Муракамі

Щойно дочитала "Norwegian wood" Муракамі.Закриваю очі, і йду кудись, іду...легенький вітерець самотності торкається скронь, є світ і є я!!!Охоплює смуток, ніби вранішній туман, десь лагідно моросить дощик, торкаючись землі, озера, листя дерев, зеленої трави, моїх вій, прикрашаючи їх кришталевими краплинами смутку....Чомусь, читаючи цю книгу, дуже гостро відчувається людська самотність, протиріччя, які хочеш-не хочеш, а все ж таки живуть у мені, у нас...Таке враження, що я - частина світу, і одночасно, я і світ - це окремо, і стає страшно...адже треба самостійно відповідати за своє життя...З одного боку, стає трошки сумно, ніби випадаєш з коловороту подій, явищ, з виру життя, яке сповнює кожен день....З іншого, приходить чітке розуміння тих речей, які є найдорожчими в житті, і які не хочеться нізащо втрачати........