КРУТИ - інформаційний ресурс про День української молоді

Присвячується Крутам

Гонить, гонить з півночі вітер хмари сіверські
Грізні, темно-сивії... Глянь, затишний південю!
Блиснуть блискавиці ось, спалять поле іскрами,
Вдарять громи частії — не злічити втратоньки!
Град сіктиме-битиме, вихор шаленітиме, —
Стане пустка з краю в цвіті та врожаю...

***
По усьому краю гучно клич лунає:
«Пора, пора встати, товаришу-брате!
Пора зброю взяти, рідну сторононьку у полон не дати!»
— Ой, то не тополі поставали в полі,
Не буруни в парі підіймають хмари:
Женуть битись козаченьки за Вкраїну-Неньку.
Ой, то не соколи легкії злітають:
В дорогу, на Крути, юнаки рушають...
Чи звершать хоробрі, чи устоять вбогі —
Печалиться журний Київ наш розлогий.
Та горять завзяттям яснії обличчя:
Слава!.. Перемога!Красний сон здійснися!
Збережи Ти, Боже, сон про кращу долю,
Вірі в силу правди не завдай Ти болю!

***
...На високім ґанку ломить руки мила:
«Повернись, коханий, при здоров'ї й силі!»
Сполотніли сестри...Мати хрестить, хрестить...
Не в двобою рівнім лицарі зустрілись,
По законах честі зброєю схрестились.
Не бурхливі води, спливши з гір високих,
Обнялися дружньо в заводях глибоких. —
Ой, вороже військо підступ затівало,
Переможцем стало... рознесло забрало...
Ой, вороже військо лютими руками
Безборонних вбило...Жаль поплив полями...

***
«Дми, вітре, дми! Розгонь-розгонь мою розпуку —
В Крутах сина змордували, розп'яли на муку...
Зшматували, знівечили світло щастя мого:
Молодого сина, вбили... Сина молодого...
Бачу, бачу: вражі кулі тіло скривавили;
Вид змарнілий почорнілий, покидають сили...
Чую, чую стогін болю... сину, синцю, сину!
Хай годину б цю страждальну Бог у безвість кинув!
Знаю, знаю: твоє серце облила ненависть —
Аж у мертвому камінні відгулось «ненавидь».
Не покрився погляд гострий неживим туманом,
Вранці й сонечко не гріло, не гоїло рани...
Не простягла неміч руки, в русі скам'янілі —
Круки впились кров'ю муки, що й в огні не стліла б.
Не хилились уста бліді в братньому цілунку —
Лунко нивами котилось: «Смерть тобі, грабунку!..»
Смертна кара катам нашим! Слухай слово, світе:
Цвіт наш гинув многоліття — дітям помста світить.
Мудрі кажуть: нашу правду Бог колись розсудить —
Буде правда, люди, на страшному суді...
Вік за віком! Не діждати праведного гніву...
Шють півні вічне лихо матерям журливим.
Чорним смутком, чорним болем стріне хати ранок,
Дітям — рани, рідним — сльози, грізне горе ждане...


***
«Дми, вітре, дми! Гірка печаль обтяжує рамена.
О, земле-сестро, радість дай, солодку легкість нені!
І міць подай! Здійсни лихі прокльони, тужну волю —
В бою хай згине ворог! — тим лиш стишу душу свою.
О, бажаною будь, ворожа без рятунку згубо!
О, люба будь, кривава зливо кар триклятому нелюду!..
Дми, вітре, дми; жени-розгонь мою розпуку —
В Крутах сина мордували... шматували круки...»

***
Ой, який би лік їй, лік для серця дати?
На порозі плаче, тужить вічна мати:
«Розстелись, китайко, жалібний кольоре!
Відгукніться жалем і гаї, і гори! .
Про нелюдські страсті любого синочка
Свідчить, свідчить рясно вишита сорочка:
Кожен, кожен хрестик, кожна, кожна стіжка —
Кров живая з серця рідного небіжка...
Кожен кожен вистіб шитий, шитий шовком —
Довга, довга стрічка люті лютих повна...
Ти, байдужа ноче, притлумила стогін,
Ти, закривши очі, погасила вогник,
Ти украла погляд, твердий наче з камня,
Ти убила мову, що сплила з зітханням!..
Хто поверне втрату? (плаче-тужить мати)
Вийме з серця терня';... Сина, сина верне?...
Ох, усе вороже; хижо кружить яструб...
Світе, світе ясний!..»
***
Розстелись, китайко, жалібний кольоре!
Відгукніться жалем луки й дальні гори!
Виплакала очі в темні дні та ночі,
Біль терпкий, пекучий моє серце точить.
лтось кричить світами, чеи же «мамо, мамо»!
Б'ється у відчаю, злої помсти хоче.
Я зібрала сльози, сину мій, синочку,
Своє бідне серце і твою сорочку.
Наші спільні болі понесу до Бога;
Знаю, лиш од Нього буде допомога.
Він Один поможе, Він Один розсудить,
А розсудить — правда, правда наша буде.
Бач, зів'яли руки, побіліли коси,
Тіло моє смертне смертоньки вже просить.
І за мої муки, за мою утрату
Є вгорі заплата — доля чорна кату.
Тихим сном спокойся, сину мій єдиний;
Не виходь з могили, спочивай віднині».

* * *
Сум-країно, сум-країно,

вся — хрести, могили!

Де не глянь — пропащі сили!

де не глянь — руїни.

Тужно вітер віє полем,

віє-повіває,

Б'ється жалем, стогне болем,

плаче, понад краєм.

Ніч нашіптує закляття

йменням душ майбутнім;

Ніч підпалює багаття..,

грає смерті лютня.

* * *
Сиротою бідний покій
з ґанку виглядає,
Сум снується одинокий,
струни натягає...

* * *
Далека дорога, втоптана й розлога,
Веде д'горі, в небо, до престола Бога.
Зорять зорі в темні, світить сонце денно,
Місяць проводжає бліді тіні земні.
У престола хором ангели в трифору,
Віра та Надія з ласкою у зорах.
У престола спокій, божі тихі кроки;
Миро та бальзами на рани глибокі...

* * *
Материне серце, Богом оділляте,
Одягло безсмертя в світлосяйні шати.
В синову ж сорочку вбрався грізний месник,
Той, що меч відточить, з ворогами схрестить..