Сабрі Меджитов народився в Узбекистані, навчався та проходив військову службу в Росії, але вважав за свою батьківщину землю своїх предків – Крим. Його батьки розділили страшну долю кримських татар. У 1944 році дев‘ятирічними дітьми їх було депортовано з півострова. Саме тому переїзд до Криму у 1992 році мав стати для Сабрі знаходженням втраченої батьківщини. Дорога додому виявилася довгою та важкою. Вже рік діяв Закон України про громадянство, тому автоматично стати українцем він не зміг. Також він не мав і громадянства Росії чи Узбекистану, оскільки реєстрація закінчилася під час служби в армії. І пять довгих років він та його рідні відчули на собі всі прикрощі тих, хто не має громадянства. 

Ті, хто живуть у селі, знають, як важко виростити продукцію, але ще важче її реалізувати, особливо в тих селах, які знаходяться далеко від райцентру або далеко від Сімферополя. Щоб хоч якось прогодувати родину, люди виходять на дорогу та займаються несанкціонованою торгівлею – продають проїжджаючим жителям і гостям півострова вирощені на присадибних ділянках фрукти та овочі. Безумовно, внаслідок цього в них часто виникають конфлікти з контролюючими органами. Так донедавна було й у селі Єрмаково Джанкойського району... доки місцеві жителі не збудували аграрний ринок за допомогою Програми розвитку та інтеграції Криму (ПРІК) ПРООН.

Сьогодні в країні налічується близько 2.4 млн. людей з інвалідністю. Лише кожна третя з них особа працездатного віку має постійну зайнятість. Решта після десятиріч ізоляції Радянською системою залишається там і сьогодні. Людям з інвалідністю найважче адаптуватися до умов ринкової економіки та знайти своє місце на професійній ниві. Саме тому Проект Програми розвитку ООН, Міжнародної організації праці та Державного центру зайнятості «Соціальна інтеграція людей з інвалідністю шляхом забезпечення доступу до зайнятості» розробив Модель працевлаштування та забезпечення зайнятістю осіб з інвалідністю в Україні та Методологію надання центрами зайнятості соціальних послуг людям з інвалідністю, які дозволять забезпечити їх роботою в майбутньому.

Звістка про те, що невдовзі до мешканців села Ігнатпіль, що на Житомирщині завітає молодь з Польщі та Німеччини, швидко поширилась селом. Відразу постало питання: як зустріти гостей? Який цікавий та водночас суспільно корисний проект реалізувати до їх приїзду спільними зусиллями  жителів села?  
На організаційній зустрічі голови та працівників сільської ради, активістів Молодіжного Центру та волонтерів, Директором соціальних служб, Катериною Соїною, було запропоновано відновити занедбаний сільський парк, перетворити його на місце відпочинку для молодих мам та дітей.