Таємниці Лаврівського монастиря

Лаврівський монастир святого Онуфрія, що на Старосамбірщині, входить до переліку небагатьох, які діють на території України від княжих часів донині – Києво-Печерська лавра, Зимненський і Жидиченський монастирі на Волині.

Офіційним підтвердженням існування Лаврівського монастиря ще в давньоруські часи є знахідки розкопок, які проводили на території Онуфріїв­ської церкви 1986 року. Тоді, зокрема, знайшли кераміку XII-XIII століть.

Святий Онуфрій – покровитель Лаврова й породіль

Лаврівський монастир святого Онуфрія – найстаріший монастир цього святого в Україні. У різних писемних тогочасних джерелах постійно згадують “Лаврівський монастир із мощами святого Онуфрія”.

Цю реліквію знищили або викрали під час татарських погромів. Унаслідок останнього набігу – 1549 року – монастир горів. Однак історики впевнені: грабіжників насамперед цікавила дорогоцінна посудина, в якій зберігали мощі святого. Тому прах св. Онуфрія, радше за все, просто висипали на землю. Отже, мощі святого Онуфрія справді можуть бути й досі в лаврівській землі.

Святий Онуфрій був улюбленим святим упродовж багатьох років. Він – покровитель породіль. За походженням – перський принц, який жив у IV столітті. Десять років його виховували в монастирі в Єгипті, а згодом святий Онуф­рій подався в пустелю, де прожив майже 60 років.

Про святого Онуфрія відомо з переказів монаха Пафнутія. Він відвідав святого в пустелі наприкінці його життя. У цей час волосся й борода св. Онуфрія звисали до землі. Він розповів ченцеві, що його борода виросла за день, коли на землю впали рештки зношеного одягу, в якому він прибув у пустелю.

Монастир відбудували за переплавлену домовину

Невеличке село Лаврів на Старосамбірщині, що майже за 100 км на південний захід від Львова, своєю назвою завдячує кумові князя Лева – литов­ському князю Войшелку, який після монашого постригу прийняв чернече ім’я Лавр. Духовним наставником Лавра був архімандрит Григорій, який був послом Данила Романовича до Папи Інокентія ІV у справі церковної унії та захисту проти татар. Як відомо, цей візит завершився коронуванням Данила в Дорогичині.

Лаврівський монастир святого Онуфрія впродовж ба­гатьох століть був центром екуменізму. Тут є великий некрополь, у якому спочивають православні митрополити, греко-католицькі єпископи, молдовські господарі. Є історично підтверджені дані, що тут також поховано єрусалимського митрополита Макарія Лігаріду.

Окрім того, за версією істориків, серед православних митрополитів, греко-католицьких єпископів і молдовських господарів у некрополі Лаврівського монастиря святого Онуфрія спочиває і князь Лев, хоч його поховання досі не знайдено.

В останні роки життя він постригся в монахи, отримавши чернече ім’я улюбленого святого – Онуфрій – і поселився у святині. Ця чернеча обитель належала до володінь княжої сім’ї. Про це свідчить грамота князя Лева від 8 жовтня 1292 ро­ку. За переказами та згадками з монастирської хроніки, саме тут його й поховано.

За даними тієї самої монастирської хроніки, 1767 року всі дерев’яні споруди Лаврівського монастиря згоріли. Але вціліла мурована каплиця, у стінах якої знайшли домовини князів – Лева й Войшелка. Тогочасний ігумен монастиря Волянський запросив настоятелів сусідніх монастирів і наказав відкрити цю могилу. У ній було дві домовини, вкриті товстою срібною бляхою і прикрашені вишуканою різьбою. На одній із них був напис – Лев. Щоб хтось не привласнив знайденого багатства, срібло таємно переплавили та продали, а на отримані кошти відбудували згорілий монастир. Однак істориків непокоїть один нюанс: наприкінці життя князь Лев був ченцем, а відтак його мали б похоронити, як простого смерт­ного – в дерев’яній труні. Чому ж його поховали в дорогій домовині, нині ніхто не зможе відповісти.

Лаврів і рід Шептицьких

З історії цієї чернечої обителі уваги заслуговує і те, що в архіві Лаврівського монастиря зберігалися численні пергаменти XII-XIII століть, грамоти князя Лева, польських королів, рукописи XV-XVI століть, писані золотом, стародруки, рідкісні видання, грамоти гетьманів, книги Петра Могили. У XIX ст. Лаврівська бібліотека була однією з найбільших у Західній Україні.

Із Лаврівським монастирем святого Онуфрія тісно пов’язаний також рід Шептицьких, адже митрополит Атаназій Шептицький колись навчався в Лаврові, а о. Никифор Шептицький свого часу був архіманд­ритом Лаврівського монастиря. Не оминув своєю увагою чернечої обителі в Лаврові й Андрей Шептицький. 1926 року він брав участь у дослідженні фресок церкви святого Онуфрія. У Національному музеї у Львові зберігають картину роботи Ми­трополита Андрея Шептицького “Пейзаж із Лаврова”, на якій відтворено дорогу в селі неподалік монастиря.

Іще одна унікальність Лаврова – церква святого Онуфрія. Вона пережила кілька етапів розбудов і реставрацій. Однак і нині є унікальним зразком давньоукраїнської архітектури і єдиним збереженим галицьким монастирським храмом XIII століття.

Під час реставрації церкви 1910-го на її стінах знайшли древній стінопис. Він містився під живописом 1872 року маляра Яблонського. Спираючись на хімічний аналіз, учені датують його XV ст. Унікальність лаврівського живопису насамперед у тому, що він – один із найдавніших зразків західноукраїнського фрескового розпису та єдина збережена пам’ятка візантійського малярства в Галичині.

Занепад і відродження

Не завжди в Лаврові все було добре. У вересні 1939 ро­ку під час першого приходу Червоної Армії монастир пограбували, а значну частину його унікальної бібліотеки знищили. Місцеві мешкан­ці сховали деякі ікони, які згодом потрапили до музеїв й архівів. У липні 1941-го монастир був казармою для гарнізону радянської армії. Тоді знищи­ли більшість господарських приміщень і спустили воду у ставах.

Після війни тут створили школу-інтернат для неповно­справних дітей. Вона проіснувала в монастирських примі­щеннях до 1994 року. У церкві святого Онуфрія в цей час розмістили склад, у дзвіниці збе­рігали вугілля, а вцілілі господарські будівлі використовувала школа. Ще у двох приміщеннях монастиря облаштували бібліотеку та клуб.

1990-го церкву святого Онуф­рія передали лаврівським парафіянам і дозволили відновити монастир. Через три роки до Лав­рова приїхали перші монахи. Вони розмістилися в келії, що тоді належала школі. Вреш­ті 1994 року школу перенесли в інше приміщення, і почалося відродження монастиря.

Нині в Лаврівському васи­ліанському монастирі святого Онуфрія служать три ченці. Настоятель монастиря отець Микола каже: можна сподіватися, що ми станемо свідками чудесних зцілень, адже, ймо­вірно, об’явленням Богородиці Всевишній хоче прославити це місце. А наразі що дві неділі в монастирі служать Хресну дорогу, а відтак такі Служби будуть постійними щомісяця 12-го числа – в день, коли на дереві над джерелом з’явилася Богородиця.

Ірина Стрижевська

"Львівська газета" 20.11.2008, № 171 (479)