Страшна назва, еге ж? Бо коли розчаровуєшся в друзях - розчаровуєшся в собі. Певно, кожен з нас задавав собі питання: «Чи існує справжня дружба, яка триває все життя?». Не хочу вдаватися в коментування, апріорі, занадто юна. Проте вірю, що є.
Після сьогоднішнього непорозуміння з близькою подругою, мене відвідала думка про те, що якщо люди розчаровують, то, мабуть, просто не ті люди. Або кращий тобі друг – ти сам? З однієї сторони – хто, як не ти сам собі бажаєш добра, як би це егоїстично не виглядало. Все, що зробиш ти, ніхто за тебе краще не зробить, бо це потрібно виключно тобі. І неважливо, що означає «це»: послуга, позика, допомога, підтримка тощо… Головне - ти, для себе, це зробиш краще. А з іншої сторони, що ж це за люди, що не мають друзів. Бо друзі – це опора і в залежності від того наскільки вони вірні, настільки вона й міцна…
Як писав О. Дюма в своїй книзі «Граф Монте-Крісто»: «…людина не створена для такого легкого щастя. Щастя схоже на казкові замки, двері до яких стережуть дракони. Потрібно боротись, щоб володіти ними». То хіба дружба на все життя - без перепон? Хіба є щось в житті, що не потребує терпіння та розуміння, а іноді, і прощення?
Друзі – це як повітря. День без них і ти вже не відчуваєш повноцінності доби. Тому такі цегли, як любов, повага, дружба, взаєморозуміння поєднує одна складова – терпіння!
P.S. якщо ти прочитаєш це пост, знай, що ти особлива людинка і хороший друг!
Думаю, це від
Думаю, це від ситуації залежить. Якщо людина зробила не те, що ти від неї очікувала - це одна справа. А якщо ти побачила егоїзм, що вона тебе використовує, або щось ще таке - це інше. 2-й випадок для мене завжди причина задуматись, чи хочу я бути з цією людиною поруч.