Піррова угода?

У попередньому номері «ДТ» повідомило, що НАК «Нафтогаз України» має намір підписати мирову угоду з компанією «РосУкрЕнерго» (РУЕ) ще до закінчення арбітражного розгляду в Стокгольмі і повернути їй 11 млрд. кубометрів газу, вилучених у січні 2009 року. 18 травня співвласник РУЕ Дмитро Фірташ публічно підтвердив цю інформацію. Більш того, уточнив запитальну позицію РУЕ: поверніть вартість цього обсягу газу грошима. Спочатку РУЕ просила 8,3 млрд. дол. Тепер — 5,4 млрд. дол. Насправді оголошувані цифри покликані не стільки заявити запитальну позицію РУЕ, скільки залякати громадськість. У разі підписання мирової угоди НАКу з РУЕ до рішення арбітражу «РосУкрЕнерго» виграє, а НАК втратить мінімум 900 млн. дол. Але це дасть можливість друзям Фірташа у владі сказати: бачте, РУЕ вимагала 5,4 млрд. дол., а ми віддали тільки 900 млн...

Проте найцікавіше в тому, що коли врахувати всі контракти, які стосуються «маневрів» із 11 млрд. кубометрів газу вартістю 1,7 млрд. дол., то ситуація виглядає зовсім інакше. І якщо врахувати два контракти, що уперше публікуються сьогодні в повному обсязі на сайті «ДТ», то обставини виглядають таким чином, що «Нафтогаз» нікому нічого не мусить повертати, і немає ніякої потреби у мировій угоді з РУЕ.

Схоже, «Нафтогаз України» у добровільно-примусовому порядку «погодився» на мирову угоду з РУЕ — до рішення арбітражу. Показово: слухання в Стокгольмі 17 травня відбулися без свідків, які до цього обстоювали інтереси національної компанії «Нафтогаз» і заявили про готовність надати додаткові дані. Тепер усі свідки позбавлені права висловити свою думку — і після слухань, і до винесення вердикту. Ніхто вже не нагадуватиме в Стокгольмському арбітражі про таке: «Нафтогаз» за цей газ заплатив «Газпрому» 1,7 млрд. дол.; «Газпром» і «Газпромэкспорт» уступили НАКу право вимагати борг із РУЕ в обсязі 11 млрд. кубометрів газу; у РУЕ немає ніяких ринкових збитків, тому що вона по суті не продавала газ кінцевим споживачам у тій самій Європі, і ще треба довести, що вона взагалі має право на 11 млрд. кубометрів газу і тим більше право вимагати від НАКу вартість цього газу грошима. Ніхто не почує міжнародних експертів, котрі вибудовували лінію захисту «Нафтогазу» в спорі проти РУЕ і досі упевнені у тому, що НАК нічого не заборгувала РУЕ.

«Це не київський апеляційний суд, де ми можемо щось передбачити»

У Дмитра Фірташа, напевно, є підстави нервуватися. «Не важливо, хто прийшов до влади — ніхто не хоче віддавати», — скаржиться він. (Чи це він про себе?)

Йдеться про злощасні 11 млрд. кубометрів газу, які після підписання прямого контракту на закупівлю газу між НАК «Нафтогаз України» і ВАТ «Газпром» («контракт ім. Ю.Тимошенко» від 19 січня 2009 року) «Газпром» продав «Нафтогазу» (контракт купівлі-продажу газу №КП-ПХГ-2 від 20.01.2009 р. — повний текст контрактів див. у додатках).

Формально до 19 січня 2009 року зазначені обсяги газу значилися за РУЕ і перебували в підземних газових сховищах України, тобто реально контролювалися «Нафтогазом». РУЕ отримала ці обсяги у групи «Газпрому» за контрактами, укладеним у 2004—2007 роках (відповідно, і ціни були тих періодів). За придбаний газ РУЕ не поспішала розраховуватися з «Газпромом», і накопичена заборгованість становила 1,7 млрд. дол. Це і зіграло з «РосУкрЕнерго» злий жарт, коли в січні 2009 року вона стала непотрібною «Газпрому» (на той час «Нафтогаз» воював із РУЕ практично рік).

