Нитка - Інтернет-магазин якісної продукції рідних виробників

Хто і чому ми [http://nytka.com.ua/who_we_are] Партнери Як замовити Реєстрація Логін 0-50-135-23-32 0 товарів на суму 0 гривень Файний одяг Знання та здоров'я Затишний дім Вдалий відпочинок Інші статті Керамическая посуда прибавлят здоровья Издавна известно, что керамическая посуда обладает способностью вытягивать из людей негатив, одновременно наполняя блюда энергией всех четырех стихий – солнца, воды, огня и земли Українські вишиті сорочки - вишиванки Українська вишита сорочка або, як кажуть нині, просто «вишиванка» має давню історію. Появу самої вишивки датують 2 століттям до нашої ери, а в Україні вона начебто з`явилась у 11-12 столітті. Можливо і раніше, але письмових згадок не було. Сіль виявляє закоханих З одного боку, вона – усюди, з іншого – без неї нікуди. Хлібом і сіллю мати благословляла молодих до вінця. Господар клав хліб із сіллю на межі на урожай На здоров"я породілі приносили хліб З вагітністю та пологами в українців пов"язано чимало обрядів. Так, пуповину хлопчикам перерізали на сокирі, дівчаткам - на веретені З Яблучним спасом приходить осінь Після церкви, родина врочисто сідала за стіл: їли яблука з медом і запивали виноградним або яблуневим вином – «щоб садовина родила» На Маковея починаються проводи літа Обрядовою їжею цього дня є «шуліки». Готують їх так: печуть коржі, ламають на дрібні шматочки і заливають медом з розтертим маком Святому Іллі дякують хлібороби 2 серпня на Іллі закінчується календарне літо. Селяни чекали цього свята і казали: «На Іллі новий хліб на столі». Починався посів озимини На жнива славлять землю та Бога Основні зажинки починали 21 липня. Перший сніп — «дідух» — прикрашали стрічками та квітами і зберігали до Різдва Купало очищає та дарує красу Із віруванням у чудодійну силу сонця, води та роси, пов”язаний звичай купатися у росі. Робити це треба до сходу сонця На Івана Довгого визначали погоду Червень багатий на народні прикмети. Цього місяця українці завершують сіянки та починають збирати врожаї ранніх. У кінці місяця уже на осінь затихають птахи Лікарські трави заготовляють до сходу сонця Травники кажуть, що на Зілоту (23 травня) рослини мають найбільшу силу. У селах цього ж дня годували корів жовтими квітками, щоб молоко й масло були жовтими Під час сіянки грошей не позичають Колись говорили, що на Яремин день (14 травня) і лінивий виходить в поле. Коли день погожий, то й у жнива буде сонячно На Юрія збирали росу У цей день господині готували святковий обід. На столі обов”язково мусили бути молочні страви. На Гуцульщині ще ліпили із сиру різні скульптурки - коники, баранці. 21 квітня не ходять в ліс через гадюк На Руфа все з землі рушиться: і трава, і всяка зелень, і все, що посіяно й посаджено в цей день, піде рости вгору. І всяка гадина полізе із землі, а птиця полетить з вирію Хрін у пасхальному кошику - символ незламності людського духу На західній Україні до посвяти носили звичний плетений кошик, тим часом на Галичині страви освячували у хустках чи скатертинах Великодні писанки роблять у суботу Останній перед Великоднем тиждень називається Страсним, на спомин святих страстей Господніх. Це тиждень найсуворішого посту У Вербну неділю не садять городину За народними переконаннями, «котики» свяченої верби вбережуть горло від хвороби. Знахарі широко використовували таку вербу для лікування ревматизму, лихоманки На Сорок Святих готують сорок вареників Вважається, що саме на весняне рівнодення, прилітають перелітні птахи. Тому напередодні жінки випікають печиво — ”жайворонків” та ”голубів”. Їх дарують дітям та сусідам У Великий піст роблять добро Стародавні християни дотримувалися Великого посту з особливою суворістю, утримуючись навіть від вкушання води На Масляну