НАБРИДЛА ПРОПИСКА – СКУШТУЙТЕ РЕЄСТРАЦІЮ. ПРО ЗАРЕЄСТРОВАНОГО МАЛЕНЬКОГО УКРАЇНЦЯ ДЕРЖАВА ЗНАТИМЕ МАЙЖЕ ВСЕ

Автор: Оксана ПАНЧЕНКО
  • принт версiя
  • обговорити
  • надіслати другу
  • прочитати пізніше
  • лист редактору

Конституційний суд розпочав розгляд подання 48 народних депутатів. Парламентарі вирішили, що проблему прописки треба розв’язувати радикально. Наприклад, визнати неконституційність дозвільного порядку вибору місця проживання. На їхню думку, саме суд може вирішити давній спір про те, чи порушують Основний Закон нормативно-правові акти, які регулюють так званий інститут прописки. Як зазначив на засіданні суду держсекретар Міністерства юстиції Олександр Лавринович, інститут прописки «негуманний і нелюдяний» і його якнайшвидше слід замінити законом про вільну реєстрацію громадян за місцем проживання чи довготермінового перебування. Людяну реєстрацію…

 

Варто згадати, що ще один із літніх указів Президента обіцяв на початок зими докорінно реформувати інститут прописки. Вже до першого грудня нинішнього року мають бути змінені всі підзаконні акти, які регулюють «прописні» питання.

Прикметно, що наразі наше з вами право на вільний вибір місця проживання обмежується не законом, а підзаконними актами — наказами МВС, до того ж таємними, що вже є порушенням Конституції. Адже всі документи, які стосуються прав і свобод громадян або їх обмеження, мають бути доведені до їхнього відома. Інакше вони вважаються недійсними. Попри те, паспортні відділи органів внутрішніх справ продовжують керуватися ними, як, наприклад, наказом МВС №66-дск від 3 лютого 1992 року, який і є спеціальною інструкцією про прописку (реєстрацію) та документування громадян. Ще й досі чинне положення про паспортну систему в СРСР, затверджене Радою Міністрів СРСР 1974 року, та постанова цього ж органу «Про деякі правила прописки громадян».

Як повідомили «ДТ» у паспортно-візовій службі міста Києва, очікувана реформа не торкнулася їхньої роботи. «Як працювали, так і працюємо», — кажуть правоохоронці, зазначивши, що чекають рішення КСУ. Звісно, за останні десять років відбулися істотні зміни у вітчизняному законодавстві. Принаймні всі забули не лише про такі поняття у кримінальному судочинстві, як «висилання» (а цей вид покарання був виключений із КК лише 1992 року), а й про позбавлення волі за порушення паспортного режиму. Наразі Кодекс про адміністративні порушення передбачає штраф за проживання без прописки. Однак і цей вид покарання застосовується рідко, відзначають експерти Бюро демократії, прав людини і праці Держдепартаменту США, які готували черговий звіт про дотримання прав людини в Україні. Як ідеться в доповіді, «чинні у державі юридичні норми передбачають реєстрацію за місцем роботи та прописку за місцем проживання для того, щоб отримати доступ до соціальних послуг, таким чином ускладнюючи свободу пересування через обмеження доступу до певних соціальних благ місцем, де особа була приписана». З другого боку, позбавлення прописки означає в Україні втрату житла. І цим користуються і держава, і шахраї, і …лихі родичі.

Крім того, скоро чергові вибори. Щоб проголосувати, згідно з досвідом попередніх президентських виборів, треба буде взяти за місцем прописки відкріпний талон, і тільки за його наявності можна буде отримати виборчий бюлетень за місцем проживання.

З огляду на розвиток ринку майна, що простежується сьогодні принаймні у столиці, питання вже не стоїть так гостро, але й не розв’язує проблеми. В основному тому, що є орган, для якого система прописки — «чарівна паличка» у роботі: для контролю за громадянами, швидкого їх виявлення, розшуку чи отримання персональних даних. Саме тому, зазначають експерти, Міністерство внутрішніх справ, що мало ще років п’ять тому передати паспортну службу у відання цивільного органу, зволікає і з цим, і з реформою самої системи, погоджуючись лише на косметичні зміни. А з запровадженням системи ідентифікаційних номерів для платників податків правоохоронці виплекали ідею об’єднання цих двох систем, що дало б доступ до персональних даних про особу та її фінансову діяльність. Постановою Кабінету міністрів від 2 серпня 1996 року №898 «Про створення Єдиної державної автоматизованої паспортної системи», зокрема, передбачено: «започаткувати роботи, пов’язані зі створенням Єдиної державної автоматизованої паспортної системи, яка забезпечуватиме видачу громадянам паспортів, що оформлюватимуться за єдиною технологією, та облік громадян за місцем проживання із застосуванням комп’ютерної мережі на єдиних принципах їх ідентифікації (із використанням особистих (ідентифікаційних) номерів громадян, відцифрованого образу осіб і біометричної ідентифікації) і взаємодії з базами даних інших інформаційних систем (як вітчизняних, так і іноземних)». Замовником створення системи було визначено МВС. Щоправда, поки що їм не доводиться відкрито користуватися ноу-хау податкової адміністрації. Забракло коштів на комп’ютерну систему.