Пробачити РУЕ борг у 1,7 млрд. дол. навіть для «Газпрому» було б занадто, забрати назад газ «Газпром» також не міг, оскільки той зберігався в Україні. Проте остання обставина дала змогу домовитися з «Нафтогазом»: «Газпром» уступив йому борг РУЕ (у 1,7 млрд. дол.); «Нафтогаз» за це заплатив «Газпрому» 1,7 млрд. дол. живими грошима (тобто фактично повернув борг замість РУЕ); а в рахунок боргу РУЕ «Нафтогаз» вилучив — не без допомоги «Газпрому» — 11 млрд. кубометрів газу в українських підземних сховищах, які значилися за РУЕ (початкова вартість яких і становила 1,7 млрд. дол., тобто середня ціна була 156 дол. за 1000 кубометрів).

PDF-версія документів для друку

Димова завіса-1

Димові шашки — це не тільки зброя опозиції в стінах Верховної Ради або ж грецьких профспілок, це ще й найпотужніша зброя влади — для створення димової завіси. Спробуйте роздивитися, що за нею.

А за цією димовою завісою, як мінімум, спроба влади переконати співгромадян (по-їхньому — електорат) у тому, що відшкодувати компанії «РосУкрЕнерго» завдані їй збитки за нібито незаконно «експропрійовані» 11 млрд. кубометрів газу (цифри і форма такого відшкодування називаються різні — 560 або навіть 900 млн. дол. і понад 5 млрд. дол.) — це плата за мир. Поганий, але нібито кращий, ніж війна. Але хто і з ким воює? Наша версія така: якби «Нафтогаз України» справді обстоював національні інтереси і, відповідно, свої корпоративні, він дочекався б рішення Стокгольмського арбітражу, а не поспішав укласти мирову угоду з РУЕ.

Істотний нюанс у тому, що природа формування боргів НАКу перед РУЕ і РУЕ перед НАКом — різна. Якщо не враховувати вже згаданого вище договору купівлі-продажу №КП-ПХГ-2 між НАКом і «Газпромом». У ньому чітко записано: «Продавець зобов’язується продати Покупцю запас газу в ПСГ… а Покупець зобов’язується придбати його у власність і оплатити Ціну за газ».

Простіше кажучи, ще до переуступки права вимоги боргу «Газпром» одержав за нього 1,7 млрд. дол. від «Нафтогазу». І якщо в Арбітражному інституті при Торговельній палаті Стокгольма (Швеція) дійде справа (без піррової мирової угоди між НАКом і РУЕ) до суті, то цілком може виявитися, що... «Нафтогаз» нічого не заборгував компанії «РосУкрЕнерго».

Саме остання ланка в спланованій «Нафтогазом» і «Газпромом» описаній вище схемі — вилучення газу в РУЕ і передача його НАКу — і виявилася найбільш суперечливою. РУЕ наполягала на тому, що до НАКу перейшло від «Газпрому» тільки право вимагати погашення 1,7 млрд. дол. коштами. Це означало тривалу судову перспективу, а «Нафтогазу» і тодішньому уряду України потрібен був бліцкриг. Тому НАК з допомогою «Газпрому» прочитала підписані документи таким чином, що вони дозволяли їй переоформити на себе 11 млрд. кубометрів газу в погашення боргу РУЕ. І реалізувала це на практиці (навіть «маски-шоу» у «Нафтогазі» не змогли зупинити процес).

Права чи не права була НАК, і чи мала вона право забрати в РУЕ газ (11 млрд. кубометрів) у погашення боргу РУЕ (1,7 млрд. дол.) — про це можна судити, тільки маючи всі документи (у тому числі й контракти, за якими РУЕ купувала газ у «Газпрому» в 2004—2007 роках). Власне, це питання і перебуває зараз на розгляді в Стокгольмському арбітражі з подачі РУЕ.

Не факт, що арбітраж зможе винести рішення по суті претензії РУЕ (про це — нижче). Але фактом є те, що за спірний газ РУЕ нічого не заплатила «Газпрому», нічого не заплатила НАКу (якій «Газпром» уступив борг РУЕ).

Тому так непокоїться Фірташ щодо суду. Тому так поспішають його партнери в українській владі укласти мирову угоду — до вердикту стокгольмських арбітрів.