ліпили вареники з сиром Їжа стає найважливішою формою життя. У народі говорили, треба їсти стільки разів, скільки собака махне хвостом До Водохреща жінки не прали Дівчата у посвячену воду клали калину чи коралі і вмивалися, аби щоки були рум'яними. Воду до свята приносили тільки чоловіки На Маланку лякають дерева Під Старий Новий рік рослини розуміють людську мову, а тварини самі розмовляють по-людському. Тварини скаржаться Богові на господарів Схеми розмірів допомагають не помилитись Багато хто з нас досі користується різними ситемами розмірів одягу. Найрозповсюдженішою з них на сьогодні є європейська. (таблиця співвідносності-ФОТО) Відрізана коса позбавляла жінку влади Бажаючи принадити женихів, дівчини вплітали в косу обривок мотузка від церковного дзвону.Коса та заплетена в неї стрічка символізують готовність дівчини до шлюбу Бабая бояться у всьому світі (ФОТО) Більш ніж 100 різних художників намалювали, як вони уявляли Бабая. Виявляється цим героєм залякують не лише у карпатських селах Українським лялькам не робили обличчя (ФОТО) Мотанка є посередником між живими й тими, кого на цьому світі вже чи ще немає. Не можна малювати обличчя ляльці, щоб не завдати дитині шкоду Поштові листівки дарують 140 років (ФОТО) Перші листівки ввела в обіг австро-Угорщина. Під її владою тоді перебувала Буковина і Галичина. Написи друкувалися двома мовами німецькою та українською Святий Миколай приносить подарунки В ніч на 19 грудня, до кожної дитинки приходить Святий Миколай і кладе під подушку подарунки. Але часом там може виявитися і різка - попереджувальний знак На свято Андрія дізнаються свою долю Чого дівчата тільки не вигадували, щоб поворожити та спробувати заглянути у своє майбутнє. Найбільше ж хотіли дізнатися про заміжжя, парубки тим часом капостили та пустували, бо цього вечора їм усе прощалося Вироби з вовни не можна викручувати Ми нерідко засмучуємося, коли кофточка, піджак або штани раптом втратили свій вигляд. Продовжити життя речей допоможуть правила догляду за одягом з різних матеріалів. Керамічний посуд додає здоров’я Здавна відомо, що керамічний посуд має здатність витягувати з людей негатив. Водночас він наповнює страви енергією усіх чотирьох стихій – сонця, води, вогню та землі. Весільний рушник вишивають однією голкою Вважається, що лицьовий бік рушника – то для людей, а виворітний – для Бога. Перший відображає те, що ми робимо, а другий – що думаємо. Тож якщо виворіт неохайний, то й життя подружньої пари буде лише напоказ. архів статей Стаття У хаті має бути щонайменше три види рушників Рушники — це відбиття культурної пам'яті народу, в їх узорах збереглися прадавні магічні знаки, образи "дерева життя", "берегині", символіка червоного кольору, які знайшли подальше своєрідне переосмислення і оновлення. На Україні рушникам завжди надавалось важливе образно-символічне значення. Вони — обов'язковий атрибут весільної обрядовості, предмет народного побуту, неодмінна окраса селянського житла. У кожному районі склались локальні особливості, що виявилось у композиції, колірній гамі, засобах шитва. Сучасні майстри, продовжуючи традицію, наповнюють орнаментацію рушників новим змістом і образами, підсилюють їх монументально-декоративне вирішення, розширюють діапазон застосування в громадському інтер'єрі. ВИШИТІ РУШНИКИ здавна були поширені на Україні як неодмінний атрибут народного побуту, весільної і святкової обрядовості, як традиційна окраса селянського житла. Важливі події в житті народу ніколи не обходились без рушників, які, крім декоративного навантаження, мали великий образно-символічний зміст. У всьому декоративно-прикладному мистецтві немає іншого такого предмета, який би концентрував у собі стільки різноманітних символічних значень. Рушник супроводжував