«Лялька» 27 вересня 2007р.
Як казав цього вечора один з друзів Віталіка: «Віталік був ідеалістом і весь час шукав ідеал у своєму житті… Тепер він його знайшов…»
Цей вечір-пам’ять відомого львівського бас-гітариста Віталіка Ребежі запам’ятається його друзям назавжди, бо людина жива доти, поки її пам’ятають, а Віталік має жити вічно… За своє життя він зробив значний внесок в розвиток львівської рок-культури, будучи учасником багатьох гуртів, зокрема Тарасової Ночі та Горіхового Саду, став другом та порадником багатьох людей, що цього вечора прийшли на концерт. Став і залишився Людиною з великої літери…
Концерт відбувся за участі гуртів 7 НЕБО, S-KLIO, KRANK, КОЖНОМУ СВОЄ, ГОРІХОВИЙ САД та ТАРАСОВА НІЧ. У залі було багато родичів та Віталікова мама, яка зі сльозами на очах, втім, як і значна частина залу, дивилася на світлини Віталіка, які відображалися проектором позаду сцени… Усі промови друзів та музикантів, були настільки щирими, - що в декого наверталися сльози.
Іронією долі стало те, що пісня, яку колись Віталік та його Горіховий Сад присвятили їхньому померлому другу, сьогодні виконувалась для Віталіка… Також його остання робота, - Заповіт Тарасової ночі, - теж виконувався зі сльозами на очах в вокаліста. Тож будем надіятися, що Віталік потрапив в кращий світ і йому там добре, там ідеальне життя і грає лише хороша музика, там ніхто не топиться і не випадає з восьмого поверху, там інакше…
Vasyaimmortal
Пам’ятаю як спитав у свого одногрупника, студента 3-го курсу історичного факультету ЛНУ ім. І. Франка, який тільки що повернувся з археологічної практики: “як там наші першокурсники, є нормальні хлопці? Є двоє – відповів він. Але один особливо цікавий мужчинка, файно на баяні грає, Віталіком звати”…Це був вересень 2003-го.
Він на два роки молодший за мене, молодий, повний сил юнак, можливо також майбутній історик… на факультеті ми майже не бачились, я займався І ст. до н.е., він ХХ ст. і музикою… Нас познайомив Василь Камінський, який привів мене на посаду ритм-гітариста в свій гурт “Експромт”, в якому на бас-гітарі грав Віталік… Відігравши на дні історика наш перший, і як виявилося останній в цій рок-команді концерт, ми розбіглися до 2005 року…
На початку 2005 ми вже натхненно працювали над 3-ма піснями, що мали зазвучати в “Ляльці” на вечірці присвяченій Т.Г. Шевченку. Питання, хто буде грати на басу в мене навіть не виникало. Улюбленою піснею Віталіка з того часу була “По вулиці вітер віє…”, яку він міг грати на репетиціях годинами. 9-го березня 2005 разом з назвою вечірки народився гурт “Тарасова ніч”…
Далі були цікаві часи нашої праці.
Перемога на “Весні політехніки”, тур по львівській області, “гдє не ступала нога чєловєка”, “Кефір”, “Драбина”, “Шевченко-Фест”…
Пам’ятаю, коли щось не виходило з піснею, або просто був поганий настрій, Віталік з‘являвся як сонечко і казав: “Давайте покажемо справжній рок”, і ми грали в своє задоволення… Взагалі, ми вважали Віталіка самим досвідченим і справжнім музикантом в нашому колективі. На відміну від нас Він переграв на той час в багатьох львівських командах, записувався в студії і вмів грати по нотах…
Останньою нашою спільною роботою стала пісня “Заповіт”, яку ми писали дві ночі. І остання наша з ним творча суперечка щодо звучання дзвонів в тій пісні…
27 вересня 2007 “Тарасова ніч” грала для свого друга, талановитого музиканта, ясного сонечка, “цвіркуна” Віталіка Ребежі. Він був з нами, він є з нами і завжди лишиться з нами до останнього нашого подиху. І незалежно від того чи буде існувати наш гурт, я знаю точно, що коли вітер задмухає всі наші свічки, ми вийдемо в свою тарасову ніч та в горіховий сад, де Він чекає на нас і зіграємо з Ним ще не один раз…
nich ( Тарасова Ніч)