Димова завіса-2, або Мирова угода як спроба підміни понять

Минулого тижня відбулися усні слухання (важлива і фактично остання стадія арбітражного процесу) у справі стосовно спору між РУЕ і НАКом, а остаточне рішення має бути винесене арбітрами не пізніше 30 липня 2010 року. Відповідно до ст. 46 Арбітражного регламенту Торговельної палати Стокгольма (ТПС), сама палата та арбітри повинні дотримуватися конфіденційності арбітражного розгляду та арбітражного рішення. Втім, для учасників арбітражного процесу — позивача і відповідача — такі обмеження в поширенні інформації не встановлені. Можливо, саме це дозволило представнику (і одночасно одному з власників) РУЕ повідомити минулого тижня кілька важливих подробиць арбітражного процесу, який наближається до розв’язки.

По-перше, як з’ясовується, рамки арбітражного спору значно звузилися. «Вже не стоїть питання — вкрали чи не вкрали, а стоїть питання, як конкретно повертати», — заявив Дмитро Фірташ. По-друге, РУЕ наполягає на грошовій компенсації, а НАК воліє повернути газ. По-третє, Кабмін України готує мирову угоду, умови якої поки що невідомі, у тому числі й для «РосУкрЕнерго» (в останнє чомусь зовсім не віриться). По-четверте, РУЕ розраховує на успішне — звісно, для неї, не для НАКу ж, — завершення процесу (а в це чомусь віриться одразу). По-п’яте, «Нафтогаз» розглядає можливість визнання незаконності своїх дій (стосовно 11 млрд. кубометрів газу в січні 2009 року) без сплати штрафних санкцій, але з компенсацією ринкових збитків, зазнаних РУЕ. По-шосте, розв’язка очікується наприкінці червня, хоча формально в арбітрів є час до кінця липня (ця різниця на місяць може бути показовою, але про це нижче).

Згадані заяви дають можливість зробити припущення про подальший розвиток подій в арбітражному процесі. Очевидно, РУЕ і НАК спиратимуться на ст. 39 Арбітражного регламенту ТПС, котра передбачає, що коли сторони укладуть мирову угоду до винесення остаточного арбітражного рішення, склад арбітражу може на прохання обох сторін зафіксувати мирову угоду у формі арбітражного рішення на узгоджених умовах. Про те, що саме цей варіант проробляється, свідчать нагадування про мирову угоду і зазначена вище часова різниця на місяць: сторони збираються укласти мирову угоду до кінця червня, щоб випередити винесення арбітрами рішення наприкінці липня.

Таким чином, те, що буде підноситися надалі як рішення міжнародного арбітражу, насправді, цілком імовірно, буде написаною самими сторонами мировою угодою, яка всього лише набуде форми арбітражного рішення. Відмінність іноді є суттєвою: повноцінне арбітражне рішення грунтується на детальному дослідженні всіх обставин справи, на справедливому і правовому вирішенні спору незалежними і безсторонніми міжнародними арбітрами, а мирова угода — на волі сторін, на їхньому розумінні, котре може бути далеким від справедливості та правових і фактологічних реалій.

Дуже навіть імовірно, що незабаром нам почнуть розповідати про те, що юридична позиція «Нафтогазу» щодо вилучення 11 млрд. кубометрів — слабка і необгрунтована, і що мирова угода між НАКом і РУЕ є меншим злом, що дає змогу запобігти незрівнянно більшим збиткам за рішенням арбітрів. Але не віриться у все це й от чому:

а) якщо справді у НАКу нема переконливих правових аргументів, то чому б не показати це публічно? Чому б не опублікувати правові висновки міжнародних юристів, які представляють інтереси «Нафтогазу»? Так, це не відповідає існуючій практиці, але й випадок либонь нестандартний, і в цю практику не вписується: політпартнери і топ-менеджери РУЕ з приходом нової влади розсілися по всій ПЕКівській держвертикалі. Зрештою, можна було б узяти приклад із «Газпрому», який 4 січня 2009 року в розпал газової війни з Україною передав «Інтерфаксу» і опублікував на підтримку своєї позиції юридичний висновок своїх зовнішніх юристів — компанії DLA Piper. Транспарентність — найкращий засіб проти домислів і спекуляцій, а також безпідставних закидів на свою адресу.

