Мармарош — Чивчин
текст: Андрій ТРЕТЯКОВ, фото: Тарас ДУТКА
Скелястий Піп Іван Мармароський, гордий Чивчин та ще декілька великих та малих гір. Справа — Румунія, зліва — Україна, ви — між ними. Пропонуємо опис маршруту для досвідчених карпатських туристів, адаптований під будь-які погодні умови. Різноманітні хати й будинки згадуються у тексті, як місця більш-менш комфортної ночівлі в холодну пору року. Влітку для справжнього туриста краще намету хати не буває...
До Рахова краще дістатися нічним приміським поїздом Івано-Франківськ-Рахів. Він вирушає з обласного центру в 1 годині 50 хвилин, в Рахів прибуває о пів на восьму. Через півгодини з рахівської автостанції (поруч з вокзалом) виїжджає автобус на Ділове.
У Діловому ідемо на заставу до прикордонників. При собі кожен мусить мати паспорт і, настійливо радимо — маршрутний лист на групу.
Отримуємо перепустку, і можна виходити.
До Рахова краще дістатися нічним приміським поїздом Івано-Франківськ-Рахів. Він вирушає з обласного центру в 1 годині 50 хвилин, в Рахів прибуває о пів на восьму. Через півгодини з рахівської автостанції (поруч з вокзалом) виїжджає автобус на Ділове.
У Діловому ідемо на заставу до прикордонників. При собі кожен мусить мати паспорт і — настійливо радимо — маршрутний лист на групу.
Знаходимо чергового, а краще — начальника застави (в крайньому випадку — заступника) і пояснюємо, що нам потрібно. При розмові важливо триматися впевнено і спокійно. Добре би дати зрозуміти, що ви в цих краях не вперше, і вам тут все знайоме. Це до певної міри знімає відповідальність з прикордонників і переконує їх, що у свій район вони випускають не «чайників», яких потім доведеться шукати. Отже, розповідаємо, куди збираємось іти. Бажано все показати на карті — приблизний план, часову розкладку, зокрема, коли будемо виходити з прикордонної зони. Ну, і відповідно, просимо виписати перепустку в зону. Термін її дії «замовляємо» з запасом на один день.
Нарешті отримуємо перепустку, і можна виходити.*
* Редакція звернулася за коментарем до Мукачівського прикордонного загону. За словами начальника штабу загону підполковника Сергія Тальянцева, щоби без проблем отримати дозвіл на перебування у прикордонній зоні, потрібно:
за 10 днів до виходу на маршрут написати лист на ім’я командира Мукачівського прикордонного загону полковника Цивільова О. Є. зі списком групи та паспортними даними учасників походу;
— відіслати лист поштою (Мукачівський прикордонний загін, вул. Недецеї, 45, м. Мукачево, Закарпатська обл., 89600) або факсом (03131) 2-12-61;
— зателефонувати через декілька днів та дізнатися, чи надали вам дозвіл.
Сергій Тальянцев запевнив редакцію, що туристам практично ніколи не відмовляють. На заставу в Ділове має прийти відповідне повідомлення про вашу тургрупу.
(Поки керівник групи веде переговори з прикордонниками, решта оперативно снідають. Саме час). Маємо приблизно одинадцяту, а до доброї ночівлі під Попом Іваном Мармароським ще пиляти й пиляти. Не менше 8-10 годин.
День перший
Від застави повертаємося дещо назад до вулиці, яка веде через міст до початку ущелини потоку Білий. Звідси — два варіанти шляху: або низом вздовж потоку, або верхом — вздовж кордону. Якщо сніг ще не зійшов, то ущелиною йти небезпечно, краще — верхом. Для цього відразу після містка через Тису проходимо залізничними рейками вправо метрів 50-100 і долаємо підйом у бік гори Жовта (887 метрів). Йдемо вгору-вгору попри село стежкою. Натрапляємо на дорогу і рухаємось нею, нікуди не повертаючи. Врешті-решт, години через дві побачимо щось схоже на прикордонну вишку. Поруч з нею — якась споруда і радіолокаційна тарілка. Тут можна сісти і спокійно перекусити.
Далі дорога буде пологіша. Йдемо, по суті, вздовж кордону. Він веде хребтом, лінією водорозділу. А ми — трохи нижче зліва. Рухаємось дорогою, траверсуючи хребет три-чотири години. Потрапляємо в місце, де дорога виходить на водорозділ. Звідси можна побачити румунський бік. Влітку добре йти вгору хребтом на Піп Іван, а взимку — далі дорогою, траверсуючи хребет зліва — на полонину Лисичу. Туди нам ще з півтори-дві години. На полонині є добра хатка з пічкою.
