|
Відомий індолог Ф. Б. Я. Кейпер (нар. 1907) належить до голландської школи сходознавства. Сфера його досліджень виявляється досить значною — від аналізу індоєвропейських мов і стародавніх індійських та іранських текстів, реконструкції загальноарійської спадщини до вивчення релігії, міфології, культури стародавньої Індії та Ірану за матеріалами Вед.
Ф. Б. Я. Кейперу належить низка наукових праць, які присвячені тлумаченню архаїчних особливостей окремих індоєвропейських мов як прояву ще більш стародавньої єдиної системи, а також залучення сучасних ідей антропології та психології до матеріалів індоіранської (ведійської) міфології.
Бездоганне знання стародавніх Священних Книг (Рігведи, Авести), різноманітні інтереси з історії релігії, міфології, тематики, що присвячена вивченню ритуалу, та інші сфери інтересів дозволили цьому вченому здійснити майже неможливе — інтерпретувати стародавні тексти Рігведи у космогонічному ключі через встановлення ізоморфізму між макро- і мікрокосмом. Отже, варто більш докладно зупинитись на концепції Ф. Б. Я. Кейпера про співставлення космогонії й зачаття.
Заслуга вченого полягає, перш за все, у бездоганному прочитанні й вивченні тексту Рігведи. Результати аналітичної роботи вченого з порівняльної граматики індоєвропейських мов, ведійської мови (санскриту), а з часом — і структурний аналіз міфологічної системи індоєвропейців, дали значні результати. Дослідження вченого в інтерпретації ведійської релігії й міфології посідають центральне місце серед багатьох наукових розвідок ХХ століття.
Основною темою, що проходить через усі його праці, — це система реконструкції індоіранських, а потім стародавньоіндійських космогонічних уявлень, у світлі яких інтерпретуються окремі міфологеми. Уважне прочитання текстів Рігведи на широкому типологічному фоні, починаючи від генетично споріднених стародавньо- іранських, далі — грецьких, слов'янських та інших індоєвропейських паралелей надали висновкам Кейпера значної ваги.
В інтерпретації вченого головний міф Рігведи — убивство Індрою демону-змія Врітри не має відношення до природного явища, а розуміється як Творення Всесвіту. Індра своєю палицею пробиває первинний пагорб, який плаває на поверхні космічних вод. Удар палиці пробиває цей пагорб, закріплює його до місця на дні цих вод, і Вогонь й Вода покидають світ хаосу та інерції, переходять до небесних богів. Індра ваджрою — палицею вбиває Врітру і водночас цим ударом він розділяє доти суцільний світ на дві сфери — Небо й Землю, верхній і нижній світи, світ богів — девів і світ асурів — старших братів девів. Їхніми наймогутнішими представниками якраз і є Індра та Врітра. Саме двобій Індри та Врітри відбитий у ритуалах.
Саме на цьому міфі ґрунтуються ритуали, пов'язані з Новим роком. Одночасно Індра розділяє цим же ударом Небо й Землю, організовуючи дуально протилежні верхній та нижній світи. Варуна, давній бог космічний вод набуває нової функції хранителя рити (rta-) — космічного закону, що приховується у нижньому світі.
Ф. Б. Я. Кейпер висловлює ідею про циклічність часу у народів, що сповідували ведійську культуру. За цією ідеєю наприкінці кожного року наставала криза, і тоді Космос змінювався Хаосом, і задля встановлення порядку знов було потрібне повторення акту творення Індри. Це повторення арії розуміли як відтворення подвигу Індри в ритуалі. Як ми вже говорили, ритуал у давнину виконував функцію з'єднувача між явним і неявним, Буттям — Небуттям, протиріччями між ними. І це був ритуал святкування Нового року.
Основний міф Рігведи повторюється безліч разів у різноманітності гімнів і у безлічі варіацій. Цей своєрідний сценарій відтворює, приурочений до Нового року перехід, тієї критичної миті, коли космос повертається до свого недиференційованого стану. Особливий ритуал мусить заново синтезувати космос, повторивши всі етапи його становлення. Стародавня драма — не що інше, як відтворення цієї космогонії і ритуальне дійство, в основі якого — міф про космічне зачаття Новорічного зародку Всесвіту — Валу.
Ритуальний характер основного міфу Рігведи не викликає сумніву. За теорією Кейпера встановлюється ізоморфізм між макро- і мікрокосмом. Системні відповідності міфологічних уявлень і ритуалу (обряду) отримали й філологічне обґрунтування. Дослідник дійшов висновку, що головна риса Вішну в Рігведі полягає у здійсненні трьох кроків, які вкривають Всесвіт і крокуванні до семи місць на Землі.
