну та змістового наповнення. Колектив редакції й надалі працюватиме над тим, аби наші читачі отримували якомога оперативнішу, повнішу і детальнішу інформацію про життя міста. Тернопільська міська рада прийняла мудре і виважене рішення – про повернення газеті «Тернопіль вечірній» статусу свого офіційного друкованого органу. Наразі відбуваються певні юридичні процедури, пов’язані з реєстрацією видання, відкриттям рахунків, вирішенням інших організаційних питань. Новообрана міська рада своїми послідовними кроками робить усе для того, аби покращити життя громади, але без ваших мудрих порад та підтримки, шановні читачі, нам не обійтися. Тому свої побажання та пропозиції щодо покращення роботи як газети, так і органів місцевого самоврядування, надсилайте нам письмово або ж телефонуйте. Будемо раді почути вашу думку. З повагою Святослав ПІВТОРАК. ]]> http://t-v.te.ua/2011/04/06/vidpovid-oponentam-abo-ne-dochekajetes/feed/ 1 http://t-v.te.ua/2011/03/18/na-stavi-vidbuvsya-chempionat-ukrajiny/ http://t-v.te.ua/2011/03/18/na-stavi-vidbuvsya-chempionat-ukrajiny/#comments Fri, 18 Mar 2011 14:15:30 +0000 admin http://t-v.te.ua/?p=2365 Найбільшою рибиною, яку впіймали на чемпіонаті, став окунь вагою 350 грамів. На`головному`водоймищі обласного центру щороку проводять чимало різних турнірів із зимового рибальства, проте досі на них змагалися лише представники нашого і сусідніх регіонів. А ось з 11-го по 13-те березня на міському ставі вперше проходив Чемпіонат України з ловлі на мормишку. До Тернополя приїжджало 50 спортсменів у складі команд з Волинської, Рівненської, Київської, Чернівецької, Житомирської, Львівської, Вінницької і Дніпропетровської областей та міста Києва. Серед них було і 11 чемпіонів світу з зимового лову риби на мормишку. У п’ятницю спортсмени лише вивчали водоймище, а у вихідні відбулися змагання. Команди розташували у п’яти секторах, до яких суддівська бригада не допускала ані журналістів, ані вболівальників, аби ті не заважали учасникам. Уже в перший день змагань спортсмени впіймали загальною загалом понад 36 кілограмів риби. Обласна федерація рибальства подбала про польову кухню, на якій готували рибалки, які не брали участі в змаганнях. Віктор Польовий із Хоросткова частував запашною юшкою, кашею і теплими напоями не лише рибалок, а й усіх охочих. Найбільшою рибиною, яку впіймали на цьому чемпіонаті, став окунь вагою 350 грамів. За підсумками двох днів перемогу здобула команда з Київської області, якій вручили почесний чемпіонський кубок. З другим показником завершили турнір спортсмени з Рівненщини, а бронзові нагороди дісталися рибалкам з Києва. В особистому заліку переміг киянин Денис Новгородський, який за два дні упіймав понад 2 кілограми риби. Президент федерації риболовного спорту Олег Дида подякував тернополянам за високий рівень організації турніру, а керівникам правоохоронних органів та МНС – за сприяння у проведенні змагань та допомозі в охороні громадського порядку й безпеки рибалок на кризі. Олег ЛІВІНСЬКИЙ. Фото Івана ПШОНЯКА. ]]> http://t-v.te.ua/2011/03/18/na-stavi-vidbuvsya-chempionat-ukrajiny/feed/ 0 http://t-v.te.ua/2011/03/18/halychanka-%e2%80%93-bez-medalej/ http://t-v.te.ua/2011/03/18/halychanka-%e2%80%93-bez-medalej/#comments Fri, 18 Mar 2011 14:12:02 +0000 admin http://t-v.te.ua/?p=2361 «Галичанки-Динамо-ТНЕУ» не боротиметься за медалі. Перед`завершальним туром вітчизняної суперліги з волейболу серед жіночих команд минулорічні переможниці цього турніру теоретично ще зберігали шанси потрапити до квартету команд, які розіграють між собою призові місця. Для цього гравцям тернопільської «Галичанки-Динамо-ТНЕУ» треба було в останньому турі регулярного чемпіонату максимально здолати запорізьку «Орбіту» та сподіватися на подвійний програш «Волині» від «Джінестри». Ніхто не сумнівався, що на своєму майданчику тернополянки візьмуть максимум очок у відвертого аутсайдера, який за весь турнір здобув лише одно очко. І «Галичанка» без особливих зусиль двічі перемогла суперниць з