селянина протягом усього життя і в радості і в горі. Він завжди був символом гостинності — на ньому підносили дорогим гостям хліб-сіль. Під час будівництва хати рушниками підіймали сволоки, потім ці рушники дарували майстрам. На них приймали новонароджених, з рушниками проводжали людину в останню путь. Особливо значну роль відігравав рушник у весільному обряді як один з найважливіших атрибутів. Рушники дарували старостам, перев'язували через плече, якщо на заручинах доходили до згоди. Такі рушники називали плечовими. Рушниками зв'язували руки молодим, бажаючи їм щасливого подружнього життя Почуєм, побачим, що нам скажуть, Біленьким рушничком рученьки зв'яжуть. На рушнику вінчались. Коли б мені, Боже, неділі діждати, Неділі діждати, на рушничок стати. У народних піснях, легендах і переказах опоетизовано готування дівчиною рушників до весілля. У вишитих орнаментах вона відтворювала свої думки і почуття, надії і сподівання на щасливу долю. Кожна дівчина готувала значну кількість рушників для свого майбутнього життя. А в коморі сволок, На ньому рушників сорок, Біжіте, внесіте Та боярів прикрасіте. Існували також і подарункові рушники, їх використовували в знак побажання щасливої дороги і найшвидшого повернення. Поряд з обрядовим призначенням рушники широко використовувались у побуті. Відповідно до функціонального призначення вони мали назви "стирок" (для посуду), "утиральник" для рук і обличчя. Вишиті рушники — неодмінна окраса кожної селянської хати. У минулому їх вішали над іконами ("наобразники", "божнички"), навколо портретів Т. Г. Шевченка, народних картинок. Рушники вішали на кілок, від чого вони дістали назву "кілкові". Орнаментація рушників на Україні надзвичайно різноманітна. У кожному локальному центрі склалися свої традиційні мотиви, особливості їх композиційної побудови, колірна гама. Своїм художньо-образним вирішенням виділяються подільські рушники. Найцікавіші з них створювали в селах Томашпільського, Крижопільського районів і особливо в селі Клембівка. Вони невеликі за розміром, кінці оздоблені горизонтальними, вертикальними або скісними паралельними смугами рослинного чи геометричного орнаменту. Вишивальниці відтворювали на полотні фантастичних коней з крилами, вершників, жіночі фігури з птахами в обох руках, що несуть відголосок сивої давнини. Подільські рушники виділяються технікою виконання і кольоровим строєм. Вишиті вони червоними, жовтими, синіми, зеленими, чорними вовняними нитками, що лягають рельєфними опуклими рядами, утворюючи виразні, сповнені спокійного ритму композиції. На Київському і Чернігівському Поліссі рушники оздоблювали горизонтальними смугами узорів у техніці лиштва, вирізування, занизування. У Карпатах, на Прикарпатті сформувалась і набула свого розквіту незнана раніше вишивка рушників. Давні, традиційні узори гуцульської вишивки з уставок жіночих сорочок переносяться на полотно рушників і своєрідно переосмислюються майстринями. У центральних районах України — на Полтавщині, Київщині, Чернігівщині — широкого розповсюдження набула орнаментація з пишних рослинних форм: гілки з квітами, що складені у букет, дерево-квітка, вазон-квітка, форми якого різні за своїми абрисами. Мотив дерева — один із найулюбленіших у світовій художньо-поетичній творчості. Його зустрічаємо в російському, білоруському, українському мистецтві, він типовий для Болгарії, Польщі, Румунії, Молдови. Як відзначали дослідники, семантика його сягає у глибину віків і пов'язана з язичеською міфологією. Священне дерево життя є символом матері-природи. Характерно, що зображення богині-берегині, "дерева життя", так само як і символіка червоного кольору, збереглись на рушниках, що мали ритуальне значення, були в обряді знаком-символом. Мотив дерева-квітки протягом часу зазнав