Виникло, ймовірно, в першій половині Х/ІІ століття. Назва походить від слова "Кошара" - споруда для овець.
За адмін.поділом 16 ст. Брацлавський повіт 16 ст.
За адмін.поділом 19 ст. Ольгопільський повіт 19 ст.
За адмін.поділом 20 ст. Бершадський район
Село Кошаринці Бершадського району займає вигідне географічне положення: розташоване на березі річки Південний Буг, тут дуже гарні чорноземні ґрунти, неподалеку ліс і не можна не припустити, що тут існували поселення трипільської культури, тим більше, що неподалеку були знайдені поховання трипільської культури . Якраз за селом по дорозі в с.Тростянчик Тростянецького району при впадінні місцевої річки Бучак в Південний Буг було однойменне поселення де навіть вироблялися предмети домашнього побуту. Ще збереглися земляні вали«Залічище»(Труды Подольського епархиального истор. Статистического комитета под редакцией Ефимия Сицинского), а біля села є великі і малі кургани – поховання доби бронзи. цього висновок про те , що територія, де розташоване с.Кошаринці була заселена дуже давно. Найповніше уявлення про культуру і життя тих часів дали матеріали з поселень досліджених недалеко від Скибинців Тростянецького району, Сокільців Гайсинського та Самчинців Немирівського району.
Один з таких курганів розкопав Пастух Олександр, ще будучи учнем місцевої школи. Знайдені предмети були здані в Краєзнавчий музей м. Вінниці та дещо залишено в школі. Кам’яні сокира, рубила, пізнішого періоду – залізний наконечник до рала, наконечники списів, стріл. айбільш раннім з досліджених є могильник зарубинецької культури поблизу села Рахнів Гайсинського району, що існував тут у ІІ ст. .н. е. Біля села Коса нового цього ж району розкопано могильник черняхівської культури (III – V ст..н.е.) . Ця територія знаходиться недалеко від місця розташування села Кошаринець, тому можна зробити припущення, опираючись і на попередній матеріал, про існування в цій місцевості поселень цієї культури. предметів знайдених у могильнику можна судити про розвиток гончарства, були вироби із скла, сердоліку, бронзи. В одному з поховань було знайдено срібну сімейну гривну. Залишки залізоробного виробництва свідчать про досить високий розвиток ремесла в ті часи.
В середині XVI ст. польські феодали посилили наступ на Україну. За Люблінською унією 1569 року землі Брацлавщини переходять під зверхність Польщі.Тут було створено Брацлавське воєводство. Село Кошаринці, як і інші навколишні села, належало тоді магнатам Збаражським. Про це можна судити на основі достовірного історичного факту – перших документальних відомостей про село, які відносяться до 1629 року (Труды Подольского епархиального историко – статистического комитета под ред . Ефимия Сицинского).
Перед тим, як Кошаринці стали власністю Збаражських, вони належали графу Потоцькому. Пізніше- Собанському.Населення займалося землеробстврм та скотартвом. Виходячи з цього факту і опираючись на перекази старожилів, можна з певністю сказати про походження назви села. З вищесказаного матеріалу видно, що основним напрямком господарства цієї місцевості було тваринництво. За переказами старожилів біля села була велика кількість кошар – тобто огорожа, куди заганяли овець. Звідси пішла і назва села – Кошаринці. І в наш час за селом на пасовиськах донедавна стояли такі кошари, як пам’ятки давнини, самою своєю наявністю розповідаючи історію наших предків, історію тих місць, де ми народились і виросли. Поміщик Собанський володів селом аж до 1917 року, потім втік. Прихожани – православного віросповідання, селяни - малороси, чоловічої статі 605 душ, жіночої – 625, а всього – 1230. головне заняття жителів – хліборобство.