однаковим рахунком – 3:0 (за партіями). Проте волейбольні колективи з Одещини, які в цьому чемпіонаті мають шанси вибороти одразу два комплекти нагород («Хімік» – золоті, а «Джінестра» — нижчої проби), мабуть, побоялися, що в їхню боротьбу може втрутитися іменита, і незважаючи на нинішній спад гри, боєздатна тернопільська команда. Уже перша гра в Одесі завершилася з аналогічним підсумком на користь волинянок. Хоч у неділю «Джінестра» взяла реванш (також з рахунком 3:0), проте це не втішило тернополянок. Відтак за медалі чемпіонату позмагаються «Хімік» з Південного, одеська «Джінестра», «Сєвєродончанка» з Луганщини і луцька «Волинь». Олег ЛІВІНСЬКИЙ. ]]> http://t-v.te.ua/2011/03/18/halychanka-%e2%80%93-bez-medalej/feed/ 0 http://t-v.te.ua/2011/03/16/valerij-chobotar-fri-fajt-%e2%80%93-tse-systema-vyhovannya-tsinnostej/ http://t-v.te.ua/2011/03/16/valerij-chobotar-fri-fajt-%e2%80%93-tse-systema-vyhovannya-tsinnostej/#comments Wed, 16 Mar 2011 15:27:44 +0000 admin http://t-v.te.ua/?p=2347 Валерій Чоботарь: «Фрі-файт - це система виховання, яка заснована на таких одвічних цінностях, як батьки, батьківщина, учитель». Нещодавно`у`«Палаці спорту» відбулися змагання з фрі-файту, які викликали хвилю зацікавлення цим видом спорту у Тернополі. Фрі-файт (вільний бій) – новий вид контактних єдиноборств, який стає все популярнішим в Україні і закордоном. З 2001 року щорічно відбувається Чемпіонат України з вільного бою серед юнаків та дорослих, а у 2006 році у Португалії відбувся перший Чемпіонат світу з фрі-файту. Про фрі-файт, нещодавно відкритий Центр національних єдиноборств та розвиток молодіжного спорту журналісту «Тернополя вечірнього» розповів керівник тернопільського осередку фрі-файту, голова Західноукраїнської федерації Валерій Чоботарь. – Пане Валерію, розкажіть будь ласка, детальніше про фрі-файт, адже сьогодні багато людей взагалі не знають, що це таке. – Фрі-файт – це вид спорту, бойове мистецтво, яке поєднує елементи ударних технік (боксу, кікбоксінгу) та боротьби. Окрім того, це система виховання, яка заснована на таких одвічних поняттях, як батьки, батьківщина, учитель. Він створений усередині 90-х майстром бойових єдиноборств, керівником школи «Пересвіт» Андрієм Старовойтом. Тоді спорт розвалювався, багато спортсменів ставали на шлях криміналу, спивалися, і стало зрозуміло, що потрібна нова система виховання. Сьогодні це популярний напрям контактних єдиноборств, яким займаються тисячі людей в Україні, Португалії, Італії, Сполучених Штатах Америки, Бразилії, Китаї. У 2004 році фрі-файт офіційно зареєстрований як вид спорту, і, до речі, визнаний першим створеним в Україні видом спорту. – У чому особливість фрі-файту, порівняно з іншими бойовими мистецтвами? – Передусім у тому, що це український продукт. Також – ідеологічне спрямування, цінності, які загалом впливають на результати. Технічні особливості. Наприклад, у фрі-файті немає відходу назад. Окрім того, фрі-файт – це цілісна система, яка розвивалась на основі наукових методів і досягнень медицини, а не була «механічно» запозичена з інших єдиноборств. Кубок України з фрі-файту 2009 рік. –Нещодавно`у`Тернополі відкрився Центр національних єдиноборств. Чи сприятиме це розвитку дитячого та юнацького спорту у місті? – Центр (у ньому також міститься клуб з фрі-файту «Характерник») відкрився у жовтні минулого року. Сьогодні у школі займається більше ста учнів. Діти – з 6 років, і дорослі – з 19-ти років. У будівлі (приміщення колишнього дитячого садка на вулиці Б. Лепкого,1) за кошти батьків і тренерів зробили ремонт. Хлопці самі довбали стіни, вивозили сміття. Оплата за заняття – 100 гривень на місяць, але діти з багатодітних родин і сироти займаються у залі безкоштовно. У дорослих існує поділ на аматорський, напівпрофесійний та професійний рівні. Нещодавно у Палаці спорту відбувся перший етап чемпіонату Західної України у напівпрофесійній лізі. Ще один спортивний зал працює у Чорткові. Я вважаю, що для дітей заняття спортом дуже важливі. Вони