«Вихід через сувенірну крамничку»: Фільм про графіті вартістю мільйон

Цей фільм не з Голівуду, він не був фестивальним хітом, його зняв не культовий режисер, там не грають зіркові актори, і це взагалі не ігрове кіно, а документальне, і авторство цій стрічці з довгою назвою «Вихід через сувенірну крамничку» належить Роберту Бенксі, людині-таємниці, найвідомішому художнику сучасності, який вибрав стіни Лондона і Лос-Анджелеса своїми полотнами, а балончики з фарбою – своїми пензликами.

Використовуючи саме тільки міське середовище, аерозоль і трафарет, такі художники як Бенксі, Space Invader чи аргентинське угрупування Blu зуміли вже ввійти в історію, начхавши на всі твердження про те, що графіті - це тимчасове явище і заняття для вандалів, а не митців. Ще вчора за творцями стріт-арту ганялась поліція, але вже сьогодні вони влаштовують виставки в відомих галереях і продають роботи колекціонерам.

Капюшон, який закриває обличчя, заляпані фарбою руки, пляшка віскі на підлозі – на екрані сам автор фільму, розповідає про людину, до слави якої він ненароком долучився, не здогадуючись про майбутні наслідки.

У «Виході через сувенірну крамничку» ми спостерігаємо за процесом становлення художника, коли він ще будучи ніким знайомиться з потрібними людьми і знімає їх на відео, нібито для свого майбутнього документального фільму. Його звати Тьєрі Ґетта, він французький іммігрант в Лос-Анджелесі і власник магазину брендового одягу, який насправді є перекупленим секонд-хендом з модною біркою. Тьєрі завойовує прихильність арт-середовища і преси, вміло маніпулюючи розкрученими образами і видаючи штампованих ідолів у стилі поп-арт за власні ідеї. Він бачить, як працюють інші, і повністю перебирає ці знання і навички, не роблячи жодних відкриттів та революційних винаходів, і дуже швидко стає успішним і відомим. Розчарованими залишаються лише його вчителі і колишні друзі-графітчики, які аж ніяк не сподівались побачити в незграбному і набридливому французі майбутню зірку-художника.

На відміну від Тьєрі, Бенксі ніколи не хотів опинитись в центрі обговорень всього світу, передусім він прагнув привернути увагу до свого стріт-арту, викривальних готросоціальних і завжди дотепних та влучних графіті про те, що цей світ котиться у прірву і в цьому винні ми самі, споживачі рекламних привабливих образів і заручники нав’язуваних стереотипів.

Ми погоджуємось жити за правилами, навіть не припускаючи, що можемо цього не робити, не купувати те, що намагаються збути нам на кожному кроці. Ми приходимо в цей світ і приймаємо його таким яким він є, і значить має бути таким, ми впевнені у своїй неспроможності змінити щось і безглуздості протестувати наодинці проти корпорацій, які монополізують не лише ринок товарів і послуг, а й свідомість мільйонів, змушуючи думати однаково або не думати взагалі.

Тьєрі ж додумався до одної лише ідеї, яка привела до того, що в його творіннях з’явився зміст і протестний настрій, який всім так подобається. Він назвав себе Mr. Brainwash (Той, хто промиває мізки), адже саме цим і займаються ті, хто хоче продати сьогодні той чи інший продукт. Слідуючи правилу постійного повторювання одного й того самого, допоки образ не стане беззмістовним, мистецтво стає схожим на рекламні кампанії, що засмічують простір вулиць і телеефіру.

Сьогодні добре продаються плагіат і сувеніри – все решта, особливо нове і незвичне, в кращому випадку насолоджується оглядами відділів культури в газетах. Для багатьох найцікавіший зал в експозиційному просторі – це відділ сувенірів, репродукцій і журналів з картинками. Коли за кордоном музей чи галерея бачать, що втрачають популярність, то для збільшення відвідуваності відкривають кафе, яке приваблює тортиками і какао з кремом. Музей таким чином наповнюється більш домашньою атмосферою, люди мають, де зібратись і обговорити картини, які висять в сусідніх залах, і чому б не поєднати два задоволення -гастрономічне і мистецьке? Спостерігаючи за такою тенденцією Бенксі і назвав фільм «Вихід через сувенірну крамничку». Зрештою, сам художник вважає, що єдине, на що варто дивитись у музеях, то це на школярок на екскурсії.

Бенксі зробив те, що давно вже не вдається кінопродюсерам, які послуговуються законами ринку. Він створив фільм, де є цікаві й живі персонажі, де присутній конфлікт між корисливим самозванцем і відданими майстрами своєї справи, де гумор потрібен не для того, щоб розвеселити глядача, а щоб висміяти його ж самого, як бездумного споживача маскультури, а напруга і саспенс від зображення нічних бомбардувань стін безстрашними героями, яким начхати на поліцію, надихає і змушує захоплюватись ними. Тут є кілька поворотних моментів, які тримають прикутими до екрану, бо події починають набирати більших обертів, як, наприклад, історія про ляльку у вигляді в’язня Ґуантанамо, яку Бенксі з Тьєрі поміщають посеред атракціону Діснейленд або травма ноги прямо перед відкриттям власної виставки «Життя прекрасне» Тьєрі Ґетти під псевдонімом Mr. Brainwash або MBW.

Чотири тисячі відвідувачів в перший день і на один мільйон проданих робіт за перший тиждень: такий результат рекламної кампанії з цитатами Бенксі і Шепарда Фейрі про Тьєрі і з закликаючим анонсом в LA Weekly. Люди далекі від мистецтва прийшли побачити  поєднання стріт-арту і поп-арту, бо, на переконання багатьох, такого ще не було, і розтиражовані прінт-скріни Мерилін Монро є історичним відкриттям, яке доводить, що мистецтво існує і воно навіть приваблює як ніколи.

«Я поважаю пристрасть» - каже відомий вуличний художник Шепард Фейрі про відеоманьяка Тьєрі, який йде на все заради кадрів для свого фільму. Пристрасть - це саме те, що рідко коли керує сучасними митцями в прагненні творити, адже гроші і слава в таблоїдах є значно більшим стимулом і рушійною силою для продукування нових ідей. Один відсоток таланту і дев’яносто дев’ять відсотків працьовитості і наполегливості – це те, що потрібно, аби досягти успіху. У випадку Тьєрі не було одного відсотку таланту, але було двісті відсотків нахабності, впертості і цілеспрямованості.

Бенксі більше не збирається допомагати комусь зі зйомками фільмів і просуванням кар’єри, так само як і заохочувати всіх навколо творити мистецтво на кожній вулиці, стіні, в кожному місті, як він це робив раніше. Тим не менше його послідовники з’являються вже навіть в Україні (роботи кримчанина Шаріка можна подивитись тут). Критикувати суспільство стає модно, і роблять це вже не заради привернення уваги людей до важливих проблем. Сам Бенксі зробив з цього прибутковий бізнес і навчив це робити інших.

Додати коментар (2500 знаків):

Iм'я*
Вiдгук*
OpenID
Код*

Коментарі до статті

Сергій Трегубенко26-10-2010 16:46

Дякую, Наталія Ільчук!

Чудовий фільм, чудовий огляд, чудові посилання!

Miss Jones26-10-2010 15:28

прикольну штуку ше з принцесою Діаною на грошах він замутив.