Проект
Сиротенко П.Т., Компанієць Г.В.
Український  державний геологорозвідувальний інститут (УкрДГРI)

Основним управлінським документом в енергетичній політиці України на найближчі 20 років є Енергетична стратегія України до 2030 року, що була введена в дію розпорядженням Кабінету Міністрів України від 15 березня 2006 року за № 145.

Метою вищезгаданої стратегії є створення передумов, які б забезпечили зниження витрат паливно-енергетичних ресурсів при виробництві одиниці продукції на підприємствах і докорінне зменшення споживання вуглеводневої сировини енергогенеруючими компаніями при виробництві електроенергії. Зменшення енергоємності вітчизняної продукції за рахунок впровадження новітніх технологій, сучасних систем контролю, управління та обліку на всіх етапах виробництва, транспортування та споживання енергетичних продуктів.

Український державний геологорозвідувальний інститут не може стояти осторонь коли йдеться про енергетичну політику країни, оскільки запаси вуглеводнів на нашій планеті не є відновлювальними джерелами енергії. І за підрахунками експертів, розвіданих запасів, при сьогоденному рівні споживання, залишилось нафти на 50 років, а природного газу на 75 років. Слід також враховувати і хронічне недофінансування геологорозвідувальних робіт, в наслідок чого видобуток корисних копалин не компенсується приростом нових запасів, що в свою чергу теж впливає на ріст цін на енергоносії.

З огляду на відмінність понять «енергоефективності» та «енергозбереження» слід зазначити, що поняття «енергоефективність» відображає якісну характеристику національної економіки, а поняття «енергозбереження» — результативність дій зі зниження кількісних параметрів взаємодії елементів системного представлення національної економіки.

Необхідно змістити акцент з політики енергозбереження, яка направлена передусім на виконання кількісного завдання економії паливно-енергетичних ресурсів, на політику енергоефективності, яка ставить за мету досягнення якісного нового стану економіки, що відобразиться у енергоефективності національної економіки.

Узагальнюваними показниками ефективності використання паливно-енергетичних ресурсів будь-якої країни є питомі витрати первинної енергії на одиницю валового внутрішнього продукту країни, тобто енергоємність ВВП, яка у нас в 2,6 рази перевищує середній рівень енергоємності ВВП країн світу. Показник України 0,89 кг у.п./1$, а середньосвітовий показник 0,34 кг у.п./1$.

Енергоємність ВВП країн світу, кг у.п./$ США (ПКС)
(*Key World Energy Statistics)

Причиною такої високої національної енергоємності є надмірне споживання в галузях економіки енергетичних ресурсів при виробництві одиниці продукції, що в свою чергу зумовлює відповідне зростання імпорту вуглеводнів в Україну.

Низька енергоефективність технологічних процесів на українських підприємствах призводить до більш високої собівартості одиниці продукції, що в свою чергу суттєво знижує конкурентоспроможність продукції українських підприємств на світових ринках. Підтримка ринкових цін на світових ринках досягається за рахунок економії на заробітній платі та «оптимізації» обов’язкових зборів і платежів до бюджетів всіх рівнів.

Ще однією національної проблемою є забезпечення енергонезалежсності нашої держави. Давайте трошки зупинимось на цьому питанні.

В до кризовому стані наша держава залежала від імпорту органічного палива на 54 %. Зараз підчас кризи цей показник покращився, але всі розуміють, що це стало наслідком банкрутств великих підприємств-споживачів енергоресурсів, які не мали інноваційних технологічних ліній та енергозберігаючих технологій і були дуже енерговитратними. Проведу порівняння з індустріальною Німеччиною, яка так само як і Україна пережила ІІ Світову війну. У 2008 році Німеччина виплавила 45,8 млн. тон сталі, а Україна 37,1 млн. тон сталі. При цьому в Німеччині середній показник енергоємність виробництва на одиницю продукції становить 0,26 кг. умовного палива / 1 $ США, а в Україні 0,89 кг. умовного палива / 1 $ США. Німецька економіка залежить від імпорту енергоносіїв на 61 %, а Українська економіка енергозалежна на 54 %.

Німеччина з населенням 82 млн. людей  посідає 36 місце в світі з показником ВВП 34 200 USD на душу населення, а Україна з населенням 45,7 млн. душ посідає 128 місце з показником 6 400 USD.

З високих трибун часто користуються показником енергозалежності нашої країни аби перелякати пересічного українця і переконати його в необхідності виділення додаткових мільярдів гривень на необхідність збільшення видобутку власних енергоресурсів. Ніхто не буде проти збільшення видобутку органічного палива власного видобутку але це не допоможе національній економіці, якщо не зменшити енергоємність українських підприємств, а для цього потрібна політична воля.

Давайте поглянемо на нижченаведену таблицю:

Середній показник енергозалежності європейських країн становить 60,67 %, що на 12 % більше ніж в Україні!

Середній показник енергоємності ВВП європейських країн становить 0,28 кг у.п./1$, що втричі менше ніж в Україні (0,89 кг у.п./1$).

Середній показник ВВП на душу населення, який показує рівень економічного розвитку країни, в Європі складає 32383 $/на особу, що 4 рази більше ніж в Україні (7506 $/особу).