Окрім того, йдеться про 11 млрд. кубометрів газу — обсяг, який становить більш як 20% річних потреб України і понад 53% щорічного видобутку газу в Україні (відповідно до даних газового балансу на 2010 рік). Інакше кажучи, йдеться про питання, що стосується інтересів усього українського суспільства і здатне вплинути на економічні основи держави. Конфіденційність тут абсолютно недоречна. Це саме той випадок, коли інформація є суспільно значущою, перебуває у фокусі суспільного інтересу, і право громадськості знати цю інформацію переважає над правом власника на її захист. У такому разі інформація підлягає оприлюдненню на підставі ст. 30 Закону України «Про інформацію»;

б) враховуючи, м’яко кажучи, недружнє ставлення влади нинішньої до влади попередньої, котра реалізувала угоду стосовно 11 млрд. кубометрів, можна припустити, що докази неправомірності дій попереднього керівництва щодо цього обсягу газу вже давно були б представлені до уваги громадськості. Якби існували...

в) будь-но РУЕ упевнена у своїй правоті й у тому, що міжнародні арбітри стануть на її бік, можна було б дочекатися кінця липня, а вже потім — на підставі повноцінного арбітражного рішення, що доводить правоту РУЕ, — укласти мирову угоду на нині декларованих умовах (що цілком припустимо й можливо з юридичної точки зору). І вже після цього, пішовши на поступки НАКу (на такі самі, до яких РУЕ готова вже зараз і на яких базується мирова угода, що готується), до образу постраждалої компанії додати імідж компанії, якій не далекі інтереси України, її населення і промисловості (на своєму веб-сайті РУЕ стверджує, що її діяльність грунтується, серед іншого, на економічних інтересах України). Та найголовніше — отримати при
цьому з рук міжнародної юстиції практично залізобетонні докази своєї правоти. Але, мабуть, юридичні аргументи РУЕ не настільки переконливі. Певне, ризики для неї все ж існують, і чималі. І мінімізувати ці ризики, цілком імовірно, будуть за рахунок «Нафтогазу».

У зв’язку з мировою угодою, що готується, дозволимо кілька коментарів, які є оціночними судженнями, але водночас вписуються в правові реалії.

По-перше, угода щодо 11 млрд. кубометрів газу не стосується відносин тільки між НАКом і «РосУкрЕнерго», її було укладено за активної участі третьої сторони — «Газпрому». Але російська компанія учасником арбітражного процесу не є.
Окрім того, спір із приводу 11 млрд. кубометрів газу виходить далеко за рамки контракту №14/935-3/04 на зберігання газу в ПСГ, укладеного між НАКом і РУЕ 29 липня 2004 року (ймовірніше за все, саме в порушенні цього контракту РУЕ звинувачує «Нафтогаз» і саме на його підставі заснований Стокгольмський арбітражний суд). Вирішення цього спору потребує оцінки правомірності дій НАКу в рамках договору уступки від 20 січня 2009 року між «Газпромом» і НАКом і в рамках контрактів між РУЕ і «Газпромом», права вимоги щодо яких «Газпром» уступив НАКу на
суму 1,7 млрд. дол.

І тут виникають великі сумніви щодо того, а чи є компетентним узагалі за таких обставин раніше сформований Стокгольмський арбітражний суд (створений за контрактом №14/935-3/04 між «Нафтогазом» і РУЕ) розглядати спір із приводу 11 млрд. кубометрів газу? Вся річ у тім, що вирішення арбітражем питання про те, чи порушила НАК свої зобов’язання за контрактом №14/935-3/04, прямо залежить від оцінювання того, наскільки дії «Нафтогазу» з відбору газу відповідали вищезазначеному договору уступки від 20 січня 2009 року і пов’язаним із ним контрактам між РУЕ і «Газпромом». При цьому, однак, арбітражний суд, створений за контрактом №14/935-3/04, не має компетенції для вирішення спорів з інших зазначених контрактів, стороною яких є «Газпром».

Навіть якщо сам Стокгольмський арбітражний суд і визнає себе компетентним, вищенаведені сумніви можуть стати підставою для висновку про те, що рішення винесено стосовно спору, який не підпадає під умови арбітражного застереження або містить постанови з питань, які виходять за межі арбітражного застереження (про наслідки цього — нижче). Але навіть якщо висловлені сумніви не є обгрунтованими й арбітражний суд компетентний, все одно незрозуміло, чому НАК не заявила зустрічної вимоги до РУЕ про погашення уступленої на її користь заборгованості в розмірі
1,7 млрд. дол. із нарахуванням відсотків у зв’язку з простроченням погашення.

