Перечитавши низку інет-повідомлень на тему всеукраїнського туру «З Україною в серці», вирішив залізти з головою в дебати. 2004 рік залишив у свідомості пересічного українця не тільки поділ України на Схід і Захід (аж ніяк не разом), помаранчевих та біло-блакитних, тих, кому «тюрми», й тих, хто туди запроторить «бандитів».
Поділ пройшов і по українському шоу-бізу як по невіддільній частинці політичного агітресурсу. Пригадую, скільки тоді у «свідомих» українців було «лайна» в руках, яким вони закидали Кузьму «Скрябіна», Наталку Могилевську, Віктора Павліка за участь в агітаційному турі за Януковича. Як людина, котра простояла по коліна в «сніговій каші» на Майдані-2004, я б нібито теж мусив би нагавкати на колег по «цеху». Проте ставився до ситуації толерантно. І справді, чому ті, хто їздить за ВАЮ, хороші, а ті, хто за ВФЯ, погані?
Здавалося, після того, як у вітчизняному політикумі біло-блакитні змішалися з помаранчевими, червоні з чорними, а сіро-буро-малинові з срачкобурячковими, суспільство мало б «попуститись» і сприймати все доволі прозаїчно. А дзуськи! Пересічний юзер почав таврувати українських виконавців за участь у турі на підтримку ТигрЮлі. Й головна претензія стосується не самого факту участі в агітаційному «чьосі», а в конкретній агітації за ЮВТ зі сцени. Мовляв, а де моральні принципи?
Я, відверто кажучи, й сам часом питаю себе, чому саме такий підбір виконавців у турі за леді Ю? Ну, зрозуміло, Руслана, Пономарьов, ТНМК, вони й так стояли з вітчизняною Жанною д’Арк на Майдані. Але ось залучення Могилевської, котра 5 років тому відзначилася фразою «я не сука і не криса» в контексті того, чому їздить за Януковича, викликає запитання. Але то справа технологів. Інша річ, загальне ставлення людей до зірок-агітаторів.
Вже ніхто не «ведеться» на історію про безкоштовне катання країною в цьому турі. Якщо «зірки» отримують за виступи якісь гроші, то я не бачу тут великої трагедії. Повертаючись до згаданого вище 2004 року, наведу власний приклад. Хлопці, які в той час представляли кандидата ВФЯ, пропонують поїздити по регіону з концертами на його підтримку. Відмовляю. Хлопці від кандидата ВАЮ теж пропонують поїздити, називаю конкретну цифру за послуги. У відповідь чую: «Сергію, ви що?! Країну дерибанять олігархічно-мафіозні клани. Державність у небезпеці. Ми єдина сила, котра може це зупинити, а ви нам тут про гроші!?» На аргумент, що мені для туру треба так чи інакше звільнитися на півтора місяця з п’яти робіт і, бажано, компенсувати недоотриманий прибуток, бо агітки з зображенням кандидата їсти я не люблю, патріоти розвели руками й, підозрюю, трохи затаврували. Я знову не поїхав у жоден тур.
У США зірки кіно- та шоу-бізу дозволяють собі відкрито агітувати за того чи іншого кандидата, й це ніяк не відображається на касових зборах їхніх фільмів чи концертів. Люди чітко поділяють «мухи й котлети». У нас, на жаль, суспільство настільки заполітизоване, що після участі того чи іншого виконавця в агіттурі його музика для пересічного виборця звучить уже якось «не так». І це сумно, панове. Адже робота артиста – дарувати творчість своїй аудиторії. А якщо за це заплатив хтось інший, то це взагалі оптимальний варіант для публіки.
Я, можливо, дещо цинічно, але проводжу аналогію між рекламою шампуню й агітацією за політика. «Зірка» рекламує шампунь. Вам усе одно його купувати. Й ваш вибір – купити той, який вам подобається, чи рекомендований «зіркою». «Зірка» агітує за політика. Вам усе одно голосувати. Й ваш вибір – проголосувати за того політика, який вам подобається, чи за рекомендованого «зіркою».
Народ каже, що принципи не шампунь. Частково погоджуся. Проте аудиторія перебуває з одного боку агітаційних барикад, а шоу-бізнес – із іншого. Не забуваймо, що за тим чи іншим виконавцем стоїть продюсер. Це не стосується «мамонтів», таких як Могилевська, Лорак, Пономарьов, але решта «меншоваговиків» усе-таки люди підконтрактні. Тож варто враховувати насамперед не прямі домовленості артист – замовник, а продюсер – замовник. І варто наголосити, що таке застаріле поняття як «адмінресурс» у шоу-бізнесі існує й до сьогодні, й то серйозно. Наприклад... е-е-е-е... ну, ви й ваша творчість прямо залежите від присутності ваших кліпів та інтерв’ю на одному з вітчизняних музичних каналів, конкурентів якому в принципі немає. І ось власник цього каналу лагідно просить вас підтягнутись у тур за певну політичну структуру. А зважаючи на те, що власник каналу є дуже близьким другом і порадником лідера тієї політичної сили, то ти ТУПО НЕ МОЖЕШ НЕ ПОЇХАТИ.
Тому, панове, прошу не засуджувати тих, хто працює на сцені насамперед для вас. У всіх є голова на плечах, і кожен сам вирішує, кому й за кого голосувати. А ось пропустити виступ улюбленого гурту чи співака, тим більше «на шару» – то гріх. Гарного вам настрою, панство, про хліб дбайте самі, видовища вже їдуть у ваше місто.
P. S. А ще, мені видається, нехай ліпше наші катають по країні, аніж знову приїде Коля Басков і вивезе з України торбу з грішми.
Сергій Притула, Український Тиждень