Однією із найбільших загроз, яка все більш актуальна для України – втрачене покоління. З особистих спостережень, коли молодій людині ставиш питання: «Яка у тебе мета на найближчі 5, 10 років», то абсолютну більшість це питання просто приводить в ступор! А навіть ті, що певним чином планують своє життя, ставлять на найголовніше місце лише одне – фінансове благополуччя.
Прилуцький завод «Білкозин» (на теренах СНД підприємств такого профілю — лише два) призупинив свою діяльність. Працівники підприємства з лютого не отримують заробітної плати. Офіційна причина — відсутність коштів на виплату зарплатні. Трудовий колектив здивований: завод останнім часом працював стабільно. Жодних простоїв цехів, перебоїв у постачанні сировини не зафіксовано. Працівники вимушені вдатися до страйку.
Ходят строем пионеры: кто с моделью из фанеры, Кто с написанным вручную содержательным доносом, С того света, как химеры, палачи-пенсионеры Одобрительно кивают им, задорным и курносым... Что попишешь — молодежь, Не задушишь, не убьешь!
Иосиф Бродский, «Представление», 1986 г. Ми — країна з непередбачуваним минулим. Уже з кінця жовтня 1917 року новим господарям стало зрозуміло: без брехні світлого соціалістичного майбутнього не побудуєш. І тому протягом усього радянського періоду брехня була санкціонована високими інстанціями. Для цього всі опозиційні газети (Ленін казав, що тимчасово) закрили аж до «перебудови».
Суспільство |
Переглядів: 479 |
Автор: Анатолій Покришень |
Додав: Василь |
Дата: 22-Бер-10
| Рейтинг: 3.8/5
| Коментарі (2)
Вирізьблена стела нації. Роздуми після виборів
Амплітуда позицій чи коливання політичного барометра?
Аналізуючи програмні цілі вже нового Президента України Віктора Януковича щодо подальшого розвитку України, чогось неординарного у його програмі знайти складно, на відміну від стратегічних цілей Арсенія Яценюка або, скажімо, Сергія Тігіпка. Щасливою? Так. Багатою? Згоден. Але це,погодьтеся, загально-визначені фрази. А невизначеність полягає у багатьох моментах, і основна з них — який буде векторний курс нашої держави, бо від цього залежать усі інші аспекти загальнодержавного розвитку нашої країни.
Коли запитуєш у виборців про те, чому вони голосували за того чи іншого кандидата, то відповідають, що Тігіпко, наприклад, молодий і перспективний, до того ж — банкір-фінансист, а Гриценко навів би лад у державі, бо він військова людина. Але ж і Віктор Ющенко теж за фахом банкір, але він не зміг об’єднати країну. На жаль, українці не сприйняли його доктрину щодо відродження і побудови нової української нації, як є, зокрема, у Литві чи Естонії, або у Польщі чи Латвії. Але ж і процес формування національної свідомості, яка була спаплюжена і знищена радянсько-російською експансією (давайте будемо об’єктивними) протягом століть — довготривалий. А отже, п’яти років для цього, звичайно, недостатньо.
Про історичні передумови встановлення свята Радянської армії (23 лютого)
В українському календарі є чимало дат, пов'язаних з військовою звитягою і пошануванням захисників Батьківщини. 6 грудня – день Збройних сил України, 14 жовтня – день українського козацтва, окрім того є день партизанської слави, день прикордонника, день флоту, день авіації. Всі ці професійні свята і пам'ятні дні можна знайти в календарях, але я сумніваюсь, що широкий громадський загал про них знає. Для більшості людей особливо старшого покоління днем захисника Вітчизни традиційно є 23 лютого – день створення червоної армії, день її перших перемог. Так вже привчили нас, старших, з радянських часів, а тепер і ми за інерцією вчимо молодших.[c]
Зимового гарного дня ніщо не віщувало біди. Шістнадцятирічний Славко взяв санчата, аби привезти додому хоч трохи дров, і зі своїм песиком Дружком рушив до лісу. По дорозі сходили до річки, яка вже заростала болотяним чагарником, — це не давало їй повністю замерзнути. Хлопець перевірив рибальські снасті (нерети), в які потрапило трохи риби та й пішов до густого лісу, де було багато сухостою, — зрубані товсті гілки зимовими вечорами зігрівали їхню домівку.
Інтелігенція зажди була поза (читай - вище) політики. І це дуже гарна позиція. Принаймні для власної гордині. Можливо тому багато хто з моїх приятелів, друзів (людей інтелігентних, розумних, гідних бути в авангарді культури) обрали для себе, як їм здавалося, найчесніший шлях - третю графу у виборчих списках – «противсіх».
- Ну, що, Янукович - наш Президент..? - сумно запитує мій чоловік. - Курча мать, слухай, давай дістанемо снайперську гвинтівку і я особисто його пристрелю. І першу леді, по ходу, - стогну у відповідь від розпачу. - Тут треба перестріляти приблизно 52% тих громадян, котрим дали право голосу... - І вони, скурві діти з мишиними мізками, не проминули ним скористатися!
Мене просто нудить від безсилля. Я так надіялася, що Галичина ринеться голосувати, рятуючи нас від цього безмозкого проффесора, як тоді, у 90-ті, коли кляті політтехнологи виставили нам паскуду-Кучму і комуняку-Симоненка. Всі ж кинулись рятувати рідну Україноньку від червоної загрози.
