Тези виступу Міністра юстиції України на конференції «Конституційний лад і консолідація демократії»

(22 травня 2009 р., м. Київ)

Щиро вітаю учасників та організаторів міжнародної конференції «Конституційний лад і консолідація демократії», зокрема Фонд Конрада Аденауера та Лабораторію законодавчих ініціатив з проведенням цього дуже важливого науково-практичного заходу.

Впевнений, що наукові дискусії і обмін досвідом були плідними та вельми корисними, а напрацьовані рекомендації конференції стануть в нагоді представникам органів державної влади України, громадськості, науковцям і політикам при вирішенні конституційно-правових і державотворчих проблем. Доказом цього є поважний склад учасників конференції, актуальність і широке коло питань, що обговорювалися.

Безперечно, розвиток конституціоналізму, уявлень про консолідовану демократію та верховенство права неможливі без публічного обміну досвідом. Саме тому, на мій погляд, такі заходи як ця конференція є тим локомотивом, що дає помітний поштовх розбудові правової держави і розвитку громадянського суспільства.

Хочу підкреслити, що наука конституційного права – це універсальне людське надбання, яке складається, принаймні, з двох частин: загальнолюдської спадщини і національних інтерпретацій загальнолюдських знань. І в цьому контексті не можу не висловити подяки представникам німецької сторони за цікаві виступи та експертні висновки, що базуються на вікових традиціях німецького і світового конституціоналізму.

Україна все ще формується як молода держава і в процесі державотворення надзвичайно важливим є вірне усвідомлення цілей її існування та шляхів розвитку. Нагадаю, що ми у дуже стислі терміни здійснили перехід до суспільства, де усталились ринкові відносини і принципи плюралістичної демократії, які будуються на праві приватної власності та свободі особистості.

Цілком зрозуміло, що відродження національної державності, обґрунтування її інституціональних основ потребували нової філософії державознавства, вироблення сучасних наукових підходів до завдань конституційного правотворення. Ми виходили з того, що на передній план повинні виступити характеристики цивілізованої держави у їх загальносвітовому розумінні.

Йшлося, по-перше, що така держава у своїх діях виходить із пріоритету загальнолюдських цінностей над класовими, ставлячи в центр соціального буття та діяльності держави саме людину, її свободи, природні права, честь і гідність.

По-друге, така держава є правовою. В ній першоджерелом права є фундаментальні природні права і свободи людини. Керуючись цим правом і забезпечуючи його верховенство, вона стає органом народу. Саме народ визначає форму організації і механізм функціонування держави, доручаючи їй ті загальні справи суспільства, які неможливо ефективно здійснювати засобами безпосереднього народовладдя.

По-третє. Дотримуючись загальновизнаних норм міжнародного права, така держава цілком органічно інтегрується у європейську та світову спільноту, що надає їй можливість користуватися усіма надбаннями світової цивілізації.

Саме ці висхідні ідеї були покладені в основу методології формування незалежної української держави і, зокрема, стали визначальними при формулюванні загальних засад конституційного ладу України.

Історичними віхами на шляху українського державотворення постали ухвалені Верховною Радою України 16 липня 1990 року Декларація про державний суверенітет України, 24 серпня 1991 року Акт проголошення незалежності України, підтверджений всеукраїнським референдумом 1 грудня 1991 року і, насамкінець, прийнята парламентом 28 червня 1996 року Конституція України.

Декларація, а згодом і Основний Закон України проголосили державний суверенітет України. Вони запровадили європейські стандарти конституційних гарантій щодо прав і свобод людини, їх судовий захист на основі верховенства права включно з можливістю звертатися до Європейського суду з прав людини; визначили фундамен­тальні засади безпосередньої і представницької демократії, органі­зації та здійснення державної влади в Україні, утвердження її громадянства, економічної самостійності, екологічної безпеки, культурного розвитку тощо.

Разом з тим, більш ніж 10-річний досвід реалізації положень Конституції України виявив наявність ряду неузгоджень і проблем, які виникли та загострились після переходу України у 2004 році до формування Уряду парламентом, що поглибило низку компетенційних конфліктів у трикутнику Президент – Верховна Рада – Уряд.