модифікації і щоразу інтерпретувався залежно від смаків і уявлень народних майстрів. Так, на Полтавщині в усіх видах народної творчості ми можемо відзначити широке розповсюдження мотиву дерева, вазона з квітами. Відмічається їх стилістична єдність, що виявляється у загальному характері трактування мотивів, вільній, живописній манері виконання, ритмічних побудовах. Однак їх втілення завжди підкорене властивостям того чи іншого матеріалу і залежить від специфіки певного виду народного мистецтва — кераміки, килимарства, вишивки, пряничних форм. Поряд з деревом-квіткою популярний мотив вазона. Він набув розповсюдження в декоративному мистецтві Східної Європи XVI—XVII ст., насамперед у кераміці, розписах, в мініатюрі. У російському мистецтві, і зокрема у вишивці, він з'являється в XVII — на початку XVIII ст. внаслідок засвоєння ренесансно-барочних мотивів. На Україні вазон пишних барочних форм використовується в орнаментуванні друкованої книги (Требник, 1606 р.), в оздобленні рукописних заставок ("Ірмологіон", 1670 р., 1695 р.), у розписах церкви Воздвиження (1636 р.) в Дрогобичі та ін. В орнаментиці українських рушників майстрині прагнули передати пишність, красу природи, її буйне цвітіння. Вони розміщували на стеблі величезну кількість різноманітних квіток, майже не зображуючи листя. Незмінним мотивом в орнаментуванні рушників є зображення птахів — парно зображені птахи в народному мистецтві уособлюють кохання, щастя, чим і пояснюється їх розташування на рушниках для весільних обрядів. Іноді замість птахів над мотивом дерева-квітки зустрічаємо зображення сонця з променями. Характерною особливістю народної вишивки є збереження, поряд з новими сюжетами, давніх орнаментів, що мали символічне значення. Найдавніші рушники з цими зображеннями зберігаються в Полтавському краєзнавчому та Чернігівському історичному музеях. Слід відзначити, що на характер соковитих орнаментальних форм народних рушників безумовно вплинула рослинна орнаментика в стилі барокко українського гаптування і шитва кольоровим шовком XVII—XVIII ст., якою прикрашали одяг козацької старшини та священнослужителів. Живописне, вибагливе трактування мотивів у гаптуванні та шитві цього часу, тонка градація колірних співвідношень знайшли своєрідне переосмислення в народній вишивці. Техніка полтавського рушникового шва включає попередню прорисовку малюнка на полотні. Контур обводиться стебловим швом, а поле квіток, листків, птахів заповнюється "штапівкою", "драбинкою" чи "бігунцем". Утворюється декоративна єдність невеличких квадратів, ромбів, прямокутників, вертикальних смуг, хвилястих ліній, штрихів різної густоти, площин, щільно заповнених кольором. Така різноманітність елементів створює враження динаміки, внутрішнього руху. Нитки, покладені в різних напрямках, утворюють гру червоного кольору, що наче випромінює сяйво. Декоративність заповнення підсилюється контрастом чітко окресленого контура, через що весь малюнок сприймається виразно, а композиція виглядає легкою, ажурною. У Черкаському, Золотоніському районах композиції більш компактні, на Київщині стібки лягають рельєфними, опуклими масами червоного кольору. Тут застосовують старокиївський шов. На Полтавщині рушники виконувались виключно червоним кольором, на Чернігівщині додавали синій, на Дніпропетровщині — зелений і жовтий. Наприкінці XIX ст. для вишивки рушників, особливо на Сумщині та Полтавщині, використовували тамбурну техніку. Головне в ній — поєднання тла і вишивки червоного та білого кольорів; легкі хвилясті лінії тамбурного шва мерехтливо окреслюють вибагливі орнаментальні мотиви рослинного характеру. Особливо цікаві так звані кумачеві рушники, вишиті білими нитками на червоному тлі. Робота над ними вимагає тонкого взаємозв'язку фактури тла і напрямків