Тенденції, які встановлюються часом, не завжди добре впливають на нас. Зараз на вершині популярності бути худою. Дівчата заздрять моделям, ведучим та іншим худорлявим особам, яких показують по телебаченню. Чоловіки так само реагують на худеньких і засуджують кожний лишній кілограм, іноді забуваючи про такі ж, власні, недоліки.
В час, коли наші батьки були юними, пишні форми віталися, зараз – це «не формат». Завдяки параметрам, які диктує мода , жінки здатні багато на що: комусь це кардинально покращує життя, а комусь заважає повноцінно існувати. Так чи інакше, кожен прагне бути ідеальним, подобатися всім.
Ні, я не закликаю дівчат їсти солодке перед телевізором, навпаки, дотримуюсь думки, що треба завжди бути в формі. Але це не означає, що всі мають носити один розмір одягу. Старання бути ідеальною, відповідати сучасному формату може стерти вашу індивідуальність. Наприклад, Джулія Робертс – ікона шарму, актриса з великої букви. Її родзинка – нестандартна форма губ. У світі безліч гарних дівчат, і щоб залишатися собою,в свою чергу, відрізнятися, полюбіть в собі якусь індивідуальну рису, яка суперечитиме ідеалу, проте, буде вашою родзинкою.
Як сказав Томас Едісон: «Занепокоєння - це незадоволеність собою, а незадоволеність – найперша умова прогресу. Покажіть мені повністю задоволену людину, і я вам відкрию в ньому невдаху».
Хвороба ідеалізму
;-) Цікаво, а як і
;-) Цікаво, а як і де "формат" чи "не формат" відображається в твоєму житті?
Дякую за
Дякую за зацікавленість!
До речі, останнім часом теж часто задумовувалась про формати в стилі одягу. Близьким мені прикладом стане рекламне агентство: якщо людина, яка працює там буде одягнута нестандартно - то це сприймуть "на ура", бо це, якоюсь мірою, показує її креативність.
В той же час, неформальний адвокат - нонсенс. Бо так прийнято в суспільстві, бо саме в такому образі його сприймуть так, як потрібно.
Виключеннями, на мою думку, є люди-бунтарі, які діють наперекір суспільним стереотипам. Хтось сприймає це з захопленням і повагою, а хтось взагалі не сприймає вважаючи їх диваками.
У будь-якому випадку, плисти за течією натовпу - не вихід, бо помічають тих, хто не як усі, або чимось відрізняються. Тому, важливо мати свою індивідуальну родзинку. Зрештою, кожен з нас різний. Але нас так багато, що часто потрібно бути яскравим.
Бути собою - це найприємніше, проте іноді потрібно одягати ті маски,суто з прагматичної точки зору. Іноді, є випадки, коли потрібно прогинатись, підлаштовуватись. Може саме тоді і включати ту саму різницю між іншими. Бо ми всі одинакові, проте кожен з нас особливий.
best regards, Ivanka!
Поняття про
Поняття про індивідуальність, на мою думку, дійсно, актуальне в усі часи, адже майже кожен до цього прагне в тій чи іншій мірі.
Визначення "формат" чи "не формат" - дуже знайоме, з різними відтінками))). Мені, наприклад, ще з ліцея не подобалася шкільна форма. А ми мали весь тиждень ходити в ній. І лиш у суботу інколи дозволялося прийти в джинсах. З того часу не люблю щось однакове. Ще тоді активно протистояла правилам і порушувала їх. Не тому, що дуже "выделывалась", просто це було нормальне бажання дівчинки-підлітка показати свою індивідуальність.
Ще, не так давно, працювала на роботі, де більшість ходили в офіційних ділових костюмах і такими поважними намагалися здаватися оточуючим. Лиш один хлопець - рокер, був весь час у чорному вбранні та з ланцюгами. Він не вписувася у "формат" організації, не зважаючи на те, що роботу виконував непогано. Йому постійно робили зауваження...
А я, насправді, й досі люблю різний одяг - не завжди "форматний". :)) Подобається щось яскраве, багатокольорове, кумедне (не потрібно уявляти папугу, будь-ласка :)), люблю багато браслетів, а ще - резинки кольорів райдуги у волоссі (спеціально підбираю:)), рюкзак, бо з ним досить зручно, звісно, брелки на ньому. :) О, ще також спідниці, довжиною за коліно, подобаються, але зараз, частіше, носять короткі... ех! Ну, припустимо, що в універ я зможу прийти у "своєму" стилі - в нас за цим не дуже слідкують. Так, багато хто не зрозуміє, погоджуюсь, бо "не формат". Чи просто - дитячість (скоріш за все цей варіант, бо насправді, я ще не дуже доросла, мабуть:))... А, от на роботу вже так не прийдеш...несолідно якось. І ми вдягаємось в оболонки костюмів. Класичний одяг - завжди гарно, не сперечаюсь. От тільки не варто забувати, що за тою оболонкою ховається жива душа, яка не змінюється...просто в солідному одязі ми ведемо себе по-іншому, по-діловому, адже маєм відповідати зовнішньому вигляду. Ми часто намагаємось здаватися тими, ким насправді не є, бо вважаємо, що це нам чи комусь потрібно. Якби люди на один день змогли б забути про "формат", а просто були б собою, ми б дізналися багато цікавого і нового про один одного...і, можливо, так було б легше жити - без стилів і упереджень, але не забуваючи про певні норми поведінки, бо інакше - буде безлад.)))
Вибачте, трошки з"їхала з теми, але саме такі роздуми в мене виникли після читання статті блогу.