По-друге, мабуть, можна сперечатися і про те, чи мав «Нафтогаз» право на відбір у РУЕ 11 млрд. кубометрів газу на підставі отриманого від «Газпрому» (не безплатно, зауважимо) права вимоги до РУЕ (за раніше поставлений «Газпромом», але неоплачений газ). Однак незаперечним видається те, що саме право вимоги на суму 1,7 млрд. дол. було правомірно передано НАКу (суперечки точаться навколо того, як це право вимоги було нею реалізовано). Інакше кажучи, якщо газ буде повернуто РУЕ, та, у свою чергу, залишиться винною «Нафтогазу» 1,7 млрд. дол.

Ви щось чули про те, як і коли РУЕ збирається погашати цей борг? І чи збирається взагалі? Можливо, для цього й передбачена згадана вище компенсація НАКом ринкових збитків РУЕ (замість виплати штрафних санкцій)? Оцінять збитки РУЕ в 1,7 млрд. дол.
чи близько до того і зарахують проти заборгованості перед НАКом — технічно можливий сценарій.

По-третє, є питання й стосовно підходу «відмова від штрафних санкцій в обмін на компенсацію ринкових збитків РУЕ». Штрафні санкції — це те, що передбачено п. 6.3 контракту №14/935-3/04, тобто 10% від вартості газу, зазначеного в невиконаних заявках РУЕ на відбір газу з ПСГ (або близько 170 млн. дол.). Ринкові збитки — поняття набагато більш відносне та суб’єктивне. Хто оцінить ринкові збитки?

Залишається сподіватися на те, що: а) результат обміну штрафів на збитки не перевищить суму в 170 млн. дол.;
б) не забудуть п. 6.1 контракту №14/935-3/04, в якому йдеться про те, що відшкодуванню підлягають доведені збитки; в) сума збитків буде зарахована не проти заборгованості РУЕ перед НАКом, а проти відсотків на таку заборгованість (іншими словами, мають на увазі, що якщо газ буде повернений РУЕ, то остання все-таки погасить свій борг перед «Нафтогазом» у розмірі 1,7 млрд. дол.). Інша річ, що у разі укладання мирової угоди РУЕ постарається вторгувати собі право сплачувати борг НАКу нескінченно довго.

«Фірташки»

Кожного разу (а їх можна перелічити на пальцях однієї руки), коли співвласник РУЕ Дмитро Фірташ робить публічні заяви, зрозуміло, що його приперли, як кажуть, до стінки.

Пригадайте класику жанру: боржників (а слово ж яке — дебіторів, а як співзвучне з іншими класичними словами…) бережуть, як зіницю ока. А то хто ж повертатиме борги?! Не забудьте про це, коли дочитаєте «всю цю казку» до кінця.

18 травня в готелі «Хаят» Д.Фірташ «несподівано» розговорився і… проговорився. «Коли в нас узяли газ, ціна в Європі була 470—480 дол. (за 1000 кубометрів). Природно, ми подали позов у грошовій формі. Після того, як у Харкові підписали угоду по 230 дол., то їм вигідно повернути просто газом» (цитуємо «Інтерфакс-Україна»).

Насправді в харківських угодах не йшлося про 230 дол. за 1000 кубометрів. Але Фірташу вигідно говорити про таку ціну. Тому що коли перерахувати, скільки коштують 11 млрд. кубометрів газу (накопиченого до 2009 року в «підземках» «Укртрансгазу», але «закупленого» РУЕ в 2004—2007 роках навіть не по 156 дол., а набагато дешевше) за ціною 230 дол., то виходить вже інша сума — аж ніяк не менше 2,6 млрд. дол.

Тепер згадаємо, що «Газпром» продав права на ті самі 11 млрд. кубометрів газу (із ПСГ «Уктрансгазу») «Нафтогазу» за 1,7 млрд. дол.