Сьогодні ми бачимо, що законодавчий орган, склад якого формується за закритими виборчими списками, не має необхідного вотуму народної довіри. Місцеве самоврядування залишається додатком до центральної влади. Судова гілка влади так і не стала незалежним та дієвим інститутом захисту прав людини, а саме судочинство – справедливим. Кримінальне переслідування все ще несе в собі відбиток репресивно-каральної системи і не в повній мірі відповідає європейським стандартам. Вся система державної влади не є надійним запобіжником корупції.

Узагальнюючи цей сумний і далеко не повний перелік, вимушений констатувати, що конституційний лад, який можна розглядати як фактичну конституцію, тобто реальні суспільні відносини, складаються сьогодні не на ґрунті юридичної (писаної) конституції, а скоріше навпаки, виникають і функціонують наперекір їй.

Не є секретом, що конституційно-правне регулювання суспільних відносин може діяти в двох напрямках: стимулювати їх розвиток або ж гальмувати. Оскільки конституційне право, окрім іншого, запроваджує механізми державної влади і регулює стосунки між владними органами, розвиток їх спрямовується або на демократизацію або, навпаки, на обмеження демократії. Тому проблема вдосконалення Конституції є об’єктивною, вимагає всебічного переосмислення конституційних реалій і завдань в інтересах і за участі всього українського суспільства.

Можливості такі надані Указами Президента України про Національну конституційну раду та підготовленим проектом закону про внесення змін до Конституції України, що був внесений до парламенту після 31 березня цього року.

Йдеться про системне оновлення Конституції України, яке б передбачало як мінімум:

• реальне розширення і зміцнення існуючих інститутів безпосередньої демократії;
• розвиток існуючого механізму стримувань та противаг за рахунок переходу до бікамералізму, тобто утворення двопалатного парламенту і більш системного поділу владних повноважень;
• наділення громад, тобто місцевого самоврядування реальними публічно-владними повноваженнями при перегляді територіального устрою держави.

Натомість, масштабна політико-правова криза останніх часів, посилена світовими фінансово-економічними негараздами, демонструє низький рівень спроможності українських політиків домовлятися, зокрема в питаннях конституційного устрою держави. Це можна пояснити невтішною практикою домінування особистого або корпоративного інтересу над інтересами громадянського суспільства загалом. За таких умов стимулювання консолідації демократії в Україні є необхідним чинником збереження стабільності інституціонального порядку в суспільстві та державі.

Підбиваючи підсумки поширеним на сьогодні поглядам на консолідовану демократію та шляхи її утвердження в Україні, можна стверджувати, що вона має відповідати таким критеріям:

• формування національної єдності і відповідної ідентичності в поєднанні з європейськими демократичними цінностями і ідеалами;
• досягнення належного рівня економічного розвитку держави, усталення стабільної фінансової та матеріально-технічної бази місцевого самоврядування;
• поширення культурних норм і цінностей, які передбачають визнання демократичних принципів, довіру до ключових політичних інститутів, міжособистісну довіру, почуття громадянського обов’язку тощо;
• наявність ефективної та дієвої влади народу, державної влади і повновладдя територіальних громад, а також ефективних і легітимних форм їх реалізації.

Магістральною ж тезою щодо сутності сучасної європейської консолідованої демократії є поєднання в ній багатьох видів і типів демократії у їх гармонійній взаємодії. Консолідована демократія має у своїй основі узгоджену та об’єднану волю основних суб’єктів публічної влади – народ, державу та територіальні громади.

У цьому сенсі, очевидною є теза про те, що стрижнем консолідованої демократії в Україні є безпосередня демократія, зокрема ті її види, що дозволяють народу України приймати найважливіші рішення суспільного та державного життя. Мова йде про референдуми і референдну демократію.

Отже як правознавець, який спеціалізується на проблемах референдної демократії, маю сміливість стверджувати, що консолідована демократія в Україні повинна передусім враховувати перспективи розвитку референдної демократії, а також її потенціал щодо створення належних умов для конституційних перетворень у суспільстві та державі.

Дякую за увагу. І ще раз бажаю вагомих результатів і нових досягнень в ім’я закону, справедливості та України!

Прес-служба Міністерства юстиції України
Tел. 271-16-76
E-mail: press@minjust.gov.ua

На попередню сторінку