працюють над собою, спілкуються, розвиваються. Однак – особливо молодим хлопцям – потрібно ще виступати, досягати успіху. Сьогодні є багато клубів, де займається молодь, але більшість не має можливості виступати. На турнірах переважно високі вступні внески, тож у невеликих клубів немає можливості брати у них участь. Тому ми і започаткували серію турнірів, які відбуваються по всій Україні. Ось 7 березня, приміром, повернулись із Чемпіонату України, який відбувався у Харкові. До речі, тернопільська команда зайняла там друге місце. На жаль, у Тернополі для серйозних спортивних змагань немає відповідного залу. – Чи потрібні у спорті якісь принципи? Адже сьогодні спорт став комерційним. Багато спортсменів, та й тренерів просто заробляють гроші… – В основі фрі-файту лежать загальнолюдські цінності, які притаманні кожній людині. Одна з них – це патріотизм. Якщо подивитись на виступи успішних футболістів, єдиноборців, боксерів – вони прославляють батьківщину, популяризують її у світі. Найбільші досягнення здобувають якраз люди, для яких країна є особистою цінністю. Окрім того, якщо кулаки і м’язи розвиваються швидше, ніж дух та розум, то вже буде не бойове мистецтво, а чергова секція мордобою. Я працюю «у залі» шістнадцять років. Дев’яносто відсотків хлопців приходять сюди, щоб стати сильними і побити когось на вулиці. І тут уже завдання вчителів – показати, що це не головне, пояснити цінності дружби, честі, мужності. Я завжди говорю своїм учням, люди, які по-справжньому сильні, намагаються зайвий раз не демонструвати свою силу. Дитячий табір у селі Червона Діброва (Червонодібровська Січ). – Тобто заняття у вашій школі – це не тільки фізична підготовка? – Так, у школі не тільки навчають бойовим прийомам. Ми бігаємо кроси, виїжджаємо на природу. У Чернівецькій області створений дитячий табір, обладнаний спортивними спорудами, є став, дерев’яна церква, діти там катаються на конях, взагалі мають можливість поєднувати відпочинок із спортом та навчанням. Приїжджають до нас українські співаки. Приміром, постійно підтримуємо контакт з Сашком Положинським. Були у нас і «Гайдамаки». Ми прагнемо, щоб школа не була відокремлена від життя. Заохочуємо хлопців до отримання вищої освіти та водійських прав, що однозначно допоможе їм у житті. – Які подальші плани клубу? – Зараз триває Чемпіонат Західної України. Наступний етап відбудеться у березні у Чернівцях, потім – у Львові, а у травні – знову у Тернополі. Наприкінці літа буде чемпіонат світу в Португалії, до якого теж готуємо молодих спортсменів. А у травні Всеукраїнська федерація фрі-файту відкриє школу бойових мистецтв під Києвом. Уже після закінчення інтерв’ю, коли ми вийшли на вулицю з приміщення центру, Валерій Чоботар обвів рукою навколишні «бамівські» дев’ятиповерхівки і сказав: «Плануємо зробити у дворі спортмайданчик. Встановити спортивні снаряди, тренажери. Хай краще діти з навколишніх будинків приходять сюди, ніж вбивають час алкоголем чи цигарками». Денис ЗАХАРЧУК. Довідка Валерій Чоботарь народився у селі Червона Діброва Глибоцького району Чернівецької області. Служив у Збройних силах України (бригада особливого призначення). Після армії працював тренером по боксу. Закінчив Львівський державний університет фізичної культури та спорту на кафедрі теорії і методики Олімпійського та професійного спорту. Працював тренером у Національному університеті Києво-Могилянська академія. Керівник Західноукраїнської федерації із фрі-файту. Суддя міжнародної категорії з фрі-файту. Знявся у кліпі Руслани «Дикі танці». ]]> http://t-v.te.ua/2011/03/16/valerij-chobotar-fri-fajt-%e2%80%93-tse-systema-vyhovannya-tsinnostej/feed/ 0 http://t-v.te.ua/2011/03/11/ihor-lysyj-prahnemo-nadaty-novu-yakist-osvity-ta-vyhovannya/ http://t-v.te.ua/2011/03/11/ihor-lysyj-prahnemo-nadaty-novu-yakist-osvity-ta-vyhovannya/#comments Fri, 11 Mar 2011 11:14:27 +0000 admin http://t-v.te.ua/?p=2337 Директор Тернопільського технічного ліцею Ігор Лисий. Однією`із`нагальних проблем сьогодення є адаптація