Далі, від фірташівських 2,6 млрд. дол. віднімемо контрактні 1,7 млрд. дол. Отримуємо 900 млн. дол. І от халепа — це практично дорівнює… боргу РУЕ перед Газпромбанком (який від початку світили як співзасновника РУЕ, а потім його частку в 50% викупив «Газпром»).

Димова завіса-3

То як Фірташу повернути гроші своїм партнерам — «Газпрому»? Навіть якщо (не без допомоги українських партнерів по газовому бізнесу) мирову угоду РУЕ з НАКом буде підписано? Грошима, якщо вірити Фірташу, НАК «борги» віддавати не хоче — пропонує газом. Де «Нафтогаз» візьме такий обсяг, окрема тема (у попередньому номері «ДТ» про це сказано). У разі такого розвитку ситуації виникне інша проблема: куди такий обсяг РУЕ зможе продати? От чого Фірташ заговорив про хімпром України та переконує, що «Український титан» без нього не виживе... От чому розставляються «свої» люди на нові облгази...

Точно до моменту тиражується інформація про те, що Фірташ повернув собі підприємства в Угорщині (але там такий обсяг газу швидко не проковтнуть). До Європи «РосУкрЕнерго» можуть пустити, тільки якщо «Газпромекспорт» (або інше споріднене підприємство «Газпрому») уступить їй частину своєї квоти. Що викликає сумнів.

Виходить, що РУЕ реалізовуватиме «свій» газ в Україні? Більше ніде. Адже тільки тут в угоду комерційним інтересам «РосУкрЕнерго» уже неодноразово звужували ринок збуту для національної компанії — «Нафтогаз України». При тих же Фірташі, Бойку і Ко.

Якщо…

Якщо мирову угоду між Нафтогазом і РУЕ все ж таки укладуть і вона виглядатиме як форма арбітражного рішення, виникне запитання про визнання і виконання такого рішення в Україні. Виконання рішень міжнародних арбітражів регулюється в Україні Цивільним процесуальним кодексом, Законом «Про міжнародний комерційний арбітраж» і відповідною Нью-йоркською конвенцією 1958 року. Дозвіл на виконання в Україні рішення Стокгольмського арбітражу має видати Шевченківський районний суд м. Києва (із подальшою можливістю оскарження прийнятого ним рішення в Апеляційному суді м. Києва і Верховному суді України). Тут важливо звернути увагу на те, що у видачі дозволу на виконання на території України рішення міжнародного арбітражу має бути відмовлено, якщо:

— рішення винесене по спору, який виходить за межі арбітражного застереження. Як зазначено раніше, є підстави припустити, що рішення стосовно 11 млрд. кубометрів газу виходить за межі арбітражного застереження за контрактом №14/935-3/04;

— виконання рішення суперечить публічному порядку України, тобто, наприклад, підриває економічні інтереси держави, ущемляє права та свободи людини. Подивимося, чи прийме український суд рішення про те, що вилучення з газового балансу країни 11 млрд.
кубометрів газу (що покриває більш як 62% щорічних потреб населення України в газі та більш як 46% щорічних потреб української промисловості) відповідає інтересам економіки та населення України.

Навіть якщо судова влада України включить для РУЕ зелене світло, практичне виконання в Україні рішення Стокгольмського арбітражу наштовхнеться на Закон «Про заходи, спрямовані на забезпечення стабільного функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу». Цей закон припиняє примусове виконання винесених проти «Нафтогазу» судових рішень до 1 січня 2011 року (при цьому не виключено, що даний строк буде подовжений, як це відбувається з року в рік упродовж останніх кількох років). Звичайно, можна виконати рішення й у добровільному порядку (якщо сміливості вистачить і совість дозволить), але що потім говорити іншим кредиторам, які роками не можуть домогтися виконання винесених проти «Нафтогазу» рішень? І чому для «РосУкрЕнерго» має бути зроблений виняток?

Нарешті, 11 млрд. кубометрів газу — не голка в стогу сіна. Повернення «Нафтогазом» такого обсягу газу потребує урядового рішення про внесення змін у газовий баланс України на 2010 рік, затверджений розпорядженням Кабміну №1679 від 29 грудня 2009 року. Крім того, така операція буде досить обтяжливою для «Нафтогазу» з податкової точки зору — потрібно буде готувати і для МВФ, і для іноземних кредиторів компанії пояснення про вплив цієї операції на поточну господарську діяльність НАКу. Було б дуже доречно ознайомити з такими поясненнями й українську громадськість.

