Скит обгородили мурами і побудували три оборонні вежі, що дозволяло ченцям відбивати татаро-турецькі напади. Під час одного з них (1776 р.) монастир таки не вистояв і був знищений турками. Проте вже 1781 року він був відбудований. 1785 року, коли Галичина потрапила під владу Австрії, монастир було закрито. У 1970-1980 рр. на території монастиря проводилися реставраційні роботи, після яких цю територію було оголошено історико-архітектурним заповідником. У травні 1998 року в Манявському Скиті знову було відкрито чоловічий Хресто-Воздвиженський монастир (УПЦ КП). Тоді було відбудовано дерев'яний Хресто-Воздвиженський собор, попередник якого після закриття монастиря був перевезений в Надвірну і згорів у 1914 році. Проте іконостас було врятовано і спочатку перевезено в Богородчани (звідки і походить його сучасна назва - Богородчанський іконостас), а потім до Львова, де він перебуває з 1923 року в Українському Національному музеї.
Знаменитий Манявський іконостас було професійно відреставровано, а по результатах цієї праці було видано альбом "Іконостас церкви Воздвижения Чесного Хреста з монастиря скит Манявський" (Львів, 2005 р.). Нижче на цій сторінці наведено передмову до цього видання з коротким описом художньої цінності іконостасу та його вимушених "мандрівок" іконостасу.

Приблизно за кілометр на північний-схід від монастиря розташований "Блаженний камінь". Існує версія, що ще в XIII ст. сюди, до каменя, прийшли і оселились перші ченці. За легендою, монахи, тікаючи від монголо-татар, шукали нове місце для обителі, але довго не могли його знайти, тому що вода на новому місці повинна була мала такий же смак як і свячена вода, яку вони взяли з собою з попереднього монастиря. І лише біля "Блаженного каменю" таке місце було знайдено.
Ще одна версія каже, що в Скиті було поховано гетьмана Івана Виговського. Проте могили його на території монастиря так і не було знайдено, хоча і в інших місцях її також не знайшли.
На території монастиря на стіні встановлено пам'ятну дошку на честь Йова Княгиницького, одного з засновників монастиря. Ніби нічого дивного в ній нема, якби не невелика метелева табличка під дошкою, на якій написано: "Ця пам'ятна дошка була поставлена на батьківщині Іова Княгиницького у м.Тисмениця 26.05.1998 р. на будинку школи мистецтв. Рішенням Тисменицької райдержадміністрації та міської Ради 27 травня 1998 р. її було знято з причини того, що її поставила православна громада"...

Фотографія з видання [Іконостас церкви Воздвижения чесного хреста з монастиря скит Манявський. - Льв.: 2005 р., с.6]

[Пам'ятки архітектури та містобудування України. - К. : Техніка, 2000 р., с. 124]:

Комплекс споруд Манявського скиту займає вузьку терасу між схилом гори Вознесінки та урвистим берегом потоку Батерс (Скитець). Відповідно до рельєфу ділянки територія монастиря має нерегулярну форму, дуже витягнуту з південного сходу на північний захід.

На цьому фото і на плані (1990-ті рр.) видно місце, де первісно знаходилась церква.
Згодом вона була відбудована.

Скит засновано в 1611 р. Іваном (у чернецтві - Іовом) Княгиницьким, котрий здобув освіту в Унівському монастирі та Острозькій академії. Первісне будівлі монастиря були дерев’яними. Вознесенська церква, яка розміщувалась майже в центрі монастирського подвір’я, була збудована в 1620 р. на взірець церкви в с.Міжгір’я. У 1681 р. на тому ж місці споруджено нову дерев’яну церкву з тису та кедра. Після скасування монастиря в 1785 р. церкву розібрано та перенесено до м.Надвірна (згоріла в 1914 р.), а чудовий іконостас з іконами видатного українського маляра Іова Кондзелевича передано дерев’яній церкві с.Богородчани.
Протягом XVII ст. сформувався ансамбль мурованих споруд, з яких збереглися: фрагменти оборонних мурів; в’їзна башта (1681-1684 рр.), яка одночасно виконувала функції оборонної башти та дзвіниці; оборонна башта майже в центрі муру, зверненого в бік гори Вознесінки; висока башта (“Скарбниця”); руїни трапезної, монастирських келій та другої в’їзної башти (дорога пронизувала монастирське подвір’я наскрізь).
У 1970-х роках споруди Манявського скиту частково реставровано, проведено роботи з консервації фресок.
Усі названі башти - майже квадратні в плані. В’їзна башта являє собою триярусну будівлю, завершену чотиригранним верхом. Висока башта має п’ять ярусів і увінчана чотиригранною (зі зрізаними кутами) високою банею з декоративною маківкою. Оборонна башта в мурі перекрита чотиригранним наметом. На всіх верхах відновлено ґонтові дахи.
Манявський скит - цікавий приклад оборонного монастирського ансамблю 17 - 18 ст., розпланування якого пристосовано до особливостей складного рельєфу гірської місцевості.
О.М.Годованюк