Як видно з цієї діаграми, енергоємність європейських країн в 3-4 рази нижча ніж в пострадянських країнах, а рівень енергетичної залежності навіть вищий ніж в Україні.

Це означає лишень одне, що справа в якісному споживанні цих енергетичних ресурсів, тобто в інноваційних засобах виробництва, сучасних системах контролю і обліку, як у промисловості так і в житлово-комунальному господарстві.

Посилання на те, що Україні дісталось занепале господарство від колишнього СРСР вже не приймаються, тому, що інші країні соціалістичного табору за рівнем ВВП на душу населення, за підсумками 2009 року, займають такі позиції: Угорщина – 63 місце, Латвійська республіка – 79 місце, Польська республіка на 69 місці, Бєларусь на 93 місці, а Російська Федерація зі всіма її природними багатствами посідає лише 73 місце, Україна займає «почесне» 128 місце в світі цей показник свідчить про системне глибоке технологічне відставання.

Відповідно до Конституції, Україна є соціальною державою з головною метою забезпечити всебічний добробут громадян, що зобов’язує державу створити відповідні умови для розвитку економіки. Та вже минуло 18 незалежних років, пройшли три хвилі приватизації, невиконана Національна енергетична програма до 2010 року (яка була прийнята ще в 1996 році), безрезультатно закінчився перший період чинної Енергетичної стратегії, яким передбачалось відродження та перебудова промисловості і формування гарантованої основи для фундаментальних змін, забута Програма поетапного оснащення наявного житлового фонду засобами обліку та регулювання споживання води і теплової енергії на 1996 – 2007 роки вже й населення країни зменшилося в мирний час на 5 млн. осіб…, а ситуація не покращується. Науковці пишуть, Верховна Рада і Кабінет Міністрів приймають необхідні законодавчі та підзаконні акти, але вони залишаються виконаними лише частково, або невиконаними взагалі. Невиконання інвесторами інвестиційних договорів після приватизації того чи іншого об’єкту і відсутність контролю з боку держави призвели до того, що африканська Намібія приблизилась за показником ВВП до України і займає наступну 129 сходинку.

Але в Україні є приклади, коли інвестиційні кошти вкладені в реконструкцію підприємства показують нам всім європейський рівень енергоємності виробництва.

Наведу один приклад. У нас в країні є п’ять енергогенеруючих компаній і лише одна з них на 100 % приватна – це Товариство з обмеженою відповідальністю «Східенерго», яке експлуатує три теплові електростанції і виробляє більше чверті загальноукраїнської теплової генерації. ТОВ «Східенерго» експлуатує три теплові електростанції: Зуєвську, Кураховську та Луганську, які працюють на енергетичному вугіллі, яке добувають ВАТ «Павлоградвугілля» та ВАТ «Шахта «Комсомолець Донбасу». Жорсткий контроль за якістю сировини, його своєчасна й повна оплата дозволили компанії домогтися постачань на ТЕС вугільної продукції за якістю не гіршою від проектної, і як наслідок, виключити використання природного газу й мазуту для підсвічування горіння вугілля. Природний газ (вартість якого постійно зростає) використовується на електростанціях тільки для пуску енергоблоків. Декілька років назад, коли ці три вищезгадані електростанції перебували у державній власності вони споживали 436,38 млн. куб. м природного газу на рік, а в 2008 році ці три електростанції спожили лише 61,39 млн. куб. м.  газу., тобто в 7 разів менше.

Порівняння найважливіших показників енергогенеруючих компаній свідчить про явну перевагу над іншими генеруючими підприємствами в яких державна частка переважає приватну. Наприклад, коефіцієнт використання встановленої потужності – вищий у 2 рази, а собівартість продукції ТОВ «Східенерго» найнижча по галузі. Всі ці вражаючі показники стали наслідком мільярдних інвестицій в інноваційні технології.

Враховуючи вищезазначене, державі треба не шкодувати за втратою енергетичних активів, а продавати їх з дотриманням жорсткого контролю інвестиційних зобов’язань, оскільки вже  65% енергоблоків українських ТЕС перетнули межу фізичного зносу в 200 тис. годин і потребують модернізації чи повної заміни, а в державній казні фінансових ресурсів на це не вистачить.

Висновки по цій темі:

Пропонуємо для обговорення такий розвиток подій:

- якщо через рік з’ясовується, що новий інвестор переоцінив власні можливості і не може виконувати інвестиційні зобов’язання, пропонуємо проводити повторний конкурс-пошук інвестора на цей об’єкт;

- в кожній галузі економіки встановити підприємствам ліміти споживання паливно-енергетичних ресурсів, паливо що використовується поза лімітом продавати в декілька разів дорожче. Таким жорстким фінансовим інструментом можна «підштовхнути» власників підприємств на оновлення основних засобів виробництва;

- в структурі Фонду державного майна України організувати департамент, який би відслідковував виконання інвестиційних договорів.

Вважаємо, якщо так зробити, то суму в більш ніж один трильйон гривень державних коштів, які в  Енергетичній стратегії України до 2030 року пропонується витратити на розвиток національного паливно-енергетичного комплексу, можна суттєво зменшити.