Невиліковна хвороба «Нейроз»
Інтерв’ю з Менсоном та Шизом гітарерами коломийського хардового гурту «Нейроз».
Розмова велась 15 січня після концерту гуртів «Анна» (Львів), Ceptik Shіza(Львів), Нейроз (Коломия) коло кіоску з пивом перед «Лялькою».
Розказуйте про ваш діагноз, що за хвороба така «Нейроз»?
Менсон: Діагноз придумали ми самі, похідна від слова невроз, але набагато серйозніше. Це хвороба розуму.
Шиз: Від такого не лікують. Це хвороба, яка нас оточує, пробивається в голову, серця, душу і хворіти нею не так вже й зле. Тоді життя не закінчується, а тільки починається. Коли ти хворий нейрозом, то бачиш світ таким, який він є насправді, без ілюзій. Словами повністю не виразиш, нею треба хворіти.Треба було слухати на концерті, там все в зошиті було написано.
Попробуй вас слухати – одне «бє-ге-ге-у-е-», скажіть нормально про симптоми та шляхи поширення.
М: Ну, вірус нейрозу знаходиться в кожній людині, а ми вже захворіли і маніакально хочем поширити її до рівня епідемії. Симптоми будуть проявлятись через психіку і уражені досягнуть звільнення розуму.
Ш: Ця хвороба виявилась на Прикарпатті, коли одна хвора голова захотіла перекинути свої глюки на наші здорові голови, а потім поширювати заразу далі і змінити світ.
З цим ясно, бажання змінити світ – це вже хвороба. Коліться як надибали одне-одного.
Ш: Ну ми з Менсоном вже давно зустрічаємось, в Коломиї всі вар’яти знають одне-одного. Кажу, Менсон давай злабаєм якись хард-корик, давай бо в Коломиї ще ніхто такого не грає. Так я йму розказував десь два роки.
М: Потім зібрали народ. Спіляли нашого Пілю – барабанера з одної команди.
Ш: Ше Менсон десь найшов Кампота – гітариста.
М: Було ше троє людей в команді, які ніяк не могли захворіти і їм довелось піти своїм шляхом.
Ш: Менсон назбирав люду і на першій репетиції ми всі знайомились, до цього зналися тільки з вигляду. А з Вовою («Дюк» – вокаліст) взагалі інтєресно вийшло. Його ми надибали на фесті в Шешорах, він стояв і шось кричав. Дюк на першій репетиції як заволав. Ну, сумнівів не залишилось.
Для чого ви граєте, хочеться зайвих менінгітів чи маєте щось людям розказати?
М: Тепер в музиці забагато грузу і депресів, тільки убий і все. А ми просто хочемо ламати стереотипи, бо треба реальніше дивитись на світ.
Ш: Переносимо враження від глобальних проблем і національних також. Чув нашу пісеньку про дівчинку, яка не народилась, або «Гей там на горі січ іде»...
А не виникало ідей зробити щось на пісні УПА, або колядки?
Ш: Колядку ми спробували робити, але по часу не вийшло. Маю плани зробити пісню на мікс із віршів Шеченка. Люди, ми є в Україні, а від неї лишається тільки назва!
М: Навіть на Західній Україні, і треба щось робити так, що йой.
Нейроз не заважає вчитись, ше не виганяють з бурс? Ну, питання звучить: хто де вчиться?
М: Вже не вчусь. Навіть закосив від армії. У Франеку на дурці. Діагноз складався з двох слів, але їх не пам’ятаю, бо там дають халявні колеса цикладолу, а робити нема шо. А про інших хлопців можу сказати, що на початку двадцятого століття люди з такою освітою називались інтелігенцією, а тепер – невідомо хто.
Ш: Дюк тут у Львівській Академії мистецтв вчиться на скульптора, Кампот у Франківську на архітектора, я у Львові на актора в театрі Курбаса, наш барабанко на дизайнера в Коломиї. А Менсон став відомим будівельником. Ми з’зджаємось по суботах і неділях в Коломиї і валимо.
До чого рухається наша цивілізація?
Ш: До самознищення.
М: По перше до глобального потепління, а потім до повного крейзі. Наша ціль маленька, але ми постараємось врятувати хоча б окремі особистості від зникнення, бо процес іде вже дуже інтенсивно.
Де податися чесному металлеру, який поїде до Коломиї?
Ш: В кафе «Катрін», найкраще рок-кафе в цілій області, бункер коломийських металюг. В центрі, коло пошти.
М: До нас на репетицію. Субота-неділя МЦ (молодіжний центр в Народному Домі) у нас репетиції. Заїзджайте і шукайте нас.
Ваші дитячі мрії?
М: Хочу зібрати найбільшу колекцію жилізних солдатиків.
Ш: Хочу стати Президентом України.
В чому проблема України, чо’ в нас завжди нефарт по історії?
М: Ми під владою інших народів. Нація звикла, щоб нею керував хтось інший, тепер ніби є якась незалежність, але усвідомлення волі нема. Мусить пройти ще купа часу.
Ш: Хочу сказати, що рабам не потрібна воля, а ми себе досі відчуваєм рабами.
Як вам вдався концерт?
М: Та шося не дуже вдався. Може визвучку не встигли, може алкоголь в крові..., але якшо дивитися, що ми перша коломийська банда, то непогано. І ще здорове дякую всій коломийській діаспорі, яка прийшла. Ходиш по Львові, куди не подивишся самі земляки бігають.
Ш: І ще тепер класно, що після наших концертів у «Ляльці», в Коломиї з’являються нові гурти, які пробують щось та й грати. Ну їм то не дуже виходить, але все-одно приємно. «Лялька» – це повний руль.
Спілкувався і поставив Менсону пива Юрко ВовкоГон
Розмовляв Вовкогон Юрко
