«Гарантії самостійності та незалежності суддів забезпечуються особливим порядком призначення, обрання, притягнення до відповідальності та звільнення суддів».
Cт. 14 ч.7 Закону «Про судоустрій України»
У нас стало правилом посилатися на Конституцію як на акт вищої юридичної чинності. При цьому як один із постулатів Основного Закону наводять ст. 19, згідно з котрою органи державної влади та їхні посадові особи зобов’язані діяти виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України. Президент, як відомо, є гарантом дотримання Основного Закону. Тож дивно, коли з-під його пера виходять укази на кшталт того, який побачив світ 11 вересня цього року під №747. Цей документ вводить нові правила призначення суддів на адмінпосади в судах, а також вносить зміни до порядку призначення кандидатів на посади суддів. Указом запроваджуються два кардинальних нововведення: 1) резерв кандидатів на адміністративні посади в судах, у якому кандидат має перебувати не менш як півроку; 2) спецперевірка відомостей про кандидатів з участю органів ДПАУ, СБУ і МВС.
Тим часом порядок призначення суддів на адмінпосади в судах чітко виписаний у спеціальному Законі «Про судоустрій» (ст. 20 ч. 5), на виконання якого президент, власне, і має видавати свої укази, якщо додержуватися букви Конституції (ст. 106 Основного Закону), але замість президента в указі №747 фігурує якийсь «структурний підрозділ секретаріату». Та повернімося до самого Закону «Про судоустрій»: голова суду, заступник голови призначаються на посаду строком на п’ять років із числа суддів і звільняються з посади президентом України за поданням голови Верховного суду (голови вищого спеціалізованого суду) на підставі рекомендації Ради суддів. Усе! Про будь-які додаткові перевірки, резерви тощо в законі — жодного слова. Тим часом сумнозвісний указ 747 вводить низку обмежень і змін у процедуру, що існує в законі. Наприклад, «суддя не може бути призначений на адміністративну посаду в суді до закінчення шестимісячного строку перебування в резерві». Вводиться поняття «спеціальної перевірки», відповідно до якого відомості, подані кандидатом, підлягають спеціальній перевірці за наявності письмової згоди кандидата. Водночас у разі відсутності такої згоди перевірку не проводять, але й питання щодо призначення даної особи на відповідну посаду не розглядають. Он як цікаво. Далі ще веселіше: якщо одержано інформацію, яка перешкоджає призначенню судді на адміністративну посаду в суді загальної юрисдикції, «інформується голова Верховного суду з метою виключення цієї особи зі списку резерву кандидатів на адмінпосаду». Інакше кажучи, якийсь структурний підрозділ секретаріату вирішує (на підставі даних не передбаченої законом спецперевірки, механізм якої незрозумілий), чи гідний кандидат посади голови суду. Про критерії спецперевірки можна лише здогадуватися, в указі дається загальний перелік відомостей, які потрібно перевірити, а вже підігнати під них можна практично що завгодно. Ну, наприклад, чи добре «співпрацював» кандидат із органами ДПАУ, СБУ, МВС, іншими представниками влади на місцях? Адже зрозуміло, що інформацію для секретаріату надаватимуть місцеві представники силових структур. До речі, цікаво, що до питань «діяльності правоохоронних органів» у секретаріаті тепер причетний відомий борець із оргзлочинністю Валерій Гелетей, земляк керівника секретаріату.
Що ж до подання голови ВСУ і рекомендації Ради суддів, передбачених законом, то тепер виявляється, що вони потрібні для галочки, для дотримання формальностей. Адже відповідно до ст. 131 Конституції у нас існує такий орган, як Вища рада юстиції, котра саме й опікується питаннями призначення і звільнення суддів, зокрема й за порушення, і до компетенції якої належать: внесення подання щодо призначення суддів на посади чи звільнення з них; прийняття рішень щодо порушення суддями вимог про несумісність посад; здійснення дисциплінарного провадження щодо суддів.
До речі, приховані спецперевірки кандидатів проводилися і раніше, до появи указу №747. Однак ані цей указ, ані попередні не відповіли на низку запитань: наприклад, упродовж якого часу президент має призначити кандидата на посаду, якщо той успішно пройшов спецперевірку? Чи можливе повторення спецперевірки та в якому випадку? Спецперевірку проводять у період (і протягом) перебування кандидата в кадровому резерві чи після внесення подання головою ВСУ відповідної кандидатури? Проте всі ці моменти залишені на розсуд секретаріату.
Постає ще одне питання: що робити з тими кандидатами, які «відсидіти» у кадровому резерві півроку ніяк не можуть — адмінпосади, на які вони претендують, були вакантні на момент появи указу? Адже таких кандидатів чимало.
Як приклад наведемо посаду голови Вищого господарського суду. Вже є подана головою ВСУ, відповідно до закону, кандидатура, але немає необхідного строку перебування у кадровому резерві. Якщо додержуватися букви указу №747, такого кандидата на посаду призначати не можна. Втім, кажуть, що питання призначення Сергія Демченка на посаду голови ВГСУ загальмувалося ще й через те, що не узгоджено кандидатуру його майбутнього першого заступника. На це місце претендує суддя, яка перейшла до ВГСУ з Апеляційного суду Києва у січні 2002 року і до якої прихильне керівництво координаційного органу з питань національної безпеки та оборони. Але ж рекомендувати президенту кандидатуру свого першого заступника може тільки голова відповідного вищого спеціалізованого суду.
Та особливо зворушує останній кадровий указ президента № 886 «Про призначення виконувача обов’язків голови апеляційного адміністративного суду». Цей документ унікальний хоча б тому, що президент, посилаючись на ч. 5 ст. 20 Закону «Про судоустрій України», каже про інститут «виконувача обов’язків», якого у цьому законі не існує. У зазначеній статті йдеться про повноваження президента саме в порядку описаної вище процедури. При цьому згідно зі статтею 20 закону, «призначення судді на адмінпосаду без дотримання вимог цієї статті не допускається». Не знаю, чи існувало подання голови Вищого адміністративного суду для призначення в рамках цього указу, але судді — члени Ради суддів цього ж суду, не змогли пригадати, щоб вони давали подібну рекомендацію судді, який фігурує у тексті указу.
Розширювати свої повноваження, додержуючись не букви Закону, а нібито його духу, давно стало модним віянням у секретаріаті президента. Проте це «модне захоплення» може завести країну у правовий хаос.