Зате ніхто не може поскаржитися, ніби бракувало важкого, шаленого, всезмітаючого (доберіть самі який завгодно синонімічний ряд) “драйву”, котрий лишень посилював і без того жорстоке відчуття майже сонячного удару (як сказав би Дуглас Адамс: “наче вас вдарили по голові бруском золота, загорненим в лимон”), що змушувало ошалілого обивателя метатися у пошуках затінку, тиші і холодного пива, або й просто втікати додому. Втім, масовий “ісход” втікачів з лихвою компенсувався таким же масовим напливом інших зацікавлених, тож не помилюся, коли скажу, що Співоче поле вирувало, як пекельний казан, а схожі на дідьків музиканти, огорнені димом зрідженого азоту, помішували його вседосяжним черпаком звуків власного виробництва.

Ну, ось, ми вже й впритул підійшли до музики. Вона, слід відзначити, була доволі розмаїтою. Спочатку, так би мовити, для “розігріву” публіки на сцену вийшла група з Чернівців “Діамантово-зелений” — ці хлопці прибилися до Тернополя вперше і, здається, що востаннє. Оскільки публіка впритул не збиралася “слухати реггей, вмирати під небом, вдихати запах трави” та скандувати незрозумілі гасла на кшталт “Джа" живий”, їхній виступ пройшов у млявому очікуванні, очікуванні доброго драйву. Наступна зграя — “СС” (“Стратегічні Сперматозоїди”) із Станіслава зробила вагомий крок у цьому напрямку, а їхні колеги-земляки “Хвилю тримай” (чи, як каже “ВВ” — “тримай зі мною зв"язок!”) активно намагалися підтримати це добре починання. Під цей шумок молодіжна частина публіки помалу “розкочегарювалась”, і тих, хто витанцьовував екстатичні па перед сценою, дедалі більшало. А коли ведучий фестивалю Ігорко Пелих (хлопака відомий нині не лише як бас-гітарист “Неймлесу”, а й як ді-джей радіо “Тернопіль”) оголосив виступ тернопільського “Неймлесу”, до сцени ринуло ціле цунамі з місцевих рокерів. “Неймлеси” музикували у поті чола (тим більше, що спека все ще не спадала), однак їм явно не щастило. Чи то “нута” не йшла (у гітариста навіть струна тріснула), чи то апаратуру не відлаштували як слід, але “неймлесівський” саунд був, що називається, “ніяким”, дарма, що команда просто чудова. Це, правда, зовсім не завадило фанам втішатися, мов малим дітям, присутністю своїх улюбленців, підспівуючи добре відомі слова їхніх хітів. “Гиля, гуси...”, “Шуге фрі” та ін.

Далі по вухах слухачів ушкварили хлопці з “Гейзеру” — ще однієї місцевої зграї. Їхній саунд був дещо ліпшим, хоч і музика, і тексти нерідко грішили занадто вже прямолінійним вирішенням.

Та все ж, з"а “ваготою” всі вищеперераховані команди обійшли останні з учасників фестивалю — київська зграя “Інерсел”, що привезла свою нову програму і, треба сказати, відіграла її на славу, їхній виступ до решти “добив” присутніх на полі обивателів — такого насиченого утробного рику, як у соліста “Іннерселу”, вони не чули либонь із часів прем"єри популярного фільму “Кінг-Конг”. Тож можна собі уявити незвичайне пожвавлення в районі Співочого поля: найбільш нервово вразливі просто втікали, затуливши вуха, інші — з ротами, відкритими від здивування — сиділи, очікуючи фіналу такої медитативної музики. Попри це, “Інерсел” честі столиці таки не осоромив і під кінець не на жарт розходився, доводячи присутніх мело- і немеломанів до екстазу.

Втім, і цим “маленьким радощам” настав край, бо ж усе повинно щасливо закінчуватися. І десь вже після 22.00 Ігор Пелих зі смутком у голосі мусив сповістити присутніх про те, що відтепер “Нівроку”-97 із живої реальності перейшов у розряд історичних фактів. Публіка ще, однак, довго не хотіла розходитися, на всі лади пережовуючи та обговорюючи щойно бачене і чуте.

Але забава на тому не скінчилася. Поле музичного шалу перекинулося на гостинний зал бару “Ольвія”, де для учасників фестивалю було влаштовано приємну вечірку.

Всі, хто мав честь бути присутніми на тому поважному прийомі, могли десь із півтори години кайфувати під пречудову музику ще однієї славної станіславівської команди “Фактично Самі” — лауреата “Червоної Рути-97” у рок-номінації. Не маючи змоги через певні суб"єктивні й об"єктивні причини відіграти свою програму на Співочому полі, хлопці старалися вже виключно для “своїх”, і їхній жорстко-чудовий саунд розливався вулицями Тернополя далеко поза межі “Ольвії”. Це було просто класно!

Забава тривала аж до ранку. Керівництво бару “Ольвія” принагідне обдарувало кращих з кращих, усіх, хто заслужив того дня доброго слова, — гітаристів, вокалістів, драмерів... Людиною фестивалю одноголосно обрали президента Тернопільського рок-клубу 0.Домбровського, який уже шостий рік поспіль організовує фестиваль “Нівроку”.

І, насамкінець, коли вже зайшла мова про тих, хто вартий доброго слова, не обминемо і начальника міського управління у справах сім"ї та молоді О.Романцова та його колегу із облдержадміністрації К.Шендеровського, бо без їх активного сприяння фестиваль навряд чи відбувся. А відтак свято Дня молоді втратило б... — одним словом, чимало. І це цілком очевидно.