Несподівано для себе помітила таку річ, що у зв"язку з карантином та епідемією, на вулиці ніби поменшало людей. Ідеш містом, а довкола - нікого. Аж дивно якось... У такі моменти, коли залишаєшся наодинці з собою, зі мною (не знаю, чи з вами так) відбуваються дивні речі...У голові мимоволі з"являються різні думки, з якими обов"язково треба щось робити, адже можна опинитися в їх полоні і ще певний період бути "захопленим".=)
Тому, такі мої розмірковування, частіше за все, перетворюються у вірші... ось, що вийшло цього разу.
Осінній настрій
Осінній день...калюжі під ногами
І трохи суму на моїм лиці.
Вже кудись зникли кольорові гами...
Дощ...Поцілунок на щоці...Осіння вулиця. Безкрайнє сіре небо.
Туман в повітрі, бо весь час дощі.
Осіння смута...може, так і треба,
Щоб розібратись у своїй душі?..Щоби зробити висновки, напевно,
Якісь важливі і на все життя...
Щоб зрозуміти, що все недаремно:
Кожна секунда, кожна мить буття!Щоб цінувати лічені хвилини,
Щоб дарувати світло і тепло,
Щоб у сумні, осінні ці години
Комусь з тобою затишно було.Щоб полюбить осінню пору року
За неповторність часу, що летить,
Бо до зими, здається, лиш пів кроку,
А до весни...ще декілька століть!..
2009
Фото зі світової мережі Інтернет.
© Використання матеріалу (в т.ч. часткове) без письмової згоди автора не допускається.
...
Гарно^^