День помирав, як недобитий лебідь,
Ніч перейняла невимовний біль.
Здригались зорі в сполотнілім небі
І тихо падали в криваву заметіль.
Стогнали Крути і молився вітер,
Цілуючи скривавлені сліди:
Вас мало, діти, вас так мало, діти,
Супроти п'яної московської орди.
В пекучий сніг... Навзнак... Не на коліна.
Заплакав місяць в зоряну блакить.
Всі — як один... Кріпися, Україно,
Хоч їхня смерть вовік не відболить.

1993
с. Тур'є на Старосамбірщині