навчально-виховного процесу в загальноосвітніх закладах до сучасних реалій. Закінчивши школу, більшість із юних громадян України не можуть реалізувати себе за якимось фахом та знайти своє місце в дорослому житті. Однак серед тернопільських навчальних закладів є такі, після закінчення яких випускники можуть легше розпочати самостійне життя. Серед них – Тернопільський технічний ліцей, якому цьогоріч виповнюється двадцять років. До виховного процесу, який тут здійснюють, враховуючи давні галицькі і волинські традиції, активно залучають батьківську громадськість. Про це нашому кореспондентові розповів директор Тернопільського технічного ліцею Ігор Лисий. – Пане Ігоре, після відвідання очолюваного вами освітянського закладу, у мене склалося враження, що він є синтезом традицій і новацій – Тернопільський технічний ліцей – відносно молодий заклад. 29 квітня 1991 р. відповідно до рішення Тернопільської обласної ради та її виконавчого комітету на базі середньої школи № 6 його було відкрито для забезпечення високого рівня підготовки здібної молоді, яка має нахил до технічної творчості, дизайну та точних наук. Ініціаторами створення закладу виступили Приладобудівний інститут, науково-виробниче об’єднання «Ватра», міське та обласне управління освіти. Наступним етапом, згідно з Наказом Міністерства освіти України від 14 грудня 1994 року, було створено навчально-науково-виробничий комплекс «Світло», до складу якого увійшли Технічний ліцей, ТНТУ імені І. Пулюя та відкрите акціонерне товариство «Ватра». І хоча в нашому навчальному закладі провідне місце займають новаторські ідеї, та все ж є речі, які не підлягають ревізії часом та актуальні завжди – це традиції. Суть їх у використанні власного досвіду, відкриттів, надбань, здобутків. І це зрозуміло. Адже використання традицій по-новому, в свіжому контексті, і є кроком вперед, новаторством колективу навчального закладу, який претендує на назву елітного, інтелектуального, зразкового та престижного. – Яка функція вашого освітянського закладу і наскільки вона відповідає потребам сьогодення? – Як зазначав наш всесвітньо відомий наш краянин Іван Пулюй, за яким народом вища культура і освіта, – за тим і перемога. Створення і діяльність Технічного ліцею виправдана вимогами сьогодення, адже народження сучасної інженерно-технічної інтелігенції в ньому гармонійно поєднується з формуванням особистості кожного учня. Ми прагнемо надати нову якість освіти та виховання. Тому в концепції діяльності закладено культ навчання; педагогіку підтримки учня, вчителя та батьків; постійний розвиток ліцею; особистісно-зорієнтовані та проектні технології. – Ми намагаємося, щоб не лише педагоги та ліцеїсти, а їхні батьки були рівноправними учасниками навчально-виховного процесу. Тому всі заходи і святкування проводимо та відзначаємо всією великою родиною. Кожний навчальний рік розпочинаємо із Свята першокурсника та Посвяти в ліцеїсти. Повірте, пережити спільно з рідними і педагогами цю подію, разом поїсти каші, яку приготували учні ІV курсу для «першачків» – це справді несподівано та хвилююче. Святом учнівського самоврядування, святом ліцеїстів в повному розумінні цього визначення є День ліцею, адже номінантів серед учнів обирають в кожній групі самостійно та справедливо. – А розвитку здібностей учнів до точних наук і технічної творчості у ліцеї сприяють лише під час навчального процесу? – Ні, цьому підпорядкована вся наша діяльність, у тому числі і позакласна робота. Перші несміливі кроки до Країни науковців і винахідників відбувається на захисті творчо-пошукових робіт першокурсників. А придбати роботу, яка в подальшому може використовуватись вчителями – хіба не найвища оцінка учневі? Участь абсолютно всіх ліцеїстів ІV курсу в науково-дослідних роботах МАНУ свідчить про культ навчання у нашому закладі. Найвищою ж нагородою за успішне навчання і науково-дослідницьку роботу є ліцейна премія імені Івана Пулюя випускникам – медалістам ліцею. Спілкувався Олег