[Народна архітектура українських Карпат. - К. : Наукова думка, 1987 р., с. 215, 217.]: Гуцульські хрещаті церкви з трьома гранчастими раменами починають свій розвиток від Воздвиженської церкви, збудованої у 1619 р. у Манявському скиті. Відомо, що вона збудована на зразок Спаської церкви Межигірського монастиря поблизу Києва, з якої «знято мірку» [Целевич Ю. Історія скиту Манявського. - Львів, 1887. - С. 17 - 18]. Перша манявська церква згоріла у 1676 р., однак зберігся обмір плану та рисунок загального вигляду церкви, відбудованої у 1681 р. Порівняння цієї церкви з Спаською (1610), відомою з рисунка, виконаного у 1651 р., виявляє їх подібність тільки у плані та барочних маківках. Об’емно-просторове рішення церкви у Маняві витримане у традиційних для Гуцульщини пропорціях, в той час як Спаська церква має розвинуті у висоту зруби, характерні для високих церков Подніпров’я. Отже, якщо для будування церкви у Маняві треба було «знімати мірку» аж біля Києва, то церков з гранчастими раменами гуцульські майстри до того часу не будували.

Чи не ті ж майстри, що у 1681 р. відбудовували манявську церкву, спорудили у 1700 р. церкву у Слободі Болехівській? Однак уже безперечно за зразком манявської збудовано у 1736 р. церкву у новооснованому Тисменицькому монастирі, що підпорядковувався Манявському скиту. Ширшого розповсюдження церкви з трьома гранчастими раменами набули тільки у другій половині XIX - на початку XX ст. Але все-таки церков цього типу на Гуцульщині було порівняно мало. Багатовікова традиційність гуцульських хрещатих одноверхих церков із прямокутними раменами виявила тверду стійкість та відпорність новим архітектурним віянням.

Передмова до видання [Іконостас церкви Воздвижения чесного хреста з монастиря скит Манявський. Альбом-каталог. - Львів, 2005 р.]:
Тристa років минуло з того часу, як геніальний іконописець ієромонах Йов Кондзелевич подарував українському народові вершину своєї творчості - іконостас для церкви Воздвижения чесного хреста в скиті Манявському. Величний твір сакрального мистецтва постав на зламі двох століть, ставши своєрідним завершенням епохи українського ікономалювання, в якому візантійські традиції органічно переплелися з новими тенденціями кінця XVII ст., витворивши естетику українського бароко.
Іконостас для церкви Воздвижения чесного хреста за значимістю стоїть поряд з такими ж видатними пам’ятками, як Козелецький іконостас на Чернігівщині та Сорочинський на Полтавщині, створивши разом своєрідний гімн епосі, яка стала яскравою та найбагатшою на видатні пам’ятки національної мистецької культури.