Числа 3 і 7 — являють собою тотальність, або цілокупність. Кейпер уважає, що три й сім обґрунтовані на природних феноменах. А три кроки Вішну маніфестують, таким чином, цілокупність Всесвіту. Значно пізніше вони набули трансформації у якості значень землі, неба і простору атмосфери. Третій крок є найважливішим — він виявляється Таїною, що не сприймається людським оком. Третій крок відповідає цілокупності Всесвіту, що об'єднує його дуальну структуру так само, як 13-й місяць стародавньоіндійського календаря представляє всі попередні 12 місяців року. "По відношенню до тезису первинного стану світу та антитезису творення Індри третій крок Вішну є синтезом" (Кейпер 1986:109).
За концепцією Кейпера первинний пагорб у Рігведі — гора (girl-), скеля, із якої у якості осі Всесвіту виникає космічне дерево. В архаїчній міфології нижній світ Варуни тотожний нічному небу над землею, а підземні космічні води стають небесним океаном. Символ Варуни — космічне дерево гілками донизу, корінням догори. Уявлення про перевернуте дерево було у аріїв ще до їхнього приходу в Індію, доводить вчений.
Робота Ф. Б. Я. Кейпера "Космогонія й зачаття" на думку російського санскритолога Т. Єлізаренкової стала несподіванкою в уявленнях ученого світу щодо системи арійської космогонії і виявилася могутнім проривом у нову сферу знань.
Основна думка цієї роботи — це дослідження й співставлення головного космогонічного міфу Рігведи — убивства Індрою змія-демона Врітри, який скував течію річок, як міфологічне відображення пренатального, тобто такого, що передує народженню, "спогаду" індивіда свого власного зачаття.
Сфера, обрана вченим, знаходиться на зіткненні різних наук: структурної антропології, психології, міфології, вивчення пренатальної свідомості та несвідомого (роботи С. Грофа, К. Керен'ї, М.-Л. фон Франца, Дж. Л. Хандерсона, І. Якобі, А. Яффе).
"Не слід забувати, — пише Єлізаренкова, — що саме в наш час розвиток науки відбувається на зіткненні різних сфер, що раніше не стикалися між собою" (Єлізаренкова 1986:15). Проте, не викликає сумнівів той факт, що в "Рігведі" ми маємо не тільки філологічні факти, але й виявлення сукупної системи релігійних уявлень, притаманних стародавнім аріям, які сповідували веди.
Так, центральний міф Рігведи — битва Індри з драконом (vrtra) виявляється міфом творення. Ведійський міф походження Всесвіту з первинних вод виявляється стародавнім, а виникнення землі є першою стадією космогонії. Ця експліцитна форма "пухкання океану" — те саме, про що мовить концепція І. Пригожина про дисипативні (неврівноважені системи). Таким чином, ми маємо справу з ізоморфністю Всесвіту.
Інша ідея, а саме — уявлення космічного яйця, пов'язана з ідеєю Творця або ідеєю ущільнення вод, яка змінюється філософським уявленням "Небуття", а ідея яйця зливається з ідеєю зародка: із Небуття народилося Буття, воно розвинулось у яйці, яке пролежало рік, допоки не розкололося. Тоді воно стало двома шкаралупами: одна — срібна, яка перетворилась на землю, а друга — золота, яка перетворилася на небо. Уявлення про золоте яйце або золотий зародок Всесвіту, що "виник на початку" співвідноситься з "зародком Вод". Ідея яйця зустрічається також у міфі про Матір Всесвіту — Адіті, яка народила сім богів, а восьмим — "смертне яйце". Найбільш важливою рисою первинного світу є те, що світове яйце плаває на водах і його головним намаганням є відшукування твердої точки — опори.
Іншим важливим моментом трактування Кейпером основного міфу Рігведи стає дослідження "подиху", який розділяє небо й землю: "Щось недиференційоване "дихало", не коливаючи повітря". З часом американський дослідник свідомості С. Гроф блискуче підтвердить його здогадки щодо "дихання" Всесвіту. У своїй праці "Космічна гра" вчений через синтез знань із психології й релігії, пояснюючи у термінах трансперсональної психології прояви "Космічної Гри" (Гроф 2000). Окрім того, Кейпер віднайшов відповідності первинного пагорба, який так само пов'язується із процесом творення: "Це необхідність для життя (як вода = rasa, сутність життя, і сонце = світло життя й Всесвіту) охоронялась ще в первинному пагорбі змієм, який представляє нижній світ", що відповідає міфу про творення первинного світу у співставленні з тенденцією постійного відтворення в ритуалі. Інтерпретація міфу священної традиції у термінах космічного зачаття спонукало вченого до феноменальних висновків про співвіднесення міфу про початок Всесвіту із зачаттям людини.
Учений зазначає, що міфологія стає проекцією соціальної дійсності на концепцію про первинну єдність, представлену як космічне яйце. Він також докладно зупинився на поняттях пуповини й життя до народження, наголошуючи на інтроспекції, тобто спогадах про ранні стадії свого існування, пам'ять про які зберігається в несвідомому. Інше питання — як відбувається пригадування пренатального стану?
Важливими виявляються висновки Ф. Б. Я. Кейпера щодо можливих функцій космогонічного міфу як частки культури, в якій він виконує роль єдності суспільства у понятті єдиного бога, що існує в порожнечі. Ця здогадка вченого блискуче була підтверджена концепцією Інформаційного Поля Г. Шипова, а також Тринітарною Парадигмою Триіпостасного Збудженого Вакууму П. Харченка, але набула вершини розвитку у концепції Єдиної Теорії Світу українського вченого О. Бугайова.
Саме космогонічний міф створює "священну історію" — і це створення дає змогу відчуття земної й космічної первинності людини, при якій народжується ритуалініціацій через відтворювання акту творення. Це блискуче підтверджують багато праць видатного культуролога XX століття М. Еліаде.
Інтерпретування релігійних явищ, а особливо космогонічних міфів стало можливим унаслідок кропіткої праці багатьох дослідників, особливо психоаналітиків.
Так були віднайдені співставлення спроможності спомину яйця, коли воно вийшло з яєчника і спокійно очікує, що відбудеться далі. В термінології З. Фрейда ми маємо справу із станом океанічних відчуттів. "Яйцю притаманне відчуття коливання туди-сюди, ніби на великому океанічному просторі з одночасним відчуттям того, що воно є часткою цієї води. Існує відчуття безконечності, яйце виявляється часткою цієї безкінечності водних просторів, а також уявлень про колективність (група, рід), що явно наводить до думки про відповідний досвід у яєчнику, тобто — досвід у період овуляції. Факти про сперматозоїди відсутні…" — доходить висновку Кейпер (Кейпер 1986:128-129). Розмірковуючи над протиріччями сучасної науки щодо сприйняття його припущень, учений наголошує на тому, що в таких формах сучасного мистецтва, як живопис і поезія, зустрічаються елементи, які можна інтерпретувати як пренатальний досвід. Такої точки зору дотримувався у своїх розвідках, присвячених вивченню проблеми несвідомого і К. Г. Юнг — визнаний авторитет у царині психоаналізу, а пізніше розвинули О. Ранк, С. Гроф.
Формулювання проблеми вивчення архаїчних космогонічних міфів, на думку Кейпера слід розглядати у контексті містичного бачення, паралелізмі, що має місце між міфом і ритуалом. Ведійський міф містить в собі, з одного боку — неподільність первинного світу, а з іншого — матеріали пренатального спогаду людини. Якщо шукати еквівалент у пренатальному досвіді, то тут ерудиція Кейпера визначає символізм космогонії із зачаттям. Ідея космічного зачаття відтворює первинне запліднення світового яйця. В цьому випадку "відродження" космосу й роду означає перший етап нового світу і нового життя (Еліаде 1998; 1998а; 1999).
Травма народження або вбивство матері також набувають тлумачення вченим: у процесі індивідуалізації, що виникає внаслідок запліднення яйця сперматозоїдом, психічні зв'язки, що з'єднують зародок із материнським psyche, повинні бути перерізані. Іншими словами, мати слід убити, щоб ego міг існувати як окремий індивід. Не менш значними виявляються спостереження Кейпера щодо древа життя, наголошуючи на тому, що це один із найважливіших мотивів у багатьох космогоніях.
Це дерево, що піднімається з первинного пагорба. Розділяє — і в той самий час з'єднує небо й землю (або верхній і нижній світи), виступаючи таким чином символом дуальної організації світу із притаманною йому єдністю. З точки зору пренатальної психології це дерево являє собою пуповину… або є корелятом древа життя. Пренатальний корелят дерева, що піднімається з первинного пагорба, слід шукати у спинному мозку, що розвивається. В міфі йдеться про більш важливе, а саме: дерево — це центральний світовий стовп, який розділяє землю й небо. З нього починається дуальність космосу, що у свою чергу відображає ембріональний розвиток людської істоти, коли розвиток psyche тільки-но зачатого індивідуума відбувається паралельно розвиткові зародка і характеризується дуалізмом, коли головний мозок функціонує як "сидіння" свідомості індивідуума, в той час як психічні компоненти більш низького, скажімо, філогенетичного пласта, допустимо локалізувати в нижньому кінці осі.
Ф. Б. Я. Кейпер заключає, що ідеї містичної анатомії слід шукати в засадах теорії йогичної практики, як результат інтуїтивного знання й досвіду багатьох поколінь. Містична фізіологія була й залишається ефективним засобом для йоги. Детальному аналізу традицій медитації та йоги присвячує М. Еліаде свою видатну працю "Йога. Свобода або безсмертя" (Еліаде 2000а).
Таким чином, ми докладно зупинились на розгляді концепції Ф. Б. Я. Кейпера, яка полягає у співвідношенні між космогонією та ембріогонією. Її інтерпретація в термінах психології архетипних сутностей (за К. Г. Юнгом) виявляє проявлення (експліцитність) первинних сил природи, або як ми вже досліджували через концепцію цілісності Д. Бома — маніфестацію або виявлення непроявленого (імпліцитного) порядку у Всесвіті. Узгодження маніфестації імпліцитного або неявного в експліцитне тобто явне відбувається шляхом проведення дій ієроритуалів: маніфестується відродження сущого з несущого. Прикладом дії ієроритуалу виступає Великдень, коли традиція засівання зерна у пагорб з землі, подальше проростання зерна із Хаоса в Порядок, розкладання (певної кількості за числом померлих родичів) червоних яєць між паростками виявляється такою маніфестацією встановлення Вищого Космічного Порядку або в термінології слов'ян Ладу, греків — Рато, коренем яких є "rta-".
Космологія розумілась як макрокосмічне зачаття, запліднення світового яйця. Слід згадати концепцію С. Сухоноса про Масштабну Гармонію Всесвіту, яка проясню є глобальну єдність всіх параметрів Всесвіту, проектування Всесвіту людиною радикальним чином через принцип подібності в ієрархії Всесвіту (Сухонос 2000).
Вважаємо за необхідне докладно зупинитись на виявленні сутності значення роду або походження, яке Кейпер пов'язує з пам'яттю про Велику Мати — Землю. "Ця Велика Мати — Земля — моє походження", — констатує учений і наголошує на існуванні спільної культури традиції, яку створили мудреці. Дослідник визначає мудреців як провидців, які, звертаючись до містичного споглядання, вбачають первинні початки цього світу в "не — сущому" за допомогою інтроекції та медитації (що веде свій пошук у серці). Звучить як у Г. Сковороди, хоча український "любомудр" жив в інші часи і не міг читати Кейпера, а той в наш час — Сковороду. Так само і не досліджував Кейпер джерел української народної культури, які просто рясніють архетипними сутностями "загальної культурної моделі".
Проблема виникнення космічного міфу пов'язана з вивченням макроскопічної проекції у співвідношенні з переживанням пренатального стану задля досягнення реінтеграції. Міф слід визнати макрокосмічною проекцією ембріогонії. Сутність міфу відтворюється за допомогою об'єктивних знань або "певну первісну науку" (Доусон 2000).
Ф. Б. Я. Кейпер геніально висловив думку щодо "вічного повернення" (за висловом М. Еліаде) як процесу циклічного, але не лінійного, що і відповідає сучасним науковим концепціям (О. Бугайов, С. Сухонос). Західна культура не має нічого такого, що дорівнювало б архаїчним обрядам, які давали б можливість людству через певні проміжки часу знищувати час і переживати оновлення свого світу — акт народження — смерті — народження. Тому таку циклічність часу відображає циклічність повернення до початку (Керен'ї 1996). К. Керен'ї ретельно вивчав пошук "джерела" або "початку" абсолютного й релятивного — божественного джерела життя, розвинув з позиції фундаментальної науки С. Сухонос, відкривши "вічні елементи Всесвіту" — "зернини світового духу" (Сухонос 2000).
Ф. Б. Я. Кейпер передбачив відкриття перінатальних матриць, які були згодом відкриті й опрацьовані С. Грофом. Він відчув, що саме митці досліджують інтуїтивно шлях, що веде до світу, який був забутий як індивідуально, так і всією західною культурою, однак який відкриває розширення сфери людського знання. Саме з причини забуття інтуїтивності й відриву від "лона матінки природи" західна цивілізація дійшла до гуманістичної кризи, яку діагнозував Е. Гуссерль і означив закликом "повернення до сутності самих речей".
Література для поглибленого вивчення матеріалу лекції:
Гроф С. Космическая игра. — М., 2000.
Доусон К. Г. Культура и религия. — СПб., 2000.
Кейпер Ф. Б. Я. Труды по ведийской мифологии. — М., 1986.
Кереньи К., Юнг К. Г. Введение в сущность мифологии // Юнг К. Г. Душа и миф:шесть архетипов. — К., 1996.
Элиаде М. Миф о вечном возвращении: Архетипы и повторяемость. — СПб., 1998.
Элиаде М. Мефистофель и андрогин. — СПб., 1998.
Элиаде М. Трактат по истории религии. В 2-х т. — СПб., 1999.
Элиаде М. Йога: Свобода и бессмертие. — СПб., 2000.
Элиаде М. Шаманизм: Архамческие техники экстаза. — К., 2000 |