ЛІВІНСЬКИЙ. ]]> http://t-v.te.ua/2011/03/11/ihor-lysyj-prahnemo-nadaty-novu-yakist-osvity-ta-vyhovannya/feed/ 1 http://t-v.te.ua/2011/03/11/my-je-nikym-bez-movy-ridnoji/ http://t-v.te.ua/2011/03/11/my-je-nikym-bez-movy-ridnoji/#comments Fri, 11 Mar 2011 11:00:09 +0000 admin http://t-v.te.ua/?p=2326 «Мова — це не просто засіб людського спілкування, це те, що живе в наших серцях». Мова`духовний скарб нації. Це не просто засіб людського спілкування, це те, що живе в наших серцях. Кожен із нас повинен в першу чергу створити в своїй душі світлицю, в якій зберігається найцінніший скарб — МОВА. Люди говорять різними мовами. Всього їх нараховується приблизно 6 тисяч, але за оцінками фахівців, більшість знаходиться під загрозою знищення вже у найближчі десятиріччя. І щоразу, коли втрачаємо якусь мову, ми втрачаємо унікальне бачення світу. Минулого понеділка світова спільнота відзначила Міжнародний день рідної мови. До календарів усього світу це свято ввійшло у 1999 році, а історія його має трагічний початок. 21 лютого 1952 року у Бангладеші влада жорстоко придушила демонстрацію протесту проти урядової заборони на використання в країні бенгальської мови. Відтоді цей день у Бангладеші став днем полеглих за рідну мову. Минуло багато часу, і у жовтні 1999 року, на ХХХ сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО, було запроваджено Міжнародний день рідної мови, день «підтримки мовного та культурного різноманіття та багатомовності». У мові кожного народу закодовано дуже давню інформацію, певні символи. Кожен народ має своєрідну систему мислення, і на це вказує структура його мови. Мова живе тільки тоді, коли нею говорять: українці – українською, росіяни – російською, поляки – польською, французи – французькою, кожен народ – своєю, рідною, поважаючи мову держави, в якій люди живуть. Але якщо у більшості країн світу мовна проблема актуальна для народів, які не мають власної держави або є нацменшинами, то в Україні існує загроза утисків, а то й зникнення саме української державної мови. Незважаючи на 20-й рік незалежності, наша країна знову перебуває на черговій стадії русифікації, як це було за часів російського імперіалізму і радянського комуністичного режиму. Свідченням цього є спроби закриття українських шкіл, нав’язування з боку засобів масової інформації, якими володіють переважно проросійські співвітчизники, «русского языка и культуры». Про сучасне становище державної мови в Україні ми попросили поділитися враженнями тернополян. Віктор Уніят. На думку відомого краєзнавця і громадського діяча Віктора Уніята, якщо наша інтеліґенція мовчатиме і далі, то українська мова стане мовою Галичини та сіл. «Якщо ми вважаємо, що Україна є незалежною державою, – каже він, – то влада, звичайно, має надавати підтримку українській мові. А ми навіть з Тернополя хоч трішки, але можемо впливати на популяризацію українського слова. Маю на увазі хоча б видавничі ради при міській чи обласній радах: чому б не пересилати у школи та вузи сходу й півдня України частину книг, що виходять за сприяння згаданих рад, залучивши до цього і тернопільських видавців»? За словами пана Віктора, окупанти добре розуміли, що якщо в українця забрати мову, то він назавжди залишиться рабом, тому й досі триває її нищення. «На жаль, нині триває викорінення української мови, що українські горе-політики та власники українських теле- і радіоканалів проводять на догоду Москві, – продовжує він. – У травні 2003 року Верховна Рада України ратифікувала «Європейську хартію реґіональних або міноритарних мов». Ця Хартія, яку не ратифікували більшість країн-членів Ради Європи, ще реальніше закріпила колоніальний статус української мови. До мов, що підлягають захисту хартією, віднесли й «русский язык», не зважаючи не те, що внаслідок багатовікової політики зросійщення російська мова і без того займає панівні позиції в державних установах, ЗМІ, правоохоронних органах тощо». Те, що нині відбувається з українською мовою у сфері економічного та гуманітарного життя України, за словами Віктора