Димова завіса-4

Нині Фірташ і представники РУЕ, певне, можуть дозволити собі жонглювати цифрами. То їм «Нафтогаз» заборгував 11 млрд. кубометрів газу, то 11,7. То їм заборгували 8,36 млрд. дол., а з четверга — 5,4 млрд. дол. І чому НАК купила 11 млрд. кубометрів газу в «Газпрому» по 156 дол. за 1000 кубометрів, а РУЕ вимагає за той самий обсяг гроші з розрахунку 360 дол. за 1000 кубометрів. За цією «пургою» правди не роздивитися...

Аби дещо розвіяти цей туман, «ДТ» звернулося з пропозицією до голови правління «Нафтогазу України» Євгена Бакуліна оголосити запитальну позицію НАКу та пояснити, чому ж за наявності виграшної стратегії в стокгольмському арбітражі компанія, за словами Фірташа, все ж таки пішла на мирову угоду. Чи її до цього підштовхують? На жаль, на момент верстки цього матеріалу відповідь ми так і не одержали. Обіцяли відповісти з понеділка... Лише в Берліні пан Бакулін, перервавши триденне мовчання, заявив, що «ми звернулися до суду і будемо йти до кінця». Що заважало спростувати слова Фірташа, якщо позиція тверда?

Підсумуємо: РУЕ своє слово вже сказала, «Нафтогаз» — прошепотів. Вирішальне слово за... другом Д.Фірташа — президентом України. На чий бік стане двоєдиний В.Янукович — DF чи UA?

Найбільші корупційні скандали у світі за останні роки

Одна з найбільших компаній Європи — німецька Siemens наприкінці 2008 року визнала себе винною в корупції. Всього протягом майже семи років топ-менеджмент корпорації для укладання більш вигідних контрактів дав хабарі на суму в майже 1,4 млрд. дол. чиновникам кількох країн. Йдеться, зокрема, про Росію, Ірак, Нігерію та Лівію. В результаті Siemens погодилася виплатити владі США та Німеччини штраф у розмірі 1,6 млрд. дол.

Американська компанія KBR, що раніше входила до складу корпорації Halliburton, торік зізналася в підкупі нігерійських чиновників. Усього протягом десяти років — із 1994-го по 2004-й — KBR заплатила держслужбовцям цієї африканської країни майже 180 млн. дол., щоб отримати контракти на 6 млрд. дол. Тепер Halliburton і KBR зобов’язані заплатити американському уряду 579 млн. дол.

У квітні 2010 року німецький автоконцерн Daimler AG пішов на мирову угоду з американською владою, зізнавшись у дачі хабарів чиновникам 22 країн, у тому числі Росії та Китаю. У рамках досудового врегулювання компанія погодилася виплатити 185 млн. дол., у тому числі близько 90 млн. як повернення незаконно отриманого прибутку.

Одна з найбільших збройових компаній світу — британська BAE Systems у лютому цього року погодилася виплатити близько 450 млн. дол. владі США і Великобританії в рамках мирової угоди в справі про сумнівні платежі при укладанні угод у Чехії, Угорщині та Саудівській Аравії.

2007 року американська компанія Baker Hughes, що надає послуги в нафтогазовій сфері, визнала свою провину в дачі хабарів чиновникам у Казахстані на суму понад 5 млн. дол. У результаті корпорація виплатила владі США 44 млн. дол. штрафу.

Швейцарського гіганта енергетичного машинобудування АВВ американські та європейські контролюючі органи підозрюють у спробі підкупу мексиканських чиновників. Колишній керівник техаського підрозділу компанії Джон О’Ші раніше був виправданий судом у цій справі. Однак АВВ у зв’язку з триваючим щодо неї розслідуванням оголосила про те, що створить резервний фонд у розмірі 300 млн. дол. для виплати можливих штрафів.

У лютому 2010 року телекомунікаційна компанія Alcatel—Lucent у рамках мирової угоди з американським урядом зобов’язалася сплатити близько 140 млн. дол., щоб уникнути звинувачень у даванні хабарів чиновникам із Коста-Рики, Кенії та Тайваню.

***

Реклама