та щільності ланцюжка петельок. У цей час в усіх областях України розповсюджуються як взірці для вишивання друковані картинки з побутовими сценами з народного життя ("Біля колодязя", "Била жінка за чуб" та ін.). Сюжетність зображення, його гумористичний або ліричний зміст, яскравість кольорів, легкість виконання хрестиком приваблювали багатьох майстринь і призвели до витіснення традиційних узорів і давніх технічних засобів шитва. Крім того, можливість включати прислів'я і приказки надавала цим побутовим картинам моралізаторсько-повчального характеру, відкривала простір для фантазії. На сучасному етапі у виготовленні рушників намітилось два напрямки, що існують і розвиваються паралельно. Це, з одного боку, творчість майстрів і художників, що спирається на традиційну спадщину минулого, а з другого — діяльність широкого загалу селянства, яке вишиває для власних потреб, за своїми рисунками і смаками. Так, в останнє десятиліття дуже поширилась по всій Україні так звана рисована вишивка, або вибиванка. Техніка цих рушників полягає в тому, що узор попередньо малюють на полотні і вишивають різними видами гладі. Орнамент на рушниках — рослинний. Невичерпна фантазія майстринь вводить у вишивку чарівний світ різноманітних квітів, пуп'янків, листочків, ягід у живописно-об'ємному трактуванні. Основний художній ефект полягає в гармонії колірних плям, їх масштабності, ритмічному розміщенні. Вишивальниці у своїх роботах досягають дивовижної віртуозності, хоч надмірна багатоколірність часто призводить до строкатості. У Чернігівській, Київській, Полтавській областях побутують рушники, вишиті рахунковими техніками: вирізування, гладь, різноманітні мережки. Варвара Захарченко з Києва в орнаментації рушників використовувала узори вишивки жіночих сорочок, які збирала протягом усього життя. Вишивала рушники на домотканому полотні, що мали крупнорельєфне переплетення ниток, застосовувала найрізноманітніші техніки, поширені у центральних районах України, користувалася небіленими нитками, іноді додаючи голубий колір. У своїх витворах вона доводила невичерпні можливості і неповторність вишивки білим по білому. На давніх традиціях тернопільської вишивки грунтується творчість Марії Зарембської, яка народилась на Тернопільщині, в Копичинцях, а нині живе і працює у Києві, її роботам притаманна вишукана гама кольорів, досконалість композиційної побудови орнаменту і віртуозність володіння технікою низинки. Назви рушників поетичні, влучні і чітко виявляють емоційну наснаженість твору: "Мамина пісня", "Поліська симфонія", "Іній". В орнаментах рушників майстриня прагне відтворити вічні теми людського буття — щастя, радість, добро. Треба зазначити, що в останнє десятиліття активно відроджується роль рушників, вони продовжують своє життя в сучасних обрядах. Сучасні митці вивчають традиції української вишивки. Переосмислюючи відомі форми орнаментики, вони шукають і тематичні мотиви, прагнуть в образній формі відтворити наше сьогодення. Найбільш цікаві рушники набувають монументально-декоративного звучання, перетворюються на тематичні полотна для окраси громадських інтер'єрів. Центрами створення рушників сьогодні є Черкаси, Полтава, Опішня, Решетилівка. Слави їм надали такі майстри, як Олена Василенко, Григорій Гринь, Антоніна Задувайло, Лідія Гаркуша та ін. Переосмислюючи традиційні форми орнаментики, і насамперед мотив дерева-квітки, художники збагачують їх, вводять нові мотиви — колосся пшениці, грона винограду, квіти соняшника, плоди, ягоди. Майстри свідомо урізноманітнюють орнаментальні мотиви. Адже основне їхнє завдання — створити емоційний образ, символ врожаю, родючості, гімн праці. Український рушник Збільшити Збільшити Зв’яжіться з нами: 0-50-135-23-32 Powered by itirra.com 2009 © www.nytka.com.ua