До історії одного будинку

 …Піднімаюся догори вулицею Шевченка (у минулому – вулиця Янівська), неподалік храму св. апостола Андрія Первозванного, спорудженого 1900 р. за проектом Міхала Ковальчука як костел Святої родини  та монастир Отців реформатів. З одного боку  тут досі красується будинок колишнього власника парового млина Юзефа Тома, до якого колись,  ще в 20–30-х роках прилягав зимовий сад-оранжерея та  ставок; з іншого – розгалузилися невеличкі вулички Бортнянського (Сьвєнтокшиска), Яцкова (Стокова), Туринського (Ґольдмана), Луцького (Кошарова), Генерала М.Юнаківа (Лянґевіча), Квітки-Основ’яненка (Ченстоховска), котрі переважно були забудовані віллами. Саме тут, на останній з цих вулиць, розташований будинок за №36, який 1932 р. придбав Іван Фещенко-Чопівський  і  мав би належати його доньці Ірині… 

Будинок, який 1932 року придбав Іван Фещенко-Чопівський по вул. Квітки-Основ’яненка (Ченстоховска), 36 

Іван Фещенко-Чопівський (1884–1952) був видатним металургом, міністром Центральної Ради та Директорії, громадським і політичним діячем. Народжений він 20 січня 1884 р. у м. Чуднові на Житомирщині. 1908 р. закінчив Київський політехнічний інститут. Для поглиблення фахових знань і підготовки професури їде за кордон. Однак Перша світова війна кардинально змінює життєвий шлях молодого науковця, і його захоплює вир визвольних змагань.  У травні 1917 р. він отримує від М.Грушевського завдання зібрати й проаналізувати матеріали про природні багатства України. Першу частину книги «Матеріальні багатства та велика промисловість України» видав 1918 р. Відтак, зі становленням Української Держави у Центральній Раді він очолює Міністерство промисловості та торгівлі у кабінеті В. Голубовича. У Директорії С.Петлюри він – міністр народного господарства, згодом – радник місії з господарських питань Української дипломатичної місії в Румунії (1919).

Коли ж уряд УНР було евакуйовано до Тарнова в Польщі, І. Фещенка-Чопівського обирають Головою Ради Республіки (1920–1921). Цю місію він здійснює до часу розпуску Ради Республіки 15 серпня 1921 р. унаслідок Ризького договору в березні 1921 р. між Польщею, Російською Федерацією та Українською РСР. Згідно з ним, були знехтувані державні інтереси України, а Східну Галичину віддали на поталу Польщі. З 1922 р. Фещенко-Чопівський стає професором металознавства Гірничої академії в Кракові. Саме тоді закінчується державотворчий етап у його житті і розпочинається етап наукової творчості, який приніс йому славу видатного металознавця. 

Іван Фещенко-Чопівський у сімейному колі 

У центрі уваги науковця – проблеми дифузії різних елементів у залізі, нікелю, міді тощо. Вже за рік учений отримує пропозицію обійняти посаду професора при кафедрі металургії Української Таємної Політехніки у Львові (існування  цього закладу датовано від 15 квітня 1920 р. за адресою вул. Коцюбинського (Супінскєґо), 21, де зараз – один з корпусів Української академії друкарства). Ось як він описує свої львівські вояжі у книзі «Хроніка мого життя»: «У 1923 р. Українська Таємна Політехніка обрала мене професором, і я почав доїздити до Львова раз у місяць на лекції. Розпочав я курс «Вступ до металознавства» для 2-го семестру Машинного відділу. Вступна лекція відбулася урочисто, була велелюдна й приємна. Друга та третя лекції мали місце в післяобідній порі, у приміщенні української школи поруч із собором св. Юра. Кількість слухачів була вже менша. Приїздив я у Львів ще щось п’ять разів, зацікавлених було щораз менше… Останні лекції відбувалися уже зовсім таємно: остання – десь із початком літа 1924 р. – відбулася у мене в готелі. Прибуло лише троє студентів!». 

Будинок Української Таємної Політехніки по вул. М.Коцюбинського (Супінскєґо), 21 

У 1926 р. науковець спробує повернутися на рідні східноукраїнські землі. Професора спокусить повернутися на батьківщину прохання того ж таки М. Грушевського. У відповідь  І. Фещенко-Чопівський навіть дає згоду повернутися до Києва й очолити кафедру металургії, але раптом його щось зупиняє. «Блиснула можливість повернення на Батьківщину, – згадує вчений, – коли після смерті мого вчителя В. Чижевського, надійшло офіційне урядове запрошення в колишню альма-матер. Як сильно хотілося мені повернутися додому, мріялося попрацювати на рідній землі, для своїх, а не для чужих! Але ж дороги для мене через «каяття», для мене, який пішов на еміграцію в ім’я незалежності й соборності України, не було – це було б проти мого сумління».  1927 р. він складає іспити на звання доктора технічних наук.

З 1930 р. по 1936 р. у світ виходить тритомна монографія «Металознавство» (польською мовою), яка стала підсумком його багаторічного доробку. Проживаючи у Кракові, науковець постійно мріяв про повернення в Україну, бодай хоч ближче до рідного волинського краю. Львів для Фещенка-Чопівського стає особливим духовним центром, саме тому 1932 р. він купив тут триповерхову кам’яницю. Окрім того, влітку 1935 р. придбав у Крем’янецькому повіті на Волині  хутір на 57 га: «…Його положення між Почаєвом (16 км) та Вишівцем (6 км) так нам подобалося, що ми з дружиною вирішили приготовити собі там гніздо на старість». Але вже Друга світова війна позбавляє його і Львова, і всіх маєтків… Далі – арешти, в’язниці, воєнний трибунал, де він був визнаний «антирадянськи налаштованим, в 1918-1919 рр. був членом УЦР, займав в уряді Української Республіки посади міністрів, за дорученням Петлюри вів переговори з питань забезпечення зброєю і боєприпасами, добивався визнання Антантою Української Народної Республіки, а з травня 1941 р. був членом Української націоналістичної організації» й засуджений на 10 років позбавлення волі у виправно-трудових таборах. 2 вересня 1952 р. у далекій Республіці Комі І. Фещенка-Чопівського не стало. Дітей про смерть батька повідомлять нікчемною повісткою з одним  лише трактуванням «умєр» за підписом консула СРСР у Кракові… 

Вулиця Івана Фещенка-Чопівського (Фанерна), яка веде до храму 

…Прямую далі на захід вулицею Шевченка, минаючи Янівський цвинтар, випрану колонію, де в часи Другої світової війни був гітлерівський концтабір, що розмістився на місці колишньої «Фабрики дахівок і каміння штучного. Іван Левицький і спілка», залізничну станцію Клепарів. Дорога веде мене до  храму Пресвятого Серця Христового (у минулому – костел Найсвятішого Серця Ісуса). У цьому передмісті у бік церкви видніється вуличка, названа ім’ям українського державного діяча, вченого, патріота Івана Фещенка-Чопівського…

Додати коментар (2500 знаків):

Iм'я*
Вiдгук*
OpenID
Код*

Коментарі до статті

малий06-06-2010 18:54

Чому видаляєте пости???

Ірина02-06-2010 12:33

Гарна сумна стаття. Які трагічні долі великих синів України, і як, ми їхні нащадки, не вміємо шанувати пам'ять про цих людей. Яке ж болото на тій вуличці, що веде до храму...