Історичні обставини склалися так, що іконостас став своєрідним мандрівником крізь століття, зазнавши неодноразових демонтажів, втрат та поновлень. Зрештою, його доля є своєрідним свідченням соціально-політичного життя краю протягом трьох століть в умовах перебування в неволі у чужих держав. Перейшовши назавжди у власність Національного музею у Львові на початку XX ст., іконостас в умовах сучасних політичних реалій незалежної України на початку XXI ст. буде нарешті змонтовано у первісному вигляді. В різних музеях світу можна побачити видатні пам’ятки світового мистецтва, але не всі вони створені власним народом і не є виявом їхньої культури, на відміну від іконостаса із скиту Манявського, який увібрав найкращі досягнення українських іконописців, різьбярів, позолотників попередніх століть і став високим досягненням національної культури.
Після завершення складних консерваційно-реставраційних робіт фахівцями Львівського філіалу Національного науково-дослідного реставраційного центру України, оригінальний живопис іконостасу звільнився від багатошарових перемалювань, потемнілих лакових плівок та інших пошкоджень. Фундаментальні дослідження техніки живопису в рентгенівських, ультрафіолетових та інфрачервоних променях уточнили площі втрат та пізніших перемалювань; скрупульозні хімічні аналізи підтвердили відсутність кольорових лесувань. Біологи та біохіміки філіалу розробили цілий ряд принципово нових підходів до вибору методів та матеріалів для проведення консервації та реставрації іконостаса. Всі ці зусилля увінчалися завершенням роботи над однією із найскладніших пам’яток за технікою виконання, які зустрічаються в роботі реставраторів.
Мета видруку альбому-каталогу - показати ікони іконостаса після завершення робіт по консервації та реставрації, найбільш об’ємно окреслити велич таланту Йова Кондзелевича та його артілі.
Поряд з цим представити скромну працю співробітників філіалу, які понад п’ять років щоденної копіткої праці віддали для того, аби повернути народові один з найважливіших мистецьких творів. Надіємось, що кожен, хто буде знайомитися з альбомом-каталогом, переживе хвилини високого духовного піднесення від зустрічі з великим творінням ієромонаха Йова Кондзелевича.
Пам’ятаймо, що завдяки старанням митрополита Андрея Шептицького, першого директора Національного музею у Львові Іларіона Свєнціцького та їхніх послідовників, іконостас церкви Воздвижения чесного хреста скиту Манявського зберігся і є невід’ємною частиною духовної та мистецької спадщини України.
Мирослав Откович, заслужений діяч мистецтв України, директор Львівського філіалу Національного науково-дослідного реставраційного центру України

[ПГА, т.2, с.217]: МОНАСТЫРЬ-СКИТ, 1611 г. - 80-90-е годы XVII в. В 1611 г. была срублена первая келья. В 1612 г. построена первая деревянная церковь. В скором времени срублено еще несколько келий и хозяйственных построек. В 1619 г. была построена более обширная Воздвиженская церковь. В 1676 г. монастырь разрушили турки. Новая отстройка проводилась по указу русского царя Федора Алексеевича. В 1681 г. построена новая крестовая в плане деревянная Воздвиженская церковь. В 1698 - 1706 гг. интерьер был украшен станковой живописью, выполненной артелью художников под руководством И. Кондзелевича. После закрытия монастыря Воздвиженскую церковь перенесли в Надворную (сгорела в 1914 г.). С конца XVIII в. монастырь запустел, начал разрушаться.
Монастырь представляет собой ансамбль каменных и деревянных построек, обведенных высокой каменной стеной с башнями. Трехъярусная, квадратная в плане, въездная башня замыкает северо-западную стену. Третий ее ярус служил колокольней. Башня перекрыта крестовыми сводами, завершена четырехгранным шатром с заломом. Ниши на фасадах украшены фресками. В центре северо-восточной стены расположена квадратная в плане двухъярусная с шатровым завершением башня. Перекрытия первого яруса балочные, второго - сводчатые, крестовые. Башня Высокая (сокровищница) расположена почти в центре юго-восточной стены. Башня в плане почти квадратная, завершена четырехгранным шатром с заломом. Вероятно, третий и четвертый кирпичные ярусы надстроены позднее. Перекрытия ярусов балочные и сводчатые. С юго-востока территорию скита замыкает прямоугольная в плане двухъярусная трапезная. Перекрытия балочные. Рядом с трапезной находились въездные ворота с башней. Деревянная церковь стояла между оборонной и Высокой башнями. На территории скита на запад от Высокой башни при стене находилась теплая Благовещенская церковь. В 1970 г. началась консервация Манявского скита. Реставрационные работы проведены в 1972 - 1980 гг. (архит. Л.М. Дмитрович). Отреставрированы и восстановлены оборонная, въездная. Высокая башни, трапезная, стены и их гонтовое покрытие, деревянные и каменные кельи. Во всех сооружениях памятника уделено большое внимание реставрации декоративных элементов. Проведены работы по консервации фресок (художники П.С. Лининский, М.И. Вовк, А.Ф. Ерко).
Исторически сложившийся ансамбль, расположенный в окружении гор, с 1981 г. является филиалом Ивано-Франковского областного краеведческого музея.

© 2009, Olena Krushynska (derevkhramy@ukr.net)
Всі права застережені відповідно до чинного законодавства України.
Використання будь-яких матеріалів сайту можливе лише за узгодженням з автором.