Герої в законі

Орест Сохар

Як на мене, то визначні заслуги – це щось на кшталт відкриття нової технології рільництва, яка дозволила б українцям збирати врожай двічі на рік чи примусила пшеницю родити зерно уздовж усього стебла. Ото був би героїзм, вартий рядка в історії – поряд Мічуріним та собачками Павлова. Але запитайте у Google про героїзм Мельника, і дізнаєтесь лише про дві чесноти цього славного чиновника: він зять Михайла Зубця, відомого кучмівського аграрного функціонера, і, крім того, близький до голови ради директорів політично-орнітологічного холдингу «ÐÐ°ÑˆÐ° Україна» – «ÐÐ°ÑˆÐ° Ряба» Ігоря Тарасюка. Про особисте видатне забезпечення Мельником продовольчої безпеки Української держави у Google – ні слова. Або ці заслуги втаємничені, ніби рецепт виготовлення бройлерів-кіборгів-несучок (від слова нестися, а не від того, що ви подумали), або їх просто не існує.

Та занурення в політику державних нагород дає всі підстави стверджувати, що я та Google просто упереджено поставилися до пана Мельника. Адже поняття «Ð¾Ñ€Ð´ÐµÐ½» ще в пізньому середньовіччі означало групу осіб, наближених до монарха. Тоді орденами не нагороджували, до них – приймали, а вхожі до тієї чи іншої тусовки легені носили знаки приналежності до команди.

До початку Відродження більшість європейських монархів почали чеканити певні геральдичні символи як ознаку своєї прихильності до вірних. Досі збереглися високі європейські нагороди, на кшталт британський орден підв’язки та данський орден слона.

Схильність Віктора Ющенка героїзувати «Ð½Ð°ÑˆÐ¸Ñ…» підданих тягнеться від отих підв’язок та слонів, вона лише модифікована радянським минулим та спадщиною Леоніда Даниловича. Від «ÑÐ¾Ð²Ñ”Ñ‚Ñ–Ð²» Віктор Андрєєвіч почерпнув схильність нагороджувати чиновників. По-перше, за те, що вони доросли до високих посад, по-друге, за те що вони дожили на цих посадах до 60-ти річчя і 70-річчя, а також – за те, що просто дожили до 80-річчя. Нині досі нагороджують функціонерів КПСС «Ð·Ð° видатний внесок»…

Окремий випадок – вручення «Ð¯Ñ€Ð¾ÑÐ»Ð°Ð²Ð° Мудрого» з нагоди відставки. Це якщо довго людина трималася при посаді, але якимось чудом її вдалося сковирнути.
Найбільше «Ð·Ð°ÑÐ»ÑƒÐ¶ÐµÐ½Ð¸Ñ…» та «Ð²Ð¸Ð´Ð°Ð½Ð¸Ñ…» на один квадратний метр в кінцевому підсумку виявилося серед височайшої челяді, усіляких там глав, заступників, керівників секретаріату, радників і перерадників, Вєр Івановних, Юр Івановічєй, чоловіків депутаток Ляпіних, що ще раз наголошує на збереженні традицій Середньовіччя позначати своїх ближніх орденами підв’язки та слона. І, звичайно, слід констатувати бажання наблизити до августійшої особи керівників суду різних мастей, а також звичайних членів Конституційного суду.

До речі, в нагородній політиці проявилась особлива набожність Віктора Андрійовича. Від Ющенка владика Сабодан отримав два «ÐœÑƒÐ´Ñ€Ð¸Ñ…», владика Філерат – теж два плюс орден Свободи. Але якщо отці українських церков одягнуть на День перемоги нагороди від українських президентів, то «Ð²ÑÑ грудь будет в крестах», і в святковій колоні їх важко буде відрізнити від мирських героїв-фронтовиків.

