Перемога була одна на всіх, хто вступив у двобій з нацистською навалою. І ніхто не стояв за ціною. Вихідці з України з честю виконали свій військовий обов’язок перед державою і довели своєю кров’ю та життям існування та продовження славетних військових та бойових традицій попередніх поколінь.
Весна визволення прийшла на Бершадщину в березні 1944 року в результаті Умансько-Ботошанської операції війська другого Українського фронту 52-0ї армії 4-ї –гвардійської; 27-ї та 2-ої і 5-ої танкових армій переборюючи опір противника, розпочали стрімкий наступ на Правому березі ріки Південний Буг.
“Історія війн не знає більш широкої за своїм розмахом і складністю в оперативному відношенні операцій, яка була б здійснена в умовах повного бездоріжжя і весняного розлиття рік” – так писав у своїй книзі “Записки командуючого фронтом” прославлений полководець, маршал Іван Степанович Конєв, розповідаючи про Умансько-Ботошанську операцію.
Після розгрому великого угруповання гітлерівців в Корсунь-Шевченківській операції могутній стратегічний наступ продовжувався.
Другий Український фронт повинен був завдати удару з фронту Кіровоград-Звенигородка-Шпола в загальному напрямку на Умань із завданням розбити уманське угруповання противника й оволодіти рубежем Ладижин, Гайворон, Ново-Українка. Надалі війська фронту повинні були розвивати наступ і вийти на Дністер.
11 березня маршал Конєв віддає наказ військам фронту переслідувати розбитого ворога на підходах до Південного Бугу та стрімко, щоб він не встиг закріпитися на правому березі ріки.
Вже цього ж дня 11 березня 1944 року буди визволені перші населені пункти нашого району: с.Тернівка, Березівка, Серединка, Серебрія – військами 52-армії якою командував генерал К.А.Коротаєв, той же самий генерал, який командував стрілецьким корпусом в перші дні війни, обороняючи Вінниччину, Бершадський, Джулинський та інші райони.
В складі цієї армії брали участь у визволенні району війська 62-стрілецької дивізії, якою командував генерал-майор Д.А.Дричкін, уроженець с.П’ятківки Бершадського району.
На підступах до Тернівки гітлерівці чинили впертий опір нашим воїнам, часто контратакували, щоб дати можливість своїм основним силам закріпитися на зручних для оборони нових рубежах. В бою за Тернівку у складі 2-ї танкової армії хоробро билися з фашистами танкісти 8-го окремого гвардійського полку. Вони звершили багато подвигів під час наступу, а командир роти Віктор Іванович Мельников виявив особливий героїзм.
За виявлену мужність і відвагу в боях, командир роти гвардії старший лейтенант Віктор Іванович Мельников посмертно удостоєний високого звання Героя Радянського Союзу.
Дякуючи передовим загонам 2-ї танкової армії з десантом стрільців і саперів на танках, який мав завдання перехопити міст через Південний Буг у районі безпосередньо на південний захід від Джулинки, о 23 годині 11 березня вийшов до ріки. В цей час по мосту переправлялися відступаючі частини противника.
Врізавшись у колони ворога, що відходив , і розділившись на дві групи наші танки відсікли противника від переправи і зав’язали бій. Одна група танків з піхотою зайнялася знищенням ворожого гарнізону у районі Джулинки і ар’єргарних частин противника, які підходили, а інша-направлялася для його захоплення.
Розстрілюючи фашистів, котрі стовпилися біля переправи танк Федора Мехніна перший вийшов на міст і під ударами ворожої артилерії був підбитий і потонув у водах ріки. Весь екіпаж, в тому числі і герой форсування ріки Мехнін загинули. Йому посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу. На честь героїв танкістів на березі річки височить монумент із граніту.
12 березня було визволено села Джулинку, Шляхову, Теофилівку, Тирлівку, Дяківку, Хмарівку, Чернятку. Цього ж дня в районі с.Крушинівки танкісти проявили надзвичайну винахідливість. Щоб переправити свої танки на правий берег Бугу через відсутність таяжких мостів, вони переправили танки по дну річки. Для цього вихлопні труби були виведені вгору, всі люки наглухо задраєні. Танки несподівано з’явилися перед ворожими піхотинцями, які в паніці розбігалися. Цілих три доби тривала переправа наших військ, але перший штурм укріпленого берега між Сумівкою і Крушинівкою був найважчим.
Розширення танкістами плацдарму на ділянці Завадівка-Шумилово-Берізки полегшило переправу головних сил, які підходили і дало можливість інженерним частинам приступити до відновлення зруйнованого 60-тонного моста. 14-березня по відновленому мосту були переправлені головні сили 2-ої танкової армії, що підійшли , і розпочали переправу військ 52-ї армії.
14 березня 1944 року було визволено від німецько-румунських загарбників місто Бершадь, а вже 15 березня останні населенні пункти району: Кидрасівку, Голдашівку, Михайлівку та Романівку.
Наша Бершадська земля стала місцем Подвигу десятків кращих синів Вітчизни. За мужність на Бершадській землі, за справжній героїзм 13 вересня 1944 року присвоєно звання Героя Радянського Союзу 12-ти мужнім воїнам:
Мельникову Віктору Івановичу (посмертно)
Мехніну Федору Миколайовичу (посмертно)
Буц Андрію Федоровичу
Короленко Григорію Федотовичу
Лялько Григорію Григоровичу
Нєсветайлову Володимиру Івановичу
Нікітіну Івану Мойсеєвичу
Островерх Івану Григоровичу
Пономаренко Віктору Івановичу
Рибалко Олександру Гавриловичу
Туфтову Івану Микитовичу
По різному склалися долі героїв-визволителів нашого району. Багато з них знайшли свій останній притулок на нашій бершадській землі.
Ми завжди пам’ятаємо їх, шануємо їх світлу пам’ять. І сьогодні в дні 60-річчя визволення району від німецько-румунських загарбників бершадці схиляють голови в пошані до живих і мертвих героїв-визволителів.
Наступальному прориву визволителів немало сприяла активна боротьба проти гітлерівців у тилу ворога, дії партизанів і підпільників. На бойовому рахунку патріотів тисячі знищених гітлерівців та їх найманців величезна кількість пущених під укіс ешелонів зірваних мостів, розбитої техніки.
Мужню боротьбу на території району вели два партизанські загони С.О.Печеного, Б.Г.Сарана та М.С.Корнійчука, в яких перебувало більше 400 бійців.
Майже всі партизани і підпільники влилися в Ряди Радянської армії і пішли на фронт добивати фашистського звіра.
Сьогодні через багато років після визвольних боїв, серед безліч справ вдячні нащадки минулих і прийдешніх поколінь пам’ятають про всіх тих, хто визволяв нашу землю, хто пройшов війну.
Пам’ять про них живе в складених піснях, віршах на стендах та в експонатах музеїв, в альбомах, рефератах та творах молоді, учнів шкіл, в застиглих стелах, монументах та пам’ятниках мужнім визволителям. Схилімо голови перед світлою пам’яттю усіх полеглих їх подвиг житиме у віках! Він безсмертний.
Віддаляючись від нас у часі, Велика Вітчизняна війна і виборена в ній перемога не відходять у небуття і забуття, не припадають архівним пилом. Подвиг і приклад ветеранів повинні пронизувати все наше життя, бути постійним рушієм і критерієм усіх рішень, вчинків та дій.
На полі брані ніколи не переводилися герої – від княжих і гетьманських часів – і аж до буремного і кривавого ХХ століття, коли весь тягар найстрашнішої з воєн – Другої світової – взяв на себе наш солдат-переможець. Ми схиляємо сьогодні голови перед вами, воїни останньої з воєн на нашій землі.
