Інтерв’ю з Віталіком Боднаром, вокалістом, лідером та ідеологом легендарного львівського гурту «Дивні». Після концерту в «Ляльці» 23.02.07 у підпільній криївці гурту.
Які сни переважно дивишся: кольорові, чорно-білі, зі сценаріями чи абсурдні?
Абсурдні, та мені байдуже чи будуть сни чи ні.
Розкажи трохи про початок «Дивних». Як зібрались дивні люди у твій дивний гурт?
Завжди хотів мати свою групу, найшов пару хлопців-однодумців і почали грати десь у 91-му році. Найперше зі мною грав Левко Мартинюк, він теж співав і писав тексти. З ним я познайомився через «Спадщину» – Левко був на початках організації, а я був вхожий туди, їздив на табори ( крім того, Віталік кілька років жив у таємній криївці «спадщанців», адресу не здаю в цілях конспірації).
З Василем Бугаєм, грав на басу, познайомився в археологічній експедиції у Крилосі. Спершу потоваришували, потім шось почали грати разом. Ну тоді музиканти з нас були ні до чого, так грали біля ватри, збирались в одному підвалі на репетиції. Сашка з іншого гурту притягнув мій одногрупник Стас із (який замінив Левка за гітарою). Він був родом із Горохова і жив з Саньою в гуртожитку на одному поверсі.
Із хлопців, які грають тепер, Богдан «Галайда» знайшовся через «Спадщину» (також грає у «Білому Шквалі» і «Vox Populi»). А з «Альфою» (Андрій Альфавіцький – ударні) познайомився, як з музикантом і перетягнув до нашого гурту.
А як з текстами – вони в основному є твої?
Так, але у нас практично кожен, хто був у гурті лишав після себе якісь тексти, багато текстів писали всі гуртом. З Левком ми разом написали кілька текстів до колядок, а у «Хто його знає» я дописав тільки приспів.
Де навчався?
Спершу в школі у Дублянах, я там народився, потім в Політехнічному на архітектурі. Довчився до четвертого курсу і кинув, бо мене знудило.
Про що мріялось тоді і про що мріється тепер?
Тоді мріялось склепати свій гурт, зараз мрій як таких немє. Можу сказати що хотілося би – хочу якісно записати всі наші пісні і старі, й нові, все що в мене є.
Що робите крім музики в житті?
Я в житті власне музикою і займаюсь, ще трохи спортом. Богдан бореться за Свободу. Андрій по ранках помагає мамі, вона працює в садочку: осінню змітає листя, а зимою – сніг. Перед концертом прийшов замучений бо якраз сніг випав і він мусив весь садок прочистити. А працює Андрій із Тарасом Химичем (кліпмейкер та режисер, мусите його знати за кліпами «Тартака» і фільмом «У рамках долі» про SS «Галичина»).
«Дивні» у Львові є майже легендами, ваші записи переходять із рук в руки, а пісні граються під гітару у різних тусах.., але довідатись про вас щось в інтернеті чи з преси майже неможливо. Чого не пробуєте піаритись, продюсерів шукати, шоу якесь на концертах робити і т.д.?
Яке шоу? Ти бачив мене на сцені – я стою, граю і співаю, а більше нічого не вмію. А з менеджерів-продюсерів купу разів намагались шукти, але щось не надто виходило. Ти ж розумієш, щоб бути постійно на виду потрібні гроші. Я бачив за ці шістнадцять років що ми виступаємо стільки гуртів і хороших музик, які пару років грали, а далі життя змушувало заробляти чимось іншим. Концертами не заробиш на життя, треба розкрутки…
Зрештою це об’єктивний процес та й в Україні умови не надто сприятливі.
Які фестивалі чи клуби можеш згадати?
Давніше трохи співали на відбіркових турах по різних фестивалях, на «Червоній Руті», «Рок-Екзистенції»… В «Останній барикаді» у Харкові грали. На «Лемківській Ватрі» в Польщі і ще на джазовому фестивалі, інструменталку грали.
Що слухаєш яку музику?
Я взагалі не люблю слухати музику, тільки грати. (Хоча на столі лежав диск Еріка Клептона)
А що читаєш, дивишся?
Нічого, я взагалі не любитель тих справ. Поезію відверто не люблю. Я чоловік – угрюмий і замкнутий.
Кого би запросив, якби робив концерт?
По перше колєг усіх: «Плачів», «Мертвих півнів», «Терцію, «Горгішеллі», «Файно»… А з великої української сцени ніза що не запросив би виконавців, які співають російською, я їх категорично не поважаю.
Чого в нас взагалі таке можливо, щоб територія називалась Україною, а українців і українського в ній майже немає?
Такі часи, шляхи Божі – незбагненні, нам цього не зрозуміти. Можемо бачити якісь окремі причини: народ виснажений за багато століть окупації, коли вистріляли все, що було найкращого… просто принизили, змінили свідомість, а відновлюється вона дуже повільно.
Віриш у життя після смерті?
Я вважаю себе людиною віруючою, не християнином, мене цікавить Бог, а не релігія. Ніякої душі звичайно немає, але залишаються твої бажання. Потім вони втілюються, не знаю як.
Куди рухається цивілізація?
До виродження. Це прорікали всі великі, які приходили сюди і Будда, і Христос: свідомісь людей вироджується. Людська природа така, що людина самообманюється – їй властивий егоїзм… жадність… і нехіть з ними боротись.
Як вивільняєш негативну енергію?
Деколи можу добряче напитися з друзями. Або їду в гори. Колись ходив часто в походи, тепер можу просто заїхати в гори в хату і просидіти там кілька днів.
Спогад дитинства?
В років 11-12 любив ходити за Дублянами на торфяні болота. Тепер воно все розоране, а тоді там навіть козулі водились. Шалено любив зоологію.
Як ставишся до життя і як життя ставиться до тебе?
Життя річ безперечно ценнєшша – так до нього і ставлюсь. Дуже радий, що мені випала така нагода пожити. Помирати – неохота, хворіти – дуже не люблю і співчуваю всім людям, які не можуть нормально жити.
Досвід спілкування з міліцією?
Один раз нас зловили, коли ми в Дублянах норовили вкрасти барабани з клубу. У нас барабанів не було, а ми дуже хотіли грати. Мене два роки тримали на обліку. Потім ще пару разів спиняли, коли я п’яний волав у центрі, але завжди відпускали без проблем.
Побажання людям, які мають можливість жити на одній з нами планеті і один і той самий час?
Менше хотіти – чим менше хочеш, тим легше жити.
Спілкувався Юрко ВовкоГон