День другий
З Лисичої підходимо під Піп Іван Мармароський (1936 метрів) і виходимо на вершину (дві години). Далі — кордоном (тепер дорога вестиме тільки по ньому). Приблизно через годину, подолавши гребенем весь масив Попа Івана, ми повинні взяти вліво на водорозділ — прикордонний стовпчик № 368. Потрапляємо на добру дорогу, вздовж якої з обох боків тягнеться «колючка», місцями розкрадена тутешнім населенням на паркани. Навесні всі пагорби по обидва боки кордону рясно вкриті крокусами — пейзаж милує око. Дуже скоро біля дороги знаходимо невеличку хатинку. Вона знаходиться справа біля кордону, метрів за 100 від дороги. Можна перекусити (година друга-четверта).
Відпочили — і вперед, попри «колючку». За сьогодні бажано дістатися казарм, які знаходяться під горою Мезипотоки (1713 метрів), зліва від кордону на полонині. Поворот на полонину знаходиться десь неподалік стовпчиків №№ 387, 388. А саму полонину у формі ромба увесь час видно з дороги. Хвилин за п’ятнадцять ходу — добра хата. Влітку тут живуть прикордонники, але з жовтня до травня вона пустує.
День третій
Далі — знову кордоном. В районі гори Міка-Маре (1815 метрів) дорога повертає дещо наліво і веде траверсом в обхід скелястих утворень. Тут цікаво пройти хребтом, але поблизу стовпчиків №№ 400-402 добре би знову вийти на водорозділ, щоби не потрапити на городи.
Ні пізно, ні рано ми знову виходимо на нормальну, більш-менш рівну дорогу і дістаємося підніжжя гори Стіг (1650). Обходимо її зліва. Біля Стогу, через метрів 500-700 ходи в північному напрямку (в бік Чорногори), є будинок. З вигляду непоганий, всередині — сумно. Але, в крайньому випадку, можна переночувати. Якщо все ж таки пройти кордоном ще зо два кілометри і поблизу стовпчика № 415 повернути перпендикулярно до хребта наліво, то хвилин через 15 знайдемо розкішну хату. Ночівля — супер! Це полонина Регеска.
День четвертий
Сунемо все тим же кордоном до гори Кернични (1588 метрів). Тут неподалік є непогане місце для ночівлі — напівзруйнована застава на горі Роге (1556 метрів). За орієнтир беремо прикордонну вишку, яку добре видно в цих місцях. Від вершини Кернични до неї півтора-два кілометри на північний схід хребтом. До речі, справа вниз схилом від застави метрів за 200 розташована добра хата.
Якщо є потреба, то можна саме тут закінчити мандрівку — зійти з кордону на дорогу в село Шибени. Тут нам знову доведеться зустрітися з прикордонниками і віддати їм перепустку. Цього вечора можемо заночувати в селі. Це коштуватиме гривень п’ять «з носа». Вранці з Шибен їде автобус на Коломию — година шоста-півсьома.
Але, якщо ми вирішуємо іти далі на Чивчин (1766 метрів), то неподалік стовпчика № 434 треба йти кордоном на південь-південний схід. До Чивчина звідси добрих 15-20 кілометрів. На цій ділянці маршруту є одна приємна обставина. Через кожні три-чотири кілометри від кордону зліва в бік Черемошу відходять пологі лисі відроги-полонини, де з великою ймовірністю можна знайти хати або сараї. Зазвичай вони добре помітні з кордону.
Тож, якщо за цей день не встигаємо дійти до Чивчина, можна переночувати на одному з таких відрогів.
День п’ятий
Продовжуємо рухатися кордоном на південь-південний схід. Дорога тут чітка. Вздовж неї час від часу все та ж «колючка». За вершиною Будичевська-Велька (1678) — прикордонний стовпчик № 471 — вліво відходить невеликий відріг. На ньому — скеля. Це непогане місце для фотозйомки.
І нарешті попереду зліва постає красень Чивчин. Обходити його краще справа. Поблизу стовпчика № 477 кордон теж забирає правіше, а ми сходимо з нього дорогою вліво, у бік гори. Обійшовши її, потрапляємо на полонину. Тут стоїть чудова двоповерхова хата. В ній можна зупинитись на ночівлю, а до заходу сонця встигнути збігати на вершину. Чивчин того вартує. Підйом північно-східним гребенем триває приблизно годину. Обережно зі східними схилами. Вони доволі круті — можна «злетіти», навіть літом.
День шостий
З чивчинської хати вирушаємо гребенем на північний схід. Через два-три кілометри (а можна й раніше) «звалюємо» вліво на потік Добрин. В будь-якому разі вздовж потоку веде добра дорога, і нею ми потрапимо в долину Черемоша.
До речі, на Добрині є цікава споруда — стара гребля. Десь посередині неї знаходиться хід, через який можна залізти під греблю. Ну, а далі — долиною зо дві години до Буркуту. Там можна заночувати. Але краще це зробити в Шибенах. Вранці — на автобус. Між іншим, в Буркуті біля дороги є мінеральне джерело. Можна скуштувати карпатського нарзану та ще й привезти додому.
на початок
|