Виступ гурту «Vox Populi» 21 лютого в «Ляльці»
Голос народу може не тільки мовчати в очікуванні месії чи виносити смертні вироки системам, не лише кумарити з дитинства народними мудростями або горлати на базарах та стадіонах... він може навіть спвати! Співати лірично і драйвово, акустично і з усіма звуковими прибамбасами, співати як кожен зокрема, так і в один голос – так само, як «Vox Populi».
Цей весь пафос я пишу не тому, що за останні роки добре попсував собі печінку разом із славнозвісним бас-гітаристом гурту Богданом «Галайдою» («Білий Шквал», «Дивні»), і навіть не тому, що моя робота – оспівувати «Ляльку» (я й так співати не вмію)… А просто давно не бачив, щоб якийсь концерт проходив настільки злагоджено, по родинному і з душею. За проникливістю текстів, щирим вокалом дядька Тараса і живим виконанням, «Vox Populi» може сперечатися із «Плачем Єремії», справа тільки за продюсерами. Але схоже на те, що хлопці грають просто для душі і для близьких, а не для кар’єри. Проте, час покаже, він мудріший навіть за український музичний простір.
Перший раз запізнився на концерт, бо він почався рівнесенько о восьмій. Сидять собі четверо хлопців з гітарами, як в себе вдома, і спокійно акустично співають дуже хорошу і життєстверджуючу лірику, курять, перемовляються, говорять до публіки… А повний зал слухачів є близькими людьми: жовківська діаспора, старі і нові «спадщанці», дівчачий фан-клуб Бодьки, друзі, знайомі, друзі знайомих, etc. Нарід знав чого прийшов, тому розслабився за столиками і ловив задоволення від звуків. А звук був просто чудовий – із апаратурою підсобила компанія «АКРОПОЛІС», яка шаленими темпами розвиває свій бізнес на теренах України і заслужила повагу своєю підтримкою молодих виконавців. Так що у хлопців були всі можливості показати на що вони здатні.
Основною фішкою «Воксів» є справжні і чисті емоції, тихий кайф від життя, який ми приховуємо у будні дні з метою самозбереження, а коли вони пробиваються назовні – настає свято. З кожною піснею ритм наростає, лірика збільшується, емоції зростають…«Блюз для коханої» тішив наївні емоції дівчат, «Я маю..» просто тішив, а «Чорна труна» виявилась не грузною сатанинщиною, а проникливою філософською піснею. «Зе бестом» акустичного відділу була пісня «Бутафорія слів»: дадьки Тарас, Роман і Назар майстерно зводили та розводили голоси, перекинули ритм на долоні публіки, а потім знов забрали його на гітари, утворивши досить хитру пісенну композицію.
Але це була тільки перша частина. Далі перерва на цигарки і пиво, щоб можна було поговорити з людьми, яких давно не бачив, але з такої нагоди вони зібралися в одній купі. Показ світлин діячів гурту на екрані. Під’єднання інструментів до лінії електромереж і другий – вже драйвовий відділ програми.
А тут вже гарцювалося на повну силу і під рокенрольну «Несе Галя воду», і під туристичний хіт «Чап-чалап», і під революційний драйв пісеньки «Страйк». А пісню «Жінка», яка складалася із всіх можливих епітетів до представниць чарівної і безжалісної половини, співали всі, навіть коли ефір несподівано і на всі сто передавався публіці. Тарас виливав свою екзистенцію у співи, Назар показав, що ударні для нього ще рідніші ніж гітара, Роман взагалі витягував неймовірні соляки, а Бодька крім серйозної заточки, тішив друзів вчасним і невблаганним драйвом.
«Голос народу» довів, що він справді народний гурт і може співати від імені всіх живих людей цієї країни не залежно від того, які дурнуваті титули наші міністерства присвоюють не менш придуркуватим «народним звьоздам».
Слухав і писав Юрко ВовкоГон