Старий храм побудовано в 1736 році був дерев’яний, трьохкупельний, однохрестольний, на честь Рождества Пресвятої Богородиці.Новий храм кам’яний побудований в 1878 році на кошти прихожан з допомогою поміщика Собанського, який пожертвував на збудування церкви 150 тис. штук цегли, 7725 пудів вапна і 60 дубів. Храм кам’яний, однокупольний, іконостас в ньому трьохярусний.Будинок для священика старий, а для псаломщика будинку немає, церква мала 36 десятин землі. 1861 року в селі була відкрита церковно – приходська школа. Розміщувалась вона в своєму будинку, який в 1897 році згорів і тоді ж був відремонтований.(Приходы и церкви Подольской епархии).
Після 1917 року селяни захопили і поділили між собою землі поміщика Собанського. На розподілі землі від села було обрано головою комісії Юхименко Івана Климовича. Але у 1922 – 1923 рр. значну частину цих земель у селян відібрали і передали під бурякові плантації. В 1922 році в селі створюється «Бурякове товариство», першим його головою було обрано Юхименко І.К. Влада була байдужою до бідування людей. Вона шукала способи безперешкодного пограбування села. В колгосп йшли добровільно лише ті селяни, які не мали нічого. А у решти селян було відібрано землю, коней, худобу, реманент. Ті хазяї, які чинили опір і не хотіли віддати ні коней, ні плуга, були виселені на північ і на Донбас.
Так у с. Кошаринцях був утворений у 1929 р. колгосп «Нове життя». Першим головою колгоспу було обрано Гонтарука Петра Яковича ( 1929 – 1930 рр.) Непосильні хлібоздачі розорили село. Вже у 1931 році спеціальні бригади забирали в хліборобів останнє збіжжя, навіть те, що було зароблено на трудодні. Так звані комсомольці вимітали хліб навіть з горшків в людей. Це – Терінчик Калень, Буць з В.Киріївки, Плаксій Федір, Терінчик Григорій Іванович, Бездітний Вівсей. З розповіді Грицик Мотрони М. (1924 р. н.), з хати вигнали батьків з чотирма дітьми, тато викопав ямку під собачою будою і заховав туди відерце зерна, і знайшли там, а мама в горнятка понасипала, то повитрушували з горняток, залишилося лише те зерно, що мама в форми понасипала і склала одну на другу форму. Але його було на кілька днів.
В результаті такої політики, село залишилося без хліба.Найстрашніше лихо спіткало селян взимку й навесні 1933 р.:хто встиг трохи заховати з одежі (бо забирали не тільки зерно, а й одіж: кожухи, рядна, здавали в сільські ради), хто їхав на базар і за ту, чи іншу одежину міняв хліб. Почалося масове вимирання людей. Люди вмирали на вулиці, під тином, в нетоплених хатах. У 1934 р. розпочато будівництво цегельні, яку закінчено у 1937 році.
Велика Вітяизняна війна забрала 105 жителів села. Становище повоєнного села було вкрай важким. В колгоспі не було коней – їх забрали на воєнні потреби. Поле копали лопатами, та орали коровами. Їздили коровами Кіт Параска, Забуранна Палажка, Пастух Ксеня та багато інших.
Під час Великої Вітчизняної війни загинуло найпрацездатніша частина населення чоловіків. Обробіток полів був неякісним. Поля вкривались бур’янами.
Посуха навесні й улітку 1946 р. викликала неврожай. Почався голод 1946 -1947 рр., зросла смертність серед населення. Багато не померло, десь до 10 чоловік, і то, одні грибами отруїлися, інші ще з других причин. Більшість дорослого населення на роботу брали і дітей, щоб прохарчувати біля загального колгоспного котла і їх. Після роботи ловили скойки, варили і їли. Приїжджали на Буг і з інших недалеких сіл. Вони привозили з собою казани, і коло річки варили і їли скойки.
1953 – 1959 рр. – головою колгоспу був Дяченко Іван Омельянович. Починають будувати корівники. Плату колгоспники одержували невелику, зате в кінці року отримували по 2 – 3 кг хліба на зароблений карбованець. Сільськогосподарська продукція мало оцінювалась.