Я особисто люблю читати президентські укази про відзначення видатних та заслужених в якості колонки новин. Наприклад, завдяки цим указам можна дізнатися, що Спілка журналістів, виявляється, не почила в Бозі, і як і 20 років назад нею керує Ігор Лубченко, якому вже от 70 виповнилося. А Ніна Карпачова, виявляється, захищала не тільки ув’язнених депутатів від ПР, але й зробила якийсь внесок у захист конституційних прав та свобод громадян, за що й отримала орден «Ð—Ð° услугі», як нарекли його при попередньому президентові. А Станіслав Аржевітін - не лише близький друг Віктора Андрійовича, якого він протримав довгий час на різних дивних посадах, і не лише банкір, що одним з перших продав свій банк буржуям, а й секретар Ради українського козацтва, за що гарант вклепав йому «Ð—а услугі» найвищого ступеня. А правовий бардак у країні, фальсифікацію справи Гонгадзе і вірну службу Кучмі тепер називають «Ð¾ÑÐ¾Ð±Ð¸ÑÑ‚им внеском у розбудову правової держави, зміцненням законності та правопорядку», і таким як колишній прокурор Михайло Потебенько дають «ÐœÑƒÐ´Ñ€Ð¾Ð³Ð¾».

Міністрові Юрі Луценку спочатку дали «Ð¯Ñ€Ð¾ÑÐ»Ð°Ð²Ð° Мудрого» V ступеня за БТР у резиденції Рината Ахметова та за те, що закрили Бориса Колеснікова, а потім Колеснікову довелося дати «Ð—Ð° заслуги» ІІ ступеня – за те, що кавалер Луценко не справився, і Колесникова довелося відпускати.
Не важко зауважувати, що нагородна політика, ніби пандемія, вражає політичні табори хвилями: в 2005-06 роках було відзначено бютівців та «Ð½Ð°ÑˆÐ¾ÑƒÐºÑ€Ð°Ñ—Ð½Ñ†Ñ–Ð²», потім настала черга «Ñ€ÐµÐ³Ñ–Ð¾Ð½Ð°Ð»Ñ–Ð²». А з одним «Ñ€ÐµÐ³Ñ–Ð¾Ð½Ð°Ð»Ð¾Ð¼», знаменитим «ÐŸÑ–Ð´Ñ€Ð°Ñ…ÑƒÑ”Ð¼» взагалі трапилася детективна історія: свого часу всі сайти повідомили про нагородження його якимсь президентським орденом. Навіть якщо зайти в російськомовний Google і написати «Ð®Ñ‰ÐµÐ½ÐºÐ¾ наградил» то пошуковик сам запропонує версію «Ð®Ñ‰ÐµÐ½ÐºÐ¾ наградил Кивалова». Але нині на офіційному сайті глави держави немає жодного згадування про цю нагороду, і сам Ківалов заперечує такий факт. І тут, блін, фасифікації та підрахуйство...

Скажи, хто герої цієї країни, і я скажу, в якій державі ти живеш. Якщо прибрати Вєр Івановних, чоловіка Ляпіної та сільськогосподарського героя Мельника, то мусимо констатувати, що міфологія нашої України якась містечкова, приземлена. Безумовно, наш нинішній президент зможе сказати, що жив в епоху героїв, яких сам і плодив. Але чи скажемо так ми своїм дітям та внукам?

П.С. Країні бракує ще однієї нагороди: за визначний вклад у доведення країни до кризи. Мабуть, це була б перша заслужена нагорода.

______________________________

ЧИТАЙТЕ Ð¢ÐÐšÐžÐ–

Орест Сохар

Список найприбутковіших професій країни піддано апгрейду: традиційно престижні спеціальності «Ñ€ÐµÐ¹Ð´ÐµÑ€», «ÐºÐ¾Ñ€ÑƒÐ¿Ñ†Ñ–онер» та «Ð´ÐµÐ¿ÑƒÑ‚Ð°Ñ‚ ВР» опустилися в рейтингу, а на перші позиції чарту вийшли «Ð²Ð»Ð°ÑÐ½Ð¸Ðº телеканалу» та «Ð²Ð»Ð°ÑÐ½Ð¸Ðº носіїв зовнішньої реклами»: країна вступила у затяжну виборчу кампанію. 2010-го виборцям доведеться обрати собі не тільки президента, а й мерів, депутатів місцевих рад, а слідом, судячи з усього, і депутатів Верховної Ради. Якщо політичні зірки складуться сприятливо, то українці залишать виборчі дільниці лише у вересні-жовтні наступного