Взагалі, доступ до персональних даних кожного з нас могли отримати МВС, СБУ, Мінфін, ДПАУ, Держкомстат, Міноборони, Мін’юст, Пенсійний фонд, Мінпраці і навіть …адміністрація Президента. Про це йдеться в указі Президента «Про інформаційно-аналітичне забезпечення діяльності Президента», що має позначку «не для друку».

З огляду на це, відмовитися від звичної системи контролю за пересуванням людей правоохоронцям буде важко, тим паче коли йтиметься про обмеження можливостей їхнього доступу до персональної інформації.

Можливо, рішення Конституційного суду України нарешті зсуне з мертвої точки проблему реформування інституту прописки. Тим паче що парламент готовий розглянути відповідні законопроекти. Серед них: проекти законів «Про державний реєстр фізичних осіб», підготовлений О.Лавриновичем, та «Про єдиний реєстр фізичних осіб і державну реєстрацію фізичних осіб за місцем проживання та перебування» О.Зарубінського.

Для прикладу, Федеральний закон про систему реєстрації фізичних осіб існує з 1991 року і в Австрійській Республіці, яким людину зобов’язують зареєструватися за місцем проживання, тобто приміщенням, «де вона має намір відправляти свої життєві потреби» — спати, наприклад. Обов’язок реєстрації стосується й власників готелів чи житла для оренди. При цьому реєстраційними органами виступають бургомістри, або управи федеральної поліції. Ідентифікаційні дані складаються лише з прізвища, дати народження, місця народження та громадянства. Для іноземців існує ще й вимога реєстрації установи, яка видала документ для подорожування.

У проекті ж, підготовленому депутатом Зарубінським, пропонується, що правоохоронні органи вноситимуть до реєстраційної картки й такі дані про особу, як …колір очей, зріст та три фотокартки у 16-ти, 25-ти та 45-річному віці. Залишається лише змінити назву картки на: «Розшукується».

А проект Олександра Лавриновича пропонує значно розширити поняття реєстрації фізичних осіб і створити Державний реєстр фізичних осіб. Йдеться про вертикальну структуру, яка збиратиме й опрацьовуватиме дані про особу. А розпорядником Реєстру пропонується призначити Міністерство юстиції. На Реєстр покладаються майже несумісні завдання: захист прав людини та захист національної безпеки. Окрім персоніфікованого обліку фізичних осіб, йдеться й про аналіз та прогнозування ним демографічних процесів, сприяння проведенню перепису населення, референдумів чи виборів і навіть опитувань (очевидно, соціологічних). Так, організації, які проводять соціологічні опитування, а в законі йдеться про будь-яку юридичну організацію, зможуть отримати санкціонований доступ до персональних даних громадян …за гроші.

Пропонується вносити до Реєстру прізвище, рік і місце народження, стать і громадянство, у тому числі й попереднє, сімейний стан, такі ж дані про дітей, батьків, чоловіка або дружину, а також про смерть. Йдеться і про освіту, місце роботи, пенсію, перебування на військовому обліку, перебування на медобліку, про розшук чи судимість, про виїзди за кордон тощо — уся історія життя: від народження до смерті. І доступ до цієї інформації за певну винагороду не буде обмежено?! Крім того, Міністерство юстиції матиме право опублікування інформації з Реєстру чи опрацьованих даних.

Натомість можна буде отримати право вільної реєстрації за місцем проживання. Однак про зміну постійного місця проживання громадянина зобов’яжуть повідомити у десятиденний термін (за австрійським законодавством, термін — три місяці). І, як і раніше, людина має написати заяву, тобто попросити реєстрації. Тоді як у європейському законодавстві достатньо подати ідентифікуючі документи та заповнити картку реєстрації. Співвітчизнику ж доведеться, у разі прийняття цього закону, привезти чемодан документів: і диплом, і свідоцтво про одруження, і довідку з місця роботи чи центру зайнятості, у разі потреби — рішення суду про обмеження дієздатності і так далі. Чи вистачить і десяти днів на збирання всіх необхідних довідок? Отож депутати хотіли всього лише полегшити життя співвітчизникам — позбавити їх необхідності просити у правоохоронців права на дозвіл жити там, де їм хочеться. А схоже на те, що громадяни можуть отримати ще більший клопіт — обов’язок повідомляти про себе все, навіть історію хвороби чи причини проблем із правосуддям. Отже, після рішення КСУ доведеться вибирати одне із двох лих.

  • принт версiя
  • обговорити
  • надіслати другу
  • прочитати пізніше
  • лист редактору