В1959 р. в вересні місяці стояло питання об’єднати колгосп с. Сумівки і Кошаринець в один колгосп ім.Ілліча. На збори зібрались колгоспники обох сіл, але жителів с. Сумівки було більше і вони голосували проти Дяченка І.О., тож його головою не вибрали, а підтримали кандидатуру Медвідя А.С., жителя с. Чорна Гребля.Населення Кошаринець на той час було 1200 чол.
З 1966 року по січень 1987 року головою колгоспу ім. Ілліча стає Судома Володимир Юхимович.Розпочато і закінчено будівництво комплексу, побудовано магазин продовольчий і промислових товарів, нове приміщення дитячих ясел, побудовано дороги з твердим покриттям по центральній вулиці. Є відповідна техніка. Н
а початку 1987 року виникло питання на зборах колгоспу, про роз’єднання села від с. Сумівки. Л.Т .Глушко на початку 1987 р. не просто очолила новостворене господарство, а й стала єдиною жінкою в районі на посаді голови колгоспу. З 1987 р. колгосп ім.. Ілліча с. Сумівки був перейменований ім. Дзержинського , а з початку 1990 – х років – в колективне сільськогосподарське підприємство (КСП) «Південний Буг».
Вже з весни 1987 р. було виділено кошти і робочу силу, щоб до початку вересня добудувати 2 – й поверх школи і закінчити всі роботи всередині приміщення.В 1988 – 1989 рр. багато коштів виділено на капітальний ремонт Будинку культури , на будівництво 12 житлових будинків для спеціалістів і колгоспників. Три приміщення старої школи, які звільнилися відвели під контору, ФАП і бібліотеку. Потім знайшли приміщення для відділення зв’язку, надання побутових послуг.
На реконструкцію церкви в будинок обрядових подій в 1990 р. витрачено 100 000. В 1990 р. було побудовано один кілометр дороги з твердим покриттям по вул. Садовій, тротуари 1 км, типовий паркан по селу – 2 км і півкілометра обгородженого стадіону. В 1993 – 1994 рр. було побудовано автобусну зупинку.
При в’їзді в село, від Баланівки, побудовано цех мінеральної води «Вершина», в центрі села красується 2 – х поверховий торговий центр , добротний двохповерховий будинок лазні, де на першому поверсі обладнано під лазню і баню, на другому готель, і в даний час дві кімнати другого поверху займає бібліотека. При в’їзді в село з с. Сумівка побудована сучасна майстерня (дерев’яна) та майстерня по розпилюванню лісоматеріали.
1995 р. – розпочато будівництво інженерно – технічного комплексу. При допомозі коштами Л.Т.Глушко реставровані куполи на церкві. При керівництві господарством умілим керівником Глушко Л.Т. село не впізнати. 1990 р. була утворена Кошаринецька сільська рада. Всього населення 601 чол. В т. ч. працездатного 238 чол. Пенсіонерів – 277, із них учасників Великої Вітчизняної війни – 68 в т. ч. інвалідів – 4, учасників бойових дій – 5, вдів – 17, молоді (до 28 років) – 155.
Жителі села є знаними людьми не лише в Україні. Генерал – майор, чотири полковники, одинадцять майорів, два капітани, два старших лейтенанти – вони склали кагорту прекрасних мужніх людей невеличкого села Кошаринець.
Сивак Іван Михайлович 1917 р. народження – зріс і працював у Кошаринцях – був генерал – майор, і навіть після сімдесяти років викладав в Академії Генштабу.Звання Героя Соціалістичної праці отримав Климбовський О. А. (Працював головою колгоспу ім. Максима Горького Атяшевського району Мордовської АРСР). Героя Соціалістичної праці отримала Пастух – Глущенко Г. Є.1930 р.н. (директором 177 ої Київської школи).