Уніята, можна назвати «азаровщиною» чи «табачництвом». «Намагання Азарова читати українською з аркушика, – каже пан Віктор, – ще не означає, що прем’єр розмовляє українською, він просто її не розуміє. І якщо йому написати, що Президент України в січні полетів у космос, Азаров так і прочитає, бо він не пропускає українську через мозок та свідомість… Це виглядає так, як би я читав німецькою, не розуміючи, про що йдеться в тексті. Можна стверджувати, що так звана нинішня українська влада проводить політику «зживання», викорінення не тільки української мови, а й усієї української культури». Григорій Горішній. На думку інваліда війни, учасника визволення України від німецьких загарбників Григорія Горішного, нині відбувається зросійщення суспільства. «Хоч офіційна влада в особах Януковича та Азарова більшість із своїх виступів здійснює українською, у Верховній Раді домінує російська, – зазначає він, – чого не було навіть за радянської доби. А на телебаченні у різних ток-шоу взагалі панує не лише мова, а й культура московська. Мова північного сусіда, як не дивно, потихеньку вже пробирається і на Перший національний канал. Але про що говорити, якщо його керівник Бенкердорф навіть не прагне вивчити українську». За словами 92-річного тернополянина, нині в мовному питанні України відбувається кардинально зворотній процес. «Я пам’ятаю, – розповідає чоловік, – як за «хрущовської відлиги» здійснювали українізацію, яких утисків зазнали українська мова і культура в застійні часи, проте все-таки вистояли проти російськомовної навали. Потім відбулося національне відродження. Нині ж почали закривати освітянські, культурно-мистецькі та інші україномовні заклади на сході держави, проте я вірю, що мій народ збереже рідну мову і передасть її нащадкам». Особливо помітні зміни у мовному середовищі України для тернополян, які вимушені працювати за кордоном. Повернувшись додому з Іспанії, 40-річний заробітчанин Володимир Каплун здивувався: «За президентства Ющенка скрізь відчувався хоч якийсь український дух, а нині Україна немов повернулася у «совдепію». Створюється враження, що хтось на владному олімпі таки прагне, аби українська мова стала регіональною і використовувалася лише жителями західних областей. Більшість теле- і радіоканалів віщують російською. Такої ситуації, щоб державна мова була пригнобленою і поступово вимирала, немає в жодній з країн Європи, де я побував. Тож треба нам усім стати на її захист». Володимир Каплун. Нашій державі необхідно активно розвивати україномовний інтернет-ресурс і вітчизняну комп’ютерну галузь, що сприятиме не лише утвердженню, а й розвитку української мови, вважає тернопільський бібліотекар з багаторічним стажем Світлана Козелко. «Молодь і юнацтво вже не уявляють життя без всесвітньої мережі. Звідти пізнають світ, черпають необхідні знання для навчальних предметів, розважаються. Проте більшість загальнодоступного для нас інтернет-ресурсу — російськомовна. Особливо це стосується комп’ютерних ігор і мультфільмів, якими дуже захоплюються діти, тож таким чином вони вже змалку потрапляють у російське мовне середовище», — стверджує пані Світлана. Викладач Технічного коледжу ТНТУ імені І. Пулюя Володимир Лісовий вважає українську мову фундаментом незалежності та державності: «За рідною мовою велике майбутнє. Живемо у молодій державі. Починаємо відроджувати духовність, декларуємо наміри про єднання. Як же в цьому процесі без неї?». На думку пана Володимира, знищити українську мову як один з основних елементів нашої незалежності, не вигідно навіть нинішній маріонетковій владі, яка, незважаючи на проросійський політичний курс, прагне самочинно керувати державою. «Якою не була б влада в Україні – кожен «господар», думаю, не захоче розвалити цю незалежність та державність, тобто свою господарку, – каже він. – Бо через це може втратити власне благополуччя. Хто ж бо захоче залишитися біля «розбитого корита»? А «корито», як показує досвід, в нашій державі – «діло святе» . Мабуть, жодна мова у світі не зазнала такого нищення, як українська, проте наш народ зберіг і відстояв її. Тож сподіватимемось, що і за нинішніх умов українці зуміють захистити свій найголовніший засіб спілкування, оберіг вітчизняної духовності, історії і культури. Бо коли втратимо її, то не матимемо ані національної самобутності, ані української держави. Власне й самі ми без української мови будемо ніким або й нічим. Олег ЛІВІНСЬКИЙ. ]]> http://t-v.te.ua/2011/03/11/my-je-nikym-bez-movy-ridnoji/feed/ 1 http://t-v.te.ua/2011/03/11/iryna-demchuk-povernulasya-na-stsenu/ http://t-v.te.ua/2011/03/11/iryna-demchuk-povernulasya-na-stsenu/#comments Fri, 11 Mar 2011 10:01:22 +0000 admin http://t-v.te.ua/?p=2321 Tернопільська співачка Ірина Демчук знову повернулась на сцену. Одинадцять`років тому на музичному небосхилі краю засяяла зірочка молодої тернопільської співачки Ірини Демчук. Уже на початку творчого шляху вона досягнула визнання як на Тернопіллі, так і поза межами регіону. Серед них – I премія у конкурсі «Кришталевий жайвір. Пісня року», звання дипломанта відбору «Червоної рути» і «Перлини сезону», а також друге місце на конкурсі співаків естрадного співу серед студентів вищих навчальних закладів західного регіону. Окрім цього, Ірина виступала на різних концертах і культурно-мистецьких заходах, проте кілька років тому через сімейні обставини залишила пісенну творчість. Нині, здолавши життєву драму, вона знову повернулося до пісенного мистецтва. Про це співачка розповіла кореспондентові «Тернополя вечірнього». – Ірино, коли у тебе вперше проявився талант до співу? – Я співаю, практично змалку, десь з 5 років. Спершу виступала перед родиною і гостями. Замість сцени використовувала стілець, а скакалку брала як уявний мікрофон. Уже тоді мені подобалося дарувати свій спів людям, хоча тоді ще й не розуміла, що це талант і мистецтво. – У тебе, мабуть, «співочі» гени? – Любов до пісні мені прищепили батьки, хоч самі і не проявили себе в цьому виді мистецтва. Саме з їхнього благословення і підтримки я почала займатися музикою. А гарно співав мій дідусь. – Твій шлях для реалізації покликання розпочався з музичної школи? – Ще з дитинства мені подобалося співати естрадні пісні, чого в музшколі мене не могли навчити. Змалку я відвідувала танцювальні гуртки, брала участь у дитячих концертно-мистецьких дійствах. А музичну освіту здобула в Тернопільському музучилищі імені С. Крушельницької і ТНПУ ім. В.Гнатюка. Хоч і там не навчали естрадного співу, проте мені професійно поставили голос. Я дякую долі, що мала змогу навчатися у Валентини Болотної, яка свого часу займалася із самою Софією Ротару. Завдяки їй я навчилася брати дуже високі ноти — колоратурне оперне сопрано. Це було своєрідною пісенною базою, адже я більше співала арії з оперет, італійські народні пісні, українську оперну класику. – Проте ти проявила себе як співачка не оперного, а естрадного співу. Чому надала перевагу саме йому? – Не можу сказати, що опера мені не до вподоби. Це надзвичайно високий вид мистецтва, до якого чомусь збайдужіло наше суспільство. А я люблю дарувати радість людям, щоб вони могли оцінити мою творчість і дати наснагу до нових пісень. Мене це захоплює, тому моєю першою піснею на естраді була «Хвиля-ворожка». – Свого часу ти співала разом з Бучинською та Борисюк, які вже стали відомими на всю країну, але віддала перевагу не естрадній творчості, а сімейному щастю… – Справді, я розпочинала співати з Наталею Бучинською, була знайома і з Іриною Борисюк, яка брала участь у телепроекті «Х-фактор». Ці співачки вже виступають на столичних сценах, а в Тернополі визнання досягнути важко. Завершивши навчання в училищі, я вийшла заміж, і на романтичному підйомі вважала, що кар’єра співачки може зачекати. – Тож на вибір вплинув обранець твоєї долі? – Чоловік умовляв мене залишити концертну діяльність, щоб особисте життя було на першому місці. І я погодилася, бо ми дуже хотіли мати дитину. Але коли через вісім років нашого сімейного життя я народила довгоочікувану донечку, чоловік пішов від нас. Тепер я виховую півторарічну дитину сама. Допомагають мої батьки. – А що спонукало тебе повернутися до пісенної творчості? – Пісня дає мені наснагу до життя, саме вона і підтримка рідних людей допомогли мені встояти перед життєвими труднощами і подолати їх. Як не дивно, але саме сімейна драма повернула мене до творчості. Без музики я вже не можу уявити свого майбутнього. На Тернопільському державному телебаченні не так давно зняли кліп «Хвиля-ворожка». Хочу створити відеоролики і на інші мої пісні. – Окрім того Ірина Демчук – ще й відома телеведуча ТТБ. Чим для тебе є робота журналіста, наскільки вона співзвучна твоїй творчій душі? – Робота ведучої на телебаченні є невід’ємною складовою мого життя, в якій поєднуються і артистична творчість, і реалії сьогодення, які ми висвітлюємо в своїх інформаційних репортажах і програмах. Дякуючи керівництву ТОДТРК і колективові, який підтримав мене у важку хвилину, я поєдную дві улюблені справи – працюю на телебаченні і співаю. – Ірино, нещодавно ти порадувала своїх шанувальників новою піснею. Які твої творчі плани на майбутнє? — Нову пісню «Без тебе» спеціально написала для мене Надія Гураль. У ній відтворена моя сімейна драма, пережитий душевний біль і ставлення до ситуації, яка нині є типовою для багатьох родин в Україні. Невдовзі, коли в дитсадок піде моя донечка, знову спробую себе в різних пісенних конкурсах та естрадних фестивалях, а наразі відновлюю свою концертну діяльність на Тернопіллі. Разом з гуртом «Долг» уже виступала в райцентрах області. Брала участь у передачах обласного державного радіо і УХ радіо. Прагну, щоб моя пісня долинула до кожного краянина. Спілкувався Олесь ЛЕВІТ. ]]> http://t-v.te.ua/2011/03/11/iryna-demchuk-povernulasya-na-stsenu/feed/ 0 http://t-v.te.ua/2011/02/23/hudozhnyky-bez-majsteren-zroblyat-vystavku/ http://t-v.te.ua/2011/02/23/hudozhnyky-bez-majsteren-zroblyat-vystavku/#comments Wed, 23 Feb 2011 16:13:11 +0000 admin http://t-v.te.ua/?p=2316 «Художники без майстерень» Нещодавно`«ТВ» писав про ідею створення у Тернополі майстерні де могли би працювати художники, які не мають робочих приміщень. Автором проекту «Художники без майстерень» є керівник спортивно-мистецького клубу «Сакура», художник Микола Мамчур. Днями у Тернополі мають перший результат проекту – художню виставку. Про її підготовку «Тернополю Вечірньому» розповів сам Микола Мамчур. - Пане Миколо, проект «Художники без майстерень» працює уже два місяці. Які результати вашої діяльності? – Завдяки благодійному фонду «Карітас», нам вдалось створити невелику студію. Сьогодні там займаються вісімнадцятеро людей, які отримують безкоштовні уроки малюнку і живопису. Першу виставку плануємо відкрити 7 березня. Звичайно, за такий короткий термін створити багато робіт неможливо, але ми все ж постараємось. Найближчим часом також проведемо публічну лекцію з історії мистецтва. Взагалі ж прагнемо об’єднати якомога більше творчих людей навколо себе, щоб розвивалась і множилась мистецька община. - Де плануєте виставляти роботи учасників проекту? – В козацькій світлиці Тернопільського замку. Виставка відбудеться за підтримки міської адміністрації та Українського Реєстрового козацтва. Отаман Тернопільського козацтва пан Сергій Білий (який, між іншим, нещодавно був нагороджений орденом святого Миколая-Чудотворця) активно допомагає нашому творчому колективу. Багато зусиль він докладає також для об’єднання всіх секцій і клубів нашого міста. - Яким чином можна взяти участь у вашому проекті? - Насамперед прийти до нас. Ми запрошуємо всіх бажаючих, хто хоче взяти уроки малюнку і живопису, або відвідати лекції з історії мистецтва. Майстерня розташована у приміщенні благодійного фонду «Карітас», (вулиця Замонастириська 1). Наш проект, безумовно, відкритий і для митців, які мають цікаві задуми. Запрошуємо відвідати виставку і всіх тернополян та гостей міста. Розмовляв Денис ЗАХАРЧУК. ]]> http://t-v.te.ua/2011/02/23/hudozhnyky-bez-majsteren-zroblyat-